Руслан Платон: "Пріоритет — грати в Україні"

Виявляється, досвідчений нападник досі перебуває на контракті із запоріжцями, щоби повернути принаймні частину заробленого.

— Руслане, давно про вас не було нічого чути. Як у вас справи?

— Найкраще за всіх!

— А чим займаєтеся? Чую, що дітки поруч бавляться.

— Сьогодні неділя (розмовляли 31 січня. — Є.Д.). Проводжу час у сімейному колі. Відпочиваємо.

— Як справи з вашим працевлаштуванням?

— Робота? Усе у стадії перемовин. Обговорюємо все, думаємо, визначаємося.

— Думаю, самі бачите, що вже більшість клубів проводять збори, готуються до поновлення змагань.

— Іще не страшно. Усі лише почали займатися, тобто втягуються в процес. Основна робота розгорнеться трішки пізніше. Зрештою, дома я не сиджу на місці, не гаю час.

— Що вам відомо про ситуацію в «Металурзі» на сьогодні?

— На жаль, щодо запорізького ФК доводиться дізнаватися новини лише зі стрічки в Інтернеті. Чесно, навіть не знаю, з ким можна поспілкуватися, щоби дізнатися щось про нинішню ситуацію.

— Чи забирали свої документи?

— Ні, тому що є деякі нюанси. Відомо, що перед командою існують заборгованості. Та мене не влаштовує те, яким шляхом клуб пропонує забрати документи.

— Тобто розраховуєте, що певні кошти вам таки повернуть?

— Так, бодай якісь. Була проста людська обіцянка, що нам повернуть борги. Не все, звісно. Президент раніше заявляв, що ФК фінансується до жовтня минулого року. Заборгованість за цей період хотіли ліквідувати, проте зараз чомусь це питання затихло. Я так зрозумів: вони від своїх слів відмовляються.

— Якщо об’єктивно подивитися, хто зараз у «Металурзі» зможе повернути гроші?

— Президент. Якщо він серйозна людина й солідний бізнесмен, то, думаю, такі люди слова не вітер просто так не кидають.

— Якщо раптом клуб відновить життєдіяльність, готові повернутися?

— Звичайно, з цим питання не виникне. Думаю, багато хто з команди, хто раніше грав, готовий із задоволенням повернутися й продовжити виступи. Дай Бог, аби все налагодилося.

— Із кимось підтримуєте зв’язок?

— Більше підтримую стосунки з Максимом Старцевим, Віталієм Лисицьким і Павлом Пашаєвим. Із деякими молодими гравцями теж, буває, спілкуємося.

— Здається, поки лише Пашаєв працевлаштувався в «Габалі». Вочевидь, зараз зовсім скрутно у цьому плані.

— Ваша правда. Радий за Пашу, що він знайшов команду. Думаю, в нього буде хороший шанс, окрім того, пограти за збірну Азербайджану. А в нашої трійки, на жаль, уже вік такий… Плюс позначається ситуація в країні у футбольній сфері. До того ж, вік заважає щось хороше знайти. Є варіанти, але такі, що над ними потрібно дуже довго думати й ухвалювати певні рішення. Хочу, щоби було комфортно в ігровому плані, а також бути поруч із сім’єю.

— Отож волієте залишитися на Батьківщині?

— Так, пріоритет — грати в Україні.

— Недавно ваш колега Старцев сказав, що витрачати своє здоров’я безплатно не збирається.

— Навіть за скромні кошти навряд чи готовий грати деінде. Адже це пот­рібно їхати в інше місто, подалі від своєї сім’ї. У такому випадку краще залишитися вдома — в рідних Чернівцях, аби допомогти місцевій команді.

— Хтось із «Буковини» говорив із вами про це?

— На даний момент усе на стадії переговорів. Не виключаю варіант, що можу повернутися в чернівецьку команду.

— Та, вочевидь, насамперед хочеться пограти на серйозному рівні, а не в другій лізі.

— Безумовно, прагну ще проявити себе. Проте повертаємося до теми нинішнього становища в країні. Тим паче, всі заглядають мені в паспорт.

— У нас усі тренери нарікають на дефіцит нападників, які вміють забивати.

— Усі так говорять, але насправді роблять ставку на молодих футболістів.

— Розумієте, чому все так?

— Із одного боку, розумію, але не хочу озвучувати думки. Із іншого, ситуація в «Металурзі» показала, що з юними гравцями дуже складно виступати. Як не крути, потрібні досвідчені виконавці, щоби здобувати результат. До того ж, важливо, що такі люди можуть керувати колективом зсередини, а також чогось навчити молодших партнерів.

— Сформувалася тенденція, що гравці вашого штибу вже виступають навіть на чемпіонатах області та різних турнірах. Приміром, згаданий Лисицький недавно виступав за «Колос» із Ковалівки на Меморіалі Макарова.

— Спілкувалися з Віталієм. Розповідав, що вирішив пограти на турнірі, щоби підтримати форму наразі. Хоча «Колос» доволі непогана команда, попри те, що бере участь у другій лізі. Головне, мають чітке завдання — підвищитися в класі.

— У вашому, 34-річному, віці ще відчуваєте сили?

— Із самопочуттям і здоров’ям, слава Богу, все гаразд. Відчуваю наснагу й бажання. Можна ще пограти.

— Чи розпочали вже навчання на тренерських курсах?

— Лише недавно отримав диплом категорії «С». Наразі в планах — далі продовжувати навчання. Це мені цікаво. Відтак, якщо випаде нагода й можливість, готовий спробувати себе в новій іпостасі. Час покаже.

— У бік агентської діяльності не заглядали?

— Поки ні. Не бачу себе в цій сфері.

— Либонь, агентом заробити можна більше, ніж тренером.

— Погоджуся. Головне — мати хороші зв’язки й контакти. Хоча, думаю, там особливо й вчити нічого не потрібно.

Євген Демян