Бонус 10 000 грн Новобранець львівських «Карпат», аргентинець з українським корінням Густаво Лещук Бланко розповів про важкий період у марокканському «Видаді», причинах переїзду його дідуся до Аргентини та поділився власним знанням української.
— Густаво, свою кар’єру ви розпочинали в аргентинському «Арсеналі» з Саранді. Чемпіонство з тією командою – найяскравіша подія у кар’єрі?
— Так! Ми виграли Клаусуру в 2012 році, а я зіграв вісім матчів і забив один гол.
— Хто був найпринциповішим суперником для тієї команди?
— «Сан-Лоренсо». Пам’ятаю, був дуже напружений матч із ними, коли 1:1 зіграли.
— В Аргентині буває, що через витівки вболівальників навіть зупиняють матчі. Часто таке траплялося у матчах з вашою участю?
— Авжеж, було багато випадків, коли матчі зупинялись. Наприклад, вболівальники можуть кидати різні речі на поле, навіть щось на кшталт бомб. Багато людей страждає через це! Я постійно перевіряю інтернет, читаю звіти про матчі, щоб дізнатись, чи не сталось щось подібне.
— В Аргентині завжди повні стадіони. В Україні навпаки бувають матчі, на які не приходить навіть 100 людей. Готові до такого?
— Коли я виходжу на поле, я зосереджений саме на створенні гольових моментів, тому не надто звертаю увагу на кількість людей на стадіоні.
— Ви покинули «Арсенал» тому, що головний тренер не розраховував на вас. Він пояснив, чого вам не вистачає?
— Я поїхав в оренду, а коли повернувся, то на мене вже не розраховували. Мені сказали, що до клубу прийшли інші нападники, тому я можу шукати собі нову команду. Чому саме я не підходжу, мені ніхто не пояснив, але ми з «Арсеналом» розлучилися полюбовно.
— Як ви потрапили до «Анжі»? Це ж на зовсім іншій частині земної кулі.
— Мене побачив шведський агент. Точніше, він наполовину росіянин, наполовину швед. Він подзвонив мені та запропонував особисто зустрітись. Це якраз був час, коли я зрозумів, що в Арсеналі більше не гратиму, отже я вирішив поїхати до Швеції та поговорити з цим агентом. Він мені запропонував перейти до Анжі.
— Ви та ваша родина спокійно сприйняли факт, що будете грати так далеко від Батьківщини?
— Родина розуміла, що колись я повинен буду опинитись у закордонних командах, тому спокійно відреагувала. Мій батько сказав, що варто спробувати – якщо не вийде, то я завжди зможу повернутись до Аргентини.
— Коли ви переходили до «Анжі», на той момент команда вже розпродала якісних гравців і лишилась сама молодь. Невже не турбувало, що команда не ставить перед собою серйозних завдань?
— Ні, там залишилось багато чудових гравців. Загалом я дуже вдячний «Анжі», що надали мені шанс спробувати себе у цій команді – мені там справді сподобалось.
— Що саме сподобалось? Ви ж там навіть не зіграли жодного матчу.
— Я не міг грати через травму. Якось на пробіжці я зрозумів, що у мене нестерпно болить коліно. Лікарі не могли зрозуміти, що зі мною: начебто все гаразд із суглобами, зв’язками, але ж я відчував, що не можу бігати.
Вилікувати ту травму вдалось, лише коли я поїхав до Аргентини, де відвідав десятьох лікарів. Один з лікарів розкрив мені коліно і за допомоги спеціальної камери подивився, через що воно болить. Виявилось, що через удар там утворилось скупчення крові. Грубо кажучи, все моє лікування тривало п’ять хвилин. Просто не пощастило, що лікарі не могли довгий час поставити правильний діагноз. На щастя, зараз коліно не турбує.
Що стосується речей, які сподобались у «Анжі», то це рівень професіоналізму. У нас було все для того, щоб розвиватись. Підкреслюю це тому, що в Аргентині я грав у середній команді й не звик до таких умов.
Читайте также: Густаво Бланко Лещук: "Мені б дуже хотілося тішити вболівальників "Карпат"
— У чому саме полягала різниця?
— У грошах, які вкладаються у команду.
— У скільки разів виросла ваша зарплатня у «Анжі» у порівнянні з тою, що ви отримували в Аргентині?
— Десь у вісім-десять разів.
— Після «Анжі» ви потрапили до Марокко. Нещодавно в інтерв’ю ви сказали, що вам важко було адаптуватися до культури цієї країни. Що було найскладнішим?
— Я не можу виокремити одну річ – скоріше, було важко через скупчення факторів.
— Хіба ви не знали про специфічні традиції Марокко до того, як приїхали туди?
— Тоді я тільки відновлювався після операції, пропозицій не було, тому я надто не роздумував, коли запропонували поїхати грати у Марокко. Це у будь-якому випадку краще, ніж сидіти без діла, адже мені потрібно було набирати форму.
У Видаді якийсь час я був навіть без зарплатні: то не вистачало якогось документу, то ще щось. Постійно говорили, що все буде, але завтра. До того ж у Марокко я майже не грав – вийшов лише у п’яти зустрічах, не забивши жодного голу. Але той період допоміг мені повернутись у футбол та отримати пропозицію зі Швеції.
— Але це був лише другий дивізіон Швеції… Коли ви там опинились, не здавалось, що кар’єра надто стрімко котиться донизу?
— У президента «Видаду» були фінансові проблеми, тому він не хотів мені платити. У лютому ми знайшли компроміс, розірвали контракт, але тоді вже майже усюди трансферне вікно було зачиненим. Авжеж, моєму агенту було важко влаштувати мене до клубу вищого рівня, адже не було, з чого вибирати.
— Який саме компроміс вдалося знайти з «Видадом»?
— Я не отримав усієї суми, але та частина, що була мені виплачена, мене цілком влаштувала. Я зрозумів, що краще вирішити цю ситуацію хоча б так та йти далі.
— У Швеції ви були основним форвардом, але також швидко залишили «Ассіріску». Чому?
— Я прийняв краще рішення із футбольної точки зору. У мене була можливість грати у вищому шведському дивізіоні, але я вирішив змінити лігу, адже шведська – не найсильніша.
— Українська зараз також стрімко котиться донизу.
— Я знаю, що вона все одно сильніша.
— Ви казали, що ваш дід родом з Рівненщини. Чому він був змушений перебратись до Аргентини?
— Через війну. Переїхавши до Аргентини, мій дідусь одружився на місцевій дівчині та лишився там жити. Там жили й інші наші родичі з України.
— Не плануєте з’їздити до рідного села вашого діда, чи навіть не знаєте його назви?
— Дуже хотів би поїхати туди. У мене є всі дані, документи, але так одразу важко сказати, як село називається.
— Чому ви майже нічого не знаєте про Україну – невже дід не розповідав?
— Моя мама була дуже маленькою, коли її батько помер, а вона сама вже була аргентинкою, тому не знала нічого про Україну.
— Зараз у команді немає постійного перекладача. Як ви спілкуєтесь?
— Авжеж, через мовний бар’єр складно – не дуже багато людей у клубі розмовляють англійською, й я не надто добре її знаю. Але я грав у різних країнах, у яких також не розмовляють іспанською, тому встиг пристосуватись.
— У «Карпатах» є практика включати до контракту пункт, згідно якого футболіст має вивчити українську. У вас немає нічого подібного?
— Мене ніхто не змушує, але я сам розумію, що варто вивчити мову. Хоча б по два слова на день можу вивчити. Вже знаю "я", "ти", "він", "вона", "ми", "вони".
— Скільки голів за другу частину чемпіонату ви будете вважати успіхом для себе?
— У десяти матчах планую забити десь сім-вісім голів.
