Бонус 10 000 грн Здавалося, що дебют Андрія Марковича в основній команді – справа часу. Впевнена гра у юніорській і молодіжній командах правого захисника відкрила для нього шлях до основної команди «зелено-білих». Прем’єрний матч Марковича видався суперечливим з точки зору результату.
Однак гра випускника Академії не може залишати двоякого враження. Андрій відіграв свій перший матч так, ніби за його спиною було кілька десятків поєдинків у Лізі Парі-Матч.
– Андрію, ти мав час для того, щоб осмислити те, що сталося в неділю. Які відчуття після дебюту?
– Емоції позитивні, гра мені сподобалася. Шкода, звичайно, що не виграли. В загальному задоволений, але могло бути краще. Хотілося, щоб і вболівальники, і команда, і я мали більше приводів для радості.
– Якими були коментарі тренерського штабу і партнерів після матчу?
– Всі мене підтримали, сказали теплі слова на мою адресу. Загалом провів поєдинок непогано, але були певні моменти, коли міг зіграти краще. Можна було обійтися і без помилок.
– Один з таких моментів – порушення правил з твого боку, яке завершилося гольовим штрафним ударом «Олександрії»?
– Міг вчинити по-іншому. Хотів зіграти, як краще. Сталося так, що заробив небажаний штрафний.
– Тим не менше, на післяматчевій прес-конференції старший тренер Володимир Безуб’як похвалив тебе...
– Приємно чути про себе схвальні слова, адже це надихає і примушує мене ще більше працювати і прогресувати далі.
– Коли дізнався, що з «Олександрією» гратимеш зі старту?
– У нас почався тижневий цикл і вже тоді мене почали награвати на цій позиції. Я мав індивідуальні бесіди зі старшим тренером і готувався до недільного протистояння заздалегідь.
– Остання ніч перед грою була безсонною?
– Навпаки, перед грою спав добре (сміється). Правда, хвилювання мало місце. Як би там не було, розумів, що це важлива гра. Тим більше, я дебютував перед рідними вболівальниками. Це додаткова відповідальність. Втім, надзвичайного мандражу не було.
– В неділю ти діяв дуже впевнено. Мимоволі складалося враження, що ти граєш далеко не дебютний матч. У тебе вражаюча психологічна стійкість...
– Важко пояснити це... Напевно, так батьки виховали. Була впевненість у собі, хоча нічого надзвичайного не зауважив.
– На трибунах були твої рідні. Наскільки важливою для тебе є їхня підтримка?
– Підтримка близьких і рідних людей завжди підбадьорює. Для мене це великий позитив і допомога. Приємно, що я їх не підвів і виправдав довіру вболівальників.
– Ти, напевно, як і багато львівських хлопців не так давно вболівав за «Карпати», лідером яких був Ігор Худоб’як. Тепер ти граєш з ним в одній команді...
– Я сприймаю його, як партнера по команді. Ігор – дуже хороша людина і з ним дуже просто. Він ніколи не зазнавався і не ставив себе вище колективу чи нас, молодих хлопців. Худоб’як – такий, як і ми. Незважаючи на вік і статус, Ігор до всіх ставиться однаково. На полі з ним грати дуже комфортно. Він, а також Пластун, Даушвілі та інші хлопці щиро мене підтримували. Вдячний їм за це.
– Відомо, що ти народився в Жидачівському районі, у селі Мельнич. Пропоную детальніше познайомитися з нашими вболівальниками і розповісти про себе.
– Мій батько колись також грав у футбол, щоправда, не на професіональному рівні. Потім так склалися життєві обставини, що йому довелося з футболом попрощатися. Самі розумієте – сім’я, діти... Тим не менше, він є справжнім фанатом футболу і дуже радів, коли я починав робити свої перші кроки. Моя футбольна освіта розпочалася в жидачівській ДЮСШ.
– Далі була карпатівська Академія і в дев’ятому класі ти підписав перший контракт з львівським клубом...
– Бачу, що ви багато також знаєте (сміється). Так, потім я приїхав до Львова і поступово пройшов всі можливі етапи.
– Зовсім нещодавно ти їздив на оглядини в чеський клуб. Очевидно, підстав шкодувати, що не закріпився там, вже немає...
– Тепер можна сказати, що я задоволений тим, що варіант з Чехією не склався. А спочатку хотів їхати з України, бо місця в основі «Карпат» не мав і потребував ігрової практики. Планував набратися досвіду і потім хотів довести, що гідний грати за рідний клуб.
– Якою є мрія Андрія Марковича?
– Хочу досягнути якнайбільших висот у футболі. Прагну допомагати «Карпатам». Також я виступав за юніорську збірну України і дуже хотів би колись одягнути синьо-жовту футболку національної збірної. Це мрія кожного футболіста. Вірю в це і намагатимусь докласти всіх зусиль.
