Игорь Пластун: "Задание моих агентов - найти варианты за границей"

Оборонець «Карпат» щиро розповів про найбільшу біганину в житті, конкуренцію після прощання з Балажицем і запрошення з-за кордону.

— Ігоре, перший збір уже відгарували. Чим він запам’ятався?

— У принципі, все, як завжди. Спершу було тяжко: багато бігали, займалися в тренажерних залах. Коли вже почалися спаринги, стало простіше, позаяк навантаження таким чином сприймаються приємніше. Загалом, не можу сказати, що зараз було щось, чого не було раніше.

— У вашій кар’єрі були лише два клуби — «Оболонь» і «Карпати». Де тренувальний процес вам більше до душі?

— Немає сенсу порівнювати, оскільки в кожного тренера свої методи роботи. На сьогодні мені подобається тренуватися: граємо через короткий пас, намагаємося більше контролювати м’яч. Це всім до вподоби, проте для такої манери пот­рібно бути добре фізично підготовленим, аби накривати суперників на їхній частині поля. Відтак отримали чимало бігової роботи. Напевне, так багато я ще не бігав: ні за «пивоварів», ні за «зелено-білих» раніше.

— Отож навантаженнями Йовичевич не виокремлюється своєю ліберальністю?

— Їх не менше, ніж раніше, — це точно. А за відчуттями взагалі — значно більше.

— За час роботи із хорватським наставником виконували, приміром, якісь управи вперше в житті?

— Так, були певні вправи з м’ячем, які ніколи не відпрацьовував раніше. Додам, що своєю спрямованістю в роботі Йовичевич дещо подібний до колишнього іноземного тренера — Ніколи Костова. Повірте, наша робота на зборах — цікава й різноманітна, тож усі отримали задоволення від неї.

— Після прощання Балажица зі Львовом стало легше дихати в плані конкуренції за місце в старті?

— Та ні! Тим паче, ми з Грегором разом мешкали, товаришували. Відтак нині в команді в мене залишилося на одного друга менше. Не знаю, правда, де він зараз. Думаю, сам Балажиц іще не знає, де він продов­жить кар’єру.

— Із трьох спарингів галичани двічі зіграли «на нуль». Певне, особливих нарікань до вас на зборах не було?

— У принципі, ні до кого не було особливих докорів. Усі розуміють, що ми займаємося на тлі значних навантажень і нам бракує свіжості в діях. До того ж, ми грали змішаними складами, а позитивний результат — не першочергове завдання. Приємно перемагати, проте, як на мене, центральна й захисна ланки зіграли добротно. А невелика кількість влучень — проблема не лише нападу, а всіх гравців.

— Вам, як захиснику, не відомо, чому виникла така скупа результативність у бомбардирів?

— Якщо ви натякаєте, що в нас некваліфіковані форварди, то мушу з вами не погодитися. На тренуваннях із кожним нам складно впоратися. Не потрібно робити передчасних вис­новків. Якщо ми мало забиватимемо у чемпіонаті, а не на зборах, тобі буде про що говорити. Думаю, лише на наступному зібранні результат контрольних поєдинків матиме якусь вагу.

— До слова, чи не зрозуміло, як продовжиться доля Манце — хорватського нападника, котрий перебував на перегляді?

— Це справа не футболістів, а керівників. Зауважу, що Антоніо весь час тренувався з нами, вже прийняли його, як гравця нашої команди. При тому, що він єдиний, хто не розуміє нашу мову. Хоча бачу, що, попри все, він комфортно почувається в колективі.

— Уже на турецькому зібранні до колективу приєднався Федорчук. Раді були зустріти старого колегу?

— Знаємо, що Валерій може бути корисним «Карпатам», отож усі були раді його поверненню. Під завісу зборів уже й зникло відчуття, що його не було з нами останні півроку.

— Од вас, як від Балажица, не вимагають активно підключатися до завершальної фази гри?

— Між собою жартували: «Якщо Грегор іде вперед, значить, у нас усе погано». Я спочатку думаю про свої головні обов’язки, проте готовий допомогти, якщо потрібно буде боротися за верхові м’ячі біля протилежних воріт.

— Йовичевич заявив, що головне завдання цих зборів — об’єднати й побудувати команду в психологічному плані, зважаючи на велику кількість молоді. На ваш погляд, «Карпатам» це вдалося?

— Уважаю, що так, адже й до цього в нас був дружній колектив. Отож поповнення молодими гравцями нам піде лише на користь, оскільки вони бачитимуть, на кого їм потрібно рівнятися, в кого переймати досвід.

— Нагадаю, що на початку грудня була інформація, що нідерландський «Фейєноорд», а також бельгійські «Брюгге» та «Стандард» бажають бачити вас у своїх таборах. Такі чутки мали своє продовження?

— Є агенти, котрі займаються моєю кар’єрою, одне із завдань яких — знайти варіанти за кордоном. Розмови справді були з приводу цього. Проте нині я — гравець «Карпат». А що буде далі — побачимо.

— А вам би хотілося спробувати сили в якомусь європейському чемпіонаті?

— Не хочу загадувати, кидатися словами. Це не дуже красиво. Коли гравець бачить, що якийсь клуб серйозно зацікавлений у ньому, повірте, він перейде туди. Я — не виняток. Однак, насамперед, я би хотів спробувати свої сили в інших чемпіонатах. І не варто це сприймати як камінь у город нашої першості. Просто мені хочеться не заради кар’єри, а своєї особистості, розвитку моєї сім’ї відчути життя в Європі. Утім, хтозна, як життя повернеться. Не відкидаю сценарію, що все життя проведу в Україні в зелено-білій футболці.