Іван Кривошеєнко: "Агенту сказав, аби навіть не розглядав російські пропозиції"

Іван Кривошеєнко: "Агенту сказав, аби навіть не розглядав російські пропозиції"

187
Іван Кривошеєнко: "Агенту сказав, аби навіть не розглядав російські пропозиції"
Фото - footboom.com

Екс-півоборонець «Ворскли» щиро повідав про незначну заборгованість із боку полтавського ФК, відсутність запрошення від вітчизняних клубів, товариша Михалика в Росії та свої амбіції в закордонному чемпіонаті.

— Іване, пригадайте, чому й як попрощалися з Полтавою?

— Усе просто: мій контракт із «Ворсклою» добіг кінця, а в клубі не бачили потреби в його пролонгації. Відтак довелося шукати інші шляхи для продовження кар’єри.

— Із Василем Сачком спілкувалися на цю тему? Пояснював, чому на вас не розраховують?

— А що пояснювати? Було очевидно, що впродовж останніх півроку Василь Вікторович мені не довіряє. Який сенс йому мене тримати за таких умов, якщо він не бачить мене в команді? Отож усе — на поверхні. Тим паче, мені не 15 років, а 30, тому сам усе розумію.

— Не залишилося образ? Адже раніше ви значно частіше виходили на поле.

— Це ж футбол, у якому, як і в усьому, приходить свій час. Ну що поробиш, якщо ти не подобаєшся, а на твоєму місці тренеру хтось інший більше імпонує? Потрібно змиритися, бо це, в принципі, нормальний процес: сьогодні граєш, а завтра — чекаєш свого часу чи прощаєшся. Звичайно, хочеться зав­жди виходити у старті та виступати за одну команду, проте таке вже наше життя.

— Чи існують фінансові претензії до колишніх роботодавців?

— Саме претензій не маю. Хоча, зізнаюся, що «Ворскла» має переді мною невеличку заборгованість. Утім, нині це питання вирішується. Недавно був перший транш, отож, думаю, що до кінця місяця проблема закриється остаточно.

— Коли стало зрозуміло, що ви з полтавцями крокуватимете різними стежками, чи інші колективи почали засипати пропозиціями?

— Засипати — не засипали. Були лише розмови. Тільки зараз у мене виник конкретний варіант, однак із зрозумілих причин не озвучуватиму команду чи бодай першість. Судячи з усього, до кінця тижня повинні владнати всі нюанси.

— Справа за переглядом чи зразу підписуватимете трудовий договір?

— Я вже був там недавно. Відбувся перегляд, утім скоріше для мене, ніж для клубу. Хотів, насамперед, усе розташування оглянути, зрозуміти, чи мені там сподобається.

— Наскільки можу судити, мовиться про іноземний варіант?

— Так, маєте слушність. Правда, лише за тиждень зможу все розповісти детальніше: що за першість, яка команда тощо. Поки скажу лише, що це не в Україні, більше не розпитуйте — не розповім.

— Вочевидь, наразі складніше знайти команду на Батьківщині, ніж за кордоном?

— Скільки пограв в Україні, а наші команди не кличуть до себе, лише — за кордон. Уважаю, що в прем’єр-лізі чимало матчів зіграв, за плечима маю певний досвід, і вік (30 років) не такий уже й солідний. На мій погляд, іще рік-другий зміг би на гідному рівні комусь допомогти. Природно, що ця ситуація в країні, коли на сході триває війна, повсюдно не виплачують зарплатню, не сприяє життєдіяльності наших команд.

Кажуть: «Курс на омолодження». Проте потрібно розуміти, що коли звучать такі заяви, значить, у клубі немає значних статків. Очевидно, що через згадані мотиви наш чемпіонат згодом буде ще гірший — це зрозуміло. Інколи дивуюся, читаючи новини, які люди залишають елітні колективи та багато хто з них їде до Казахстану та Азербайджану. Шкода, коли стільки досвідчених виконавців шукають кращої долі деінде, а не на Батьківщині. Безперечно, така масова міграція не принесе нічого хорошого нашому футболу. Тим паче, що Україна й так перебуває у стадії війни, тож зрозуміло, зараз не всім до забав.

— До речі, які думки маєте з приводу переходів українських гравців до країни-агресора — Росії?

— Можу говорити лише за себе й тих людей, яких знаю. До того ж, своєму агенту зразу сказав, аби навіть не розглядав російські пропозиції, бо туди їхати не хочу. Така в мене позиція. Інші, справді, переїжджають, грають, не знаю, чим вони керуються, але це їхнє право. Окрім того, є певна група гравців, котрі туди перебралися ще до війни. Приміром, мій товариш Михалик, який ще раніше уклав договір із московським «Локомотивом». Знаючи Тараса, гадаю, він би туди не поїхав. Інша справа зараз, коли існують контрактні зобов’язання.

— Щодо вашого нинішнього варіанту: чим керувалися, вирішуючи, куди краще податися?

— Після «Ворскли», звичайно, хотілося команду із серйозними зав­даннями. Однак не було можливостей, які би задовольнили мої бажання. Тепер уже прагну просто залишатися у футболі (тренуватися, щовихідних виступати), пограти в іноземній першості та спробувати проявити себе там.

— Пригадуючи вашу кар’єру, здавалося, що наступним клубом стане «Іллічівець» Павлова, під орудою якого й починали грати за маріупольців у далекому 2003-му. Таких розмов узагалі не було? Тим паче, що ваші послуги нині аутсайдеру ліги точно не завадили би.

— Миколу Петровича, справді, знаю не з розмов, а у спільній роботі. Проте, зрозумійте, що в моєму віці не хочеться бігати всі його відомі тести. Покладу руку на серце: не певен, що витримав би зараз усі навантаження. Павлову можу лише подякувати за те, що він для мене зробив. Коли був молодший, співпраця з ним мене захоплювала, втім, зараз розумію, що не витримаю всіх його вимог. До того ж, нинішні фінансові можливості в «Іллічівці»… навіть у першості Києва більше отримують! А щодо складу: самі бачите, що там виступає одна молодь. Та й не хочу переїжджати в Маріуполь, знаючи, яка там обстановка. Як туди взагалі їхати? Хоча найголовнішою причиною були, як уже казав, значні навантаження. Уважаю, що я вже своє відбігав у плані таких великих обсягів роботи. Думаю, вже ніхто так не навантажує підопічних, як Микола Петрович.

— Уже визначили для себе вікову планку? Скільки ще років виступатимете?

— Усе залежатиме від здоров’я. Наразі в мене таке відчуття, що три-чотири роки ще точно зможу пограти. Хоча навіть приклади є, коли футболісти й до 37 років грають або, навпаки, швидко вішають бутси на цвях — до третього десятка. Поки сили та прагнення є. Хочу залишитися у футболі — це найголовніше для мене. Отож, подивимося, як воно все складеться.

— Цікаво, а у вашому віці реально підписати контракт на триваліший термін, аніж рік?

— Там, куди зараз їду, найімовірніше, поставлю підпис під однорічною угодою. Це, виходячи з того, що я хочу все подивитися, оцінити. Побачимо, чи сподобаємося одне одному, чи вийде притертися в колективі. Який сенс брати на себе триваліші зобов’язання? Усяке ж за цей час може трапитися. До того ж, справді, в моєму віці, зазвичай, пропонують контракт не більше одного року. Хоча, знову ж таки, не горю бажанням мати кількарічний контракт. Головне — фінансова стабільність, адже потрібно годувати сім’ю.

— Уже розмірковували над майбутнім на тренерському поприщі?

— Потроху, справді, приглядаюся до цього — вік змушує. Інколи аналізую, як би я вчинив на місці наставника, та інші тренерські моменти. Детальніше стежу за ходом тренувального процесу. Згадую, які колись були цікаві вправи. Намагаюся поступово підготувати себе до цього кроку, щоби безболісно перейти на інший рівень. Насамперед, є бажання залишитися у футболі, щоби займатися улюбленою справою. Та найближчим часом лише гратиму, а потім уже можна буде спробувати себе на новій стежині.

Євген Демян

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров