Бонус 10 000 грн Свій перший матч за головну команду «Карпат» цей світловолосий хлопець зіграв більше дев’яти років тому. Тоді йому було лише 19. З того часу в кар’єрі Олега Голодюка відбулося багато видатних подій. Він закріпив за собою місце в основі «зелено-білих», а львівську команду було важко уявити без генератора атак із 17 номером на спині.
Голодюк пройшов у «Карпатах» і важкі травми, і визнання 2014-го року, коли за версією вболівальників отримав нагороду «Зірка «Карпат». У футбольній біографії Олега є місце лише для однієї команди. Вже зовсім скоро Голодюк поповнить своє футбольне досьє новим клубом.
– Олеже, твоя епоха в «Карпатах» завершується...
– У мене доволі змішані відчуття... З однієї сторони важко, бо залишаю свій дім. З іншої – маю певні очікування, адже зміна команди буде новим викликом для мене. Хочеться подивитися, як я зможу проявити себе не в рідному клубі.
– Львівські вболівальники мають найяскравіший спогад, пов’язаний з тобою. Це гол у ворота дортмундської «Боруссії».
– Для мене, мабуть, також цей момент є особливим. Взагалі той рік був найкращим у кар’єрі всіх футболістів, які тоді грали у «Карпатах». Щойно забирав трудову книжку у відділі кадрів. Мені сказали, що я відпрацював у клубі одинадцять років. Непомітно вони пролетіли ... Кожен рік був для мене незабутнім.
– Чи встиг попрощатися з хлопцями?
– Ні, зустрічі у нас ще не було. У них зараз по два тренування щодня, насичений графік. Я також зараз займаюся власними справами, тому ми ще не прощалися. Думаю, завтра зустрінемося.
– Що хотів би сказати вболівальникам «Карпат»?
– Кожен гравець, який провів у Львові хоча б рік, однозначно скаже про львівських вболівальників лише хороші і теплі слова. Уявіть, що я відчуваю, якщо грав за «Карпати» одинадцять років... Ні для кого не секрет – вболівальники у Львові є найкращими в Україні. Мені їх дуже не вистачатиме. Але це життя, це футбол. Думаю, ми ще неодноразово зустрінемося. Прикро, що в останніх сезонах ми не тішили наших вболівальників і не особливо радували їх, адже вони на це заслуговують. Проте впевнений, що приємних моментів було набагато більше. Можу сказати, що пишаюся тим, що грав у зелено-білій футболці.
– Як відбулося твоє прощання з клубом?
– Я залишаюся в прекрасних відносинах з керівниками клубу. Окрему подяку хочу висловити почесному президенту «Карпат» Петру Петровичу Димінському. Клуб пішов мені на зустріч і до завершення контракту ми припинили наші відносини, щоб я мав змогу поїхати на збори з іншою командою. Мені запропонували нову угоду. Це також дуже приємно. Я вирішив, що настав час змінити свою футбольну прописку. За всі роки президент до мене дуже добре ставився. Ще починаючи з того моменту, коли я закінчив Львівське училище фізичної культури. У нас було багато індивідуальних бесід. Можливо, звучала певна критика. Але я подорослішав і розумію, що ця критика була конструктивною. Якби не таке відношення Димінського, то, можливо, з мене взагалі б не було футболіста. Тому хочу окремо подякувати Петру Петровичу.
– Багато великих футболістів завершують кар’єру у рідних клубах...
– Я розмовляв на цю тему з Юрієм Михайловичем Дячуком-Ставицьким, який також пішов мені на зустріч, за що я б хотів йому подякувати. Львів – це мій дім. Я однозначно сюди колись повернуся. Можливо, їду зараз у таке собі довгострокове відрядження. «Карпати» назавжди залишаться для мене рідною командою, а Львів – домівкою. Я прожив тут 15 років, тому інакше бути не може.
