Юрій Вірт: "Дуже радий, що Володимир Мазяр запросив мене асистентом"

Юрій Вірт: "Дуже радий, що Володимир Мазяр запросив мене асистентом"

286
Юрій Вірт: "Дуже радий, що Володимир Мазяр запросив мене асистентом"
Фото - sport-express.ua

Екс-голкіпер «Шахтаря» та донецького «Металурга» Юрій Вірт розповів про те, як став тренером, причому не воротарів.

— Коли повісив бутси на цвях, постало питання про подальшу долю. На перших порах пішов працювати тренером воротарів у команду 19-річних донецького «Металурга». Став по-новому дивитися на гру, сприймати футбол, перебудовуватися. Зрозумів, що тренерська робота кардинально відрізняється від фаху гравця. Дякувати колишнім партнерам, процес адаптації пройшов доволі безболісно. За півроку почав працювати вже в якості тренера — мене перевели в молодіжну команду, яку очолював Сергій Шищенко. Пройшов двотижневе стажування у «Шахтарі», де мені дуже допоміг асистент Мірчі Луческу Олександр Спиридон. Містер також розказав про тактичні моменти, поділився секретами тренувального процесу. Ми багато спілкувалися, й такі досвідчені наставники були максимально відкриті, старалися нічого не приховувати. Підказували й тренери з фізпідготовки. Потроху втягувався в роботу, детальніше став розбиратися в новій професії.

Дуже радий, що Володимир Мазяр запросив мене асистентом у дніпродзержинську «Сталь». Прем’єр-ліга — це зовсім інший рівень, навіть не порівняти з молодіжною першістю. У колективі зібрані справді професіонали, хлопці хочуть прогресувати. Досвідченим виконавцям особливо не треба нічого пояснювати, лише підтримувати їх у тонусі, а молодь сама тягнеться, розуміє, що треба будувати своє майбутнє, тож і сумлінно ставитися до роботи.

— Із якими відчуттями згадуєте донецький «Металург»?

— Лише з теплими. У донецький клуб потрапив 1997 року, й з перер­вами працював у ньому до минулого року. За півсезону став капітаном команди, при тому, що в складі були такі футболісти, як Юрій Біличенко, Олександр Севидов, Ігор Петров, Олександр Мизенко, всіх не перелічити. Донеччани якраз вийшли у вищий дивізіон, а мені, попри те, що до «Металурга» виступав у першій лізі, довірили таку почесну роль. Хлопці мене підтримали, що стало серйозним поштовхом і стимулом у бажанні не підвести колектив. «Металург» тричі виграв бронзові нагороди чемпіонату, з них двічі — я.
Один час був дуже сильний підбір виконавців. Тоді балом правили «Динамо» й «Шахтар», але одного разу нам трохи не вистачило скласти їм конкуренцію, відтак фінішували третіми з великим відривом од переслідувачів. Можливо, одному з керівників — Дмитру Селюку — не подобалося, що ми досягаємо таких високих результатів, отож стали поставлятися якісь незрозумілі футболісти, тренери часто мінялися, й потихеньку почали опускатися вниз. До позитивних моментів у «Металурзі» можна також віднести новозбудовану базу, яка по праву вважалася однією з найкращих у країні. На жаль, на даний момент вона вже не функціонує. Але все, що треба для підготовки, в нас було, збори проводили на найвищому рівні, працювали в чудових умовах, на майже ідеальних полях. Із мінусів — відсутність уболівальників. Але в Донецьку, де базувався такий потужний клуб, як «Шахтар», тяжко розраховувати на якусь серйозну підтримку, хоча з часом наших прихильників ставало все більше. Також хочу подякувати керівникам, які вкладали душу й неабиякі фінанси в розвиток клубу. Гроші виплачувалися вчасно, стабільно. Усе робилося для футболістів, залишалося лише показувати своє вміння. Прикро, що через війну на Донбасі цей клуб припинив існування. Перед зникненням виникли й проблеми з фінансами. У нас, у дублі, не було якихось високих зарплат, і потроху перед нами закривали борги, а в першій команді, наскільки мені відомо, футболісти та тренери недоотримали чималі кошти.

— Ви згадали про тренерську чехарду в «Металурзі». Але серед них були й відомі прізвища. Хто вам найбільше запам’ятався?

— Насамперед, хочеться відзначити Володимира Онищенка, який працював із командою на початку виступів у вищому дивізіоні. Він перебрався з київського «Динамо», й на той час це був мега-тренер. У принципі, ми проходили легендарну школу Валерія Лобановського. Готувалися так само, як динамівці. Про інших наставників тяжко сказати щось конкретне: в кожного своє бачення, розуміння гри, при деяких заїжджали на базу за кілька днів, не пускали додому, хтось узагалі збирав у день матчу. Хтось любив футбол од оборони, як Славолюб Муслін. Але, безумовно, це кваліфікований фахівець, який пройшов школу французького чемпіонату. Може, коли Муслін керував командою, гра була не зовсім видовищною, але він давав хороший результат, причому, не лише з нами. Проблема в тому, що часто мінялися тренери. Як у прислів’ї: нова мітла по-новому мете. Так і в нас: комусь цей футболіст подобається, а іншому не підходить, і починаються якісь коливання. Через «Металург» пройшло дуже багато футболістів. Ніяк не вдавалося створити цілісний колектив.

— Із Володимиром Мазяром ви зустрічалися ще в якості футболіста. Він сильно змінився, коли став тренером?

— Він як був упертим, так і залишається. Зараз чудово співпрацюємо, можна сказати, доповнюємо один одного. Володимир Іванович — вимогливий тренер, як у матчах, так і на тренуваннях, де в нас ніхто пішки не ходить. Мазяр чітко бачить напрямок розвитку колективу, й маленькими кроками рухається до своєї мети. Так, ще не достатньо досвіду у вищому дивізіоні, але вже може похвалитися певними здобутками: «Сталь» вийшла з другої ліги в першу, потім — у вищу. Це важливо, як для тренера, який лише починає свій шлях. Думаю, він усе правильно робить, а ми його у цьому лише підтримуємо. Правда, в нас не завжди співпадають думки, але, на мій погляд, це йде на користь, адже, як відомо, в дискусіях народжується істина.

Звичайно, хотілося би досягти більшого в першій частині сезону. Думаю, в нашому доробку на три-чотири пункти мало би бути більше: в грі з «Карпатами» не реалізували 11-метровий на 90+2-й хвилині, на 90+4-й пропустили від «Чорноморця» з пенальті. Але можна знайти цьому пояснення: до останнього не було зрозуміло, гратиме команда у вищому дивізіоні чи ні. У такій ситуації тяжко якнайкраще підготувати підопічних. Це наклало свій відбиток. А ті складові, які прищеплює Володимир Іванович, — бійцівські якості, непоступливість у єдиноборствах, швидкий перехід од оборони в атаку — нікуди не поділися. Але ще є що вдосконалювати, над чим працювати, тож на зимових зборах, які розтягнуться на півтора місяця, якраз будемо цим займатися.

— Не тягне втручатися в роботу тренера воротарів?

— Можу щось підказати нашим голкіперам, адже не остання в цій сфері людина, трошки пограв. Але Юрій Паньків і Олександр Бандура задоволені нашим тренером воротарів Ігорем Біланом — справжнім професіоналом футбольної справи. У нього цікаві вправи, відповідальний підхід. Воротарі не мучаться на тренуваннях, а навпаки: залюбки займаються. Щодо нього взагалі немає жодних питань. Він — молодець. До речі, в нашому клубі підростає ще один голкіпер — Герман Пеньків, який захищає кольори молодіжної команди. На мою думку, це дуже перспективний воротар із хорошими даними для воротаря, головне — чудово грає ногами, треба впевненіше діяти на виходах, але, сподіваємося, в найближчому майбутньому він додасть у професіональному рості. Зараз у нього травма, але за відпустку повинен підлікуватися. Це наше майбутнє, і якщо зі здоров’ям в нього все буде гаразд, думаю, на зборах будемо потроху підпускати його до складу. Аби розумів, що, не дай, Боже, травма в наших основних голкіперів, у будь-яку мить має вийти й допомогти команді.

Претензії до голкіперів? Не хочеться про це говорити. Усі помиляються, не лише воротарі. Тим більше, в нас досвідчені стражі воріт, самі розуміють, де допустили похибку, й як її виправити. На зборах ще розберемо ці моменти, зробимо детальніший аналіз першої частини сезону. Судді? Вони такі ж люди, тож можуть помилятися. Єдине, чого хочеться їм побажати, щоби чесно робили свою роботу. Головне, щоби не було упередженості.

— Які матчі можете занести в актив, а які хочеться стерти з пам’яті?

— Переконаний, у першій грі із «Зорею», яку перемогли — 2:0, нам удалося майже все із задуманого. Хлопці добре відпрацювали всі 90 хвилин. Ніхто «не випадав», відіграли з повною концентрацією. Це наша перша значна перемога, яка додала впевненості у силах. Із мінусів — гра з «Дніпром», якому поступилися — 0:6. Бувають такі дні, коли все залітає у ворота. І не можна сказати, що суперник створив якусь велику кількість моментів. Мабуть, через це треба пройти, краще один раз програти — 0:6, ніж шість разів по 0:1. Ми зробили висновки, тож рухаємося далі.

— Де зараз мешкаєте?

— Перевіз родину до Львова. У Донецьку залишився будинок, слава Богу, з ним усе нормально. Не лише я, вся країна сподівається, що настане мир і всі повернуться у свої домівки. Із нетерпінням цього чекаємо. Буде тяжко відновити футбол, як у старі часи, але все одно треба буде колись це робити. Аби потім ніхто не казав, що не можуть стати чемпіонами через те, що не грають у рідному місті. Справді, всі хочуть спокою. У Львові сім’ї було трохи тяжко: доньки розмовляли російською, але нічого, перейшли на українську, й зараз нормально спілкуються рідною мовою.

— Про що мрієте як тренер?

— Не буду приховувати, є в мене мета: хочеться самостійної роботи. До цього треба прагнути. Але на даний момент дуже задоволений своєю роботою, набуваю досвіду. Усе повинно відбуватися поступово, крок за кроком.

Оцените
Поделитесь
Оставили комментарии на форуме: 1
  • Своєчасне інтерв'ю )))

    0+ 0- 0
    +-
    Фалько
  • Оставить комментарий на форуме Обновить

    Рейтинг Букмекеров