Віталій Кварцяний: "Підстав турбуватися немає, але… потрібен час"

Віталій Кварцяний: "Підстав турбуватися немає, але… потрібен час"

109
Віталій Кварцяний: "Підстав турбуватися немає, але… потрібен час"
Фото - telegraf.com.ua

Колишній наставник та віце-президент «Волині» — про ситуацію в клубі.

— Віталію Володимировичу, ваша екс-команда на трансферному ринку не надто активна. Бентежить?

— Звісно, мені, як людині, яка пропрацювала в луцькому клубі багато років, його доля не байдужа. Однак драматизувати ситуацію не став би. Ще є час до закриття вікна переходів, а менеджмент сьогодні має такий високий рівень, що дозволяє заявити всіх пот­рібних гравців і за день до завершення трансферного періоду. Обов’язково деякі виконавці розривають контракти або в останню мить переходять в оренду. Отож якщо лучани не куплять, то на орендних або вільних засадах обов’язково підсиляться.

— Свого часу ви були не лише головним тренером, а й одним із керівників клубу, отже, трансферною діяльністю займалися безпосередньо. Зараз простежується така ж активність в цьому напрямі, як це було при вас?

— Не зовсім тактовно буде з мого боку говорити на цю тему. Хіба відзначу, що коли співпрацював із Василем Столяром (президентом «Волині». — О. К.), мені дозволяли шукати для підсилення будь-якого гравця, тобто в роботу не втручалися. Звичайно, виходячи з фінансових можливостей, тому доводилося добре крутитися, щоби зміцнити команду (сміється). Та, наприклад, Сергія Нагорняка я брав в оренду, бо знав, що він сильний гравець. На тих же умовах і Сергія Ковальця (навіть попри те, що він завершував кар’єру). Більшість же інших футболістів, наприклад, Євгена Хачериді чи Марко Девича ми, якщо й купували, то за невеликі гроші — все-таки, хоч Василь Андрійович і старався добути якусь копійку для команди, та це все ж були відносно невеликі кошти. До того ж, були часи, коли різні владні структури не давали дихати. Зараз, наскільки мені відомо, рахунки «Волині» ніхто не закриває, тож її бюджет нині на щабель вищий, аніж у ті часи, коли я працював.

Коли з’являлися фінанси, ми докладали зусиль і виходили до вищої ліги, коли ж закінчувалися, ставало складно мотивувати гравців. Можна мати невеликий бюджет, але стабільний. Мати непоганий результат і хороших перспективних гравців. Якби в нас бодай на рік-два намітилася стабільність, обов’язково були б у п’ятірці. А так просто не було можливості мати серйозний бюджет. Рятувало те, що завжди в колективі грали перспективні футболісти.

Щодо теперішньої «Волині», то бачу, що вони виконують усю заплановану роботу, проводять збори. В них фінансових проб­лем немає, боргів по зарплаті теж. Так само, як і з екіпіруванням, харчуванням, проживанням. Чи будуть виділятися кошти на трансфери — того не знаю.

Ми свого часу із Василем Столяром переймалися не лише тим, де добути копійку, а й як ці кошти бодай трохи компенсувати й покрити видатки. Принаймні я про це завжди думав — як повернути президенту частину вкладених грошей. Постійно дбали про те, як заробити на продажі того чи іншого футболіста, які ціни встановлювати на квитки на домашні матчі, як залучати рекламодавців, як організовувати телетрансляції. Шукали різноманітні шляхи. І практично всі залучені кошти йшли на покриття видатків. Скромний був бюджет, але якось виживали. Хоча був і такий період, коли податкова інспекція майже півроку не давала нам спокою, при цьому на допомогу очікувати було нізвідки.

— Вам удалося попрацювати й під керівництвом нового керівника клубу — Ігоря Палиці. Можете порівняти цих двох керманичів?

— Столяр переживав за команду, але не любив афішувати ставлення до свого дітища. Був час, коли я фактично керував клубом, а він — головний інвестор. При цьому не любив публічності й ніби тримався в тіні. Очільники клубів — це публічні люди, їхній статус вимагає виходити в світ, знайомитися з колегами по футболу, наприклад, Ахметовим, Суркісами, Коломойським, Сафіулліним. Василь Анд­рійович робив це поступово й обережно. Не хотів сприйматися керівником, як кажуть, «із розмахом» чи таким, який користується зв’язками у власних цілях. Столяр, навпаки, завжди спочатку вивчав людей, і, якщо розвивав свій бізнес (а з ним і клуб), то поступово. Намагався витримувати і в бізнесі, й футболі нейтралітет і незалежність водночас. Було складно. Василь Андрійович понадіявся на одного з колишніх губернаторів Волині, а той, на жаль, виявився без характеру й авторитету, тому нічого для клубу не зробив.

Коли на футбольному горизонті з’явився Ігор Петрович Палиця, мені здалося, що у Василя Андрійовича з ним склалися хороші стосунки. Знаю, що Василь Андрійович поступово вводив його в стан справ, до того ж, саме тоді клуб підтримали інші серйозні люди. За час моєї співпраці з Палицею, останній жодного разу ні в чому мені не відмовив, завжди йшов назустріч. Будь-які організаційні питання Ігор Петрович вирішував за лічені хвилини.
Я дуже хотів і надалі продовжувати співпрацю з Палицею, але добре знаю тих людей, які влізли в наші з ним стосунки, внаслідок чого мені довелося залишити луцький клуб.

— Завершуючи нашу розмову, який висновок зі сказаного?

— Для того, щоби стати сильним клубом, потрібно мати потужний штат менеджерів. Поки що Ігорю Петровичу клубне господарство не так просто контролювати, але він впорається, на це потрібен час. Думаю, серйозних підстав турбуватися, начебто «Волинь» може позбутися джерел фінансування чи припинить існування, на мій погляд, немає.

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров