Олександр Бойцан: "Невдовзі "Таврію" очікують відчутні кадрові відставки"

Олександр Бойцан: "Невдовзі "Таврію" очікують відчутні кадрові відставки"

110
Олександр Бойцан: "Невдовзі "Таврію" очікують відчутні кадрові відставки"
Фото - sctavriya.com

Щойно призначений генеральний директор «Таврії» Олександр Бойцан розповідає про робітничий, спортивний і життєвий шлях.

— Олександре Володимировичу, готуючись до розмови з вами, проглянув єдине знайдене досьє, відтак збагнув, що ключовою у вашому становленні як функціонера стала остання команда, де ви у футбол грали, — «Чорноморнафтогаз» із Сімферополя.

— Абсолютно правильно. Цей клуб і справді є визначальним для мене: там я завершив ігрову кар’єру, розпочавши діяльність зов­сім іншого типу — був період, коли я там одночасно виходив на поле, виконував функції тренера, а також був керівником відділу фізкультури та спорту.

— А де виступає цей колектив?

— У першості АР Крим… Та ще до того мав тренерський досвід: тоді якраз заснували чемпіонат України для 19-річних виконавців, то ми стали найпершими переможцями.

— Ще трохи про цифри та роки: інформація гласить, що гравцем «Чорноморнафтогазу» ви стали 2007-го, одначе на менеджерську посаду прийшли туди ще 2006-го. Помилка?

— Ні, все відповідає дійсності: відповідний клуб є дуже молодим, він лише 2007 року народився, а до того, впродовж кількох місяців, ми саме зай­малися його створенням.

— Мусимо ще трохи зупинитися на темі «Чорноморнафтогазу»… Один обізнаний чоловік із Криму поділився зі мною трьома фактами про вас: перший полягає в тому, що працевлаш­туванням в згаданому клубі ви зобов’язані покійному Анатолієві Миколайовичу Заяєву.

— І це теж правда… Ми були знайомі ще до того, часто спілкувалися. Однак у середині минулого десятиріччя мені довелося на два роки залишити Україну — їздив працювати в Анголу, тож на певний час зв’язки з колишніми знайомими-приятелями було втрачено. Утім, я повернувся на Батьківщину та якось випадково зустрівся із Заяєвим у Сімферополі. Це все й вирішило: він на той момент обіймав посаду радника керівника ДАТ «Чорноморнафтогаз», тому порекомендував мене своїм керівникам, а я погодився…

— А що ви робили в Анголі?

— Працював інженером — ГЕС (тобто гідроелектростанцію; розшифровую для тих, хто в школі часто засмучував батьків. — В. Б.) будував. Ну, так сталося…

— Знаєте, люди мислять стереотипами, а такі запевняють, що Чорний континент — то бруд, бактерії, антисанітарія, хвороби, бідність… Які у вас спогади про ті часи?

— Чудові, тільки приємні враження залишилися. Хоча все те, про що ви сказали, — істина. Та на противагу цього є й інший бік Африки — великі красиві міста, переповнені гігантськими хмарочосами, величний океан… Усього було потроху. Загалом там усе, як у нас: повсюди зустрічаються контрасти (в Україні, знаєте, теж можна в глибинці таку бідоту зустріти…), просто у них вони різкіші. В Анголі середнього класу як такого немає: тамтешні люди або дуже багаті, або дуже бідні… Попри все, найголовніше для мене в тих двох роках була нагода відкривати нове у собі (зміна місця мешкання дуже сприяє цьому!) і в людях. Тому особливо поганого про Чорний континент сказати нічого не можу.

— Та все ж повертаємося додому: згадуваний кримський інформатор повідомив, зокрема, що саме «Чорноморнафтогаз» побудував знамениту базу «Скіф» у Новопавлівці.

— От якраз тут у вашого інформатора прокол стався: той спорткомплекс зводився фінансовими зусиллями ТзОВ «Скіф», якому споруда й належить і нині, натомість організація, де я працював, виступала всього лише партнером будівництва.

— Згодом ви перейшли туди на роботу: виходить, одночасно трудилися на два фронти?

— Та ні, з «Чорноморнафтогазу» я звільнився. У «Скіфі» мав кращу посаду — директора туристично-готельного комплексу.

— Аж ось — нова сходинка: «Таврія». Чи нескромно буде запитати про те, хто вас запросив до СК і як усе відбувалося?

— (Після паузи). Розумієте, це взагалі не для преси інформація. Не хочу й не можу афішувати людей. Обме­жуся таким: знаю, що рішення про моє призначення ухвалював Юрій Сергійович Борисов, а ось хто йому мене рекомендував — не знаю. Давайте завершимо на цьому тему.

— Гаразд… Третє, що повідомив мені «чоловік із Криму», стосується людських якостей: мовляв, наразі у вас за спиною немає особливо поганих учинків.

— Погоджуюся (сміється)! Чесно кажучи, приємно це чути. Я так і намагаюся діяти, аби відповідати цим словам… Розумієте, завжди в кожної людини поруч перебувають ті, хто підтримуює, і ті, хто не любить, ненавидить. Ситуація ускладнюється тим, що я керівник, а моя посада передбачає таке поняття, як звільнення. Ось і невдовзі «Таврію» очікують відчутні кадрові відставки, а в цих людей є сім’ї, родичі, знайо­мі. Треба ж розуміти: інколи необхідно вдаватися до хірургічних рішень… Утім, я все ж сподіваюся, що навіть із часом, наприклад, через півроку моєї праці в «Таврії», з усіма людьми, з якими доведеться спілкуватись, у мене залишаться хороші стосунки. Головне, вважаю, у своїй роботі — ухвалювати адекватні, зрозумілі всім рішення.

— Якщо підсумувати сказане, яким бачите ваш клуб у майбутньому?

— Намагатимуся зробити так, аби СК «Таврія» був демократичною прозорою організацією, де скандалам місця немає.

— Нині все-таки інші часи у футболі, не ті, які застали ви як гравець. Поясніть, чому ви так часто команди змінювали — 15 за 13 років?

— Справді, складні часи ми пережили в 1990-х: тоді футболісти абсолютно не були захищені юридично — власник будь-якого клубу міг у будь-який момент позбутися гравця на контракті. Й не мати після цього проблем із законом. Зі мною якраз усе це й відбувалося… Утім, сказати, що жалкую про щось, не можу.

— Особистому захисту дуже сприяють знання: у вас, як уже стало відомо, дві вищі освіти. Можна конкретніше?

— Першу, педагогічну, здобув у Кишинівському держуніверситеті (це він тоді так називався, нині, здається, його перейменували), коли грав і мешкав у сусідній Молдові. У другий виш вступив уже в Україні: Кримський інститут бізнесу Університету економіки та управління став передумовою продовження праці в ДАТ «Чорноморнафтогаз» — мої роботодавці вимагали елементарної економічної освіти. Пізніше з’ясується, що цей фактор дуже допоможе мені в подальшій праці.

Олександр Бойцан: "Невдовзі "Таврію" очікують відчутні кадрові відставки" - изображение 1Бойцан Олександр Володимирович

Народився 20 жовтня 1973 року.

Громадянин України.

Ігрова кар’єра:

Амплуа — захисник.

Зріст — 192 см, вага — 86 кг.

Клуби:

«Агро» (Молдова), 1994–1995; 1997; «Чухур» (Молдова), 1995–1997; «Буковина» (Чернівці), 1997–1999; «Дніпро» (Новодністровськ), 1999; «Нива» (Тернопіль), 1999–2000; «Арсенал» (Росія), 2000; «Таврія» (Сімферополь), 2000–2002; «Динамо» (Сімферополь), 2002; «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), 2002; «Волинь» (Луцьк), 2002–2003; «Ністру» (Молдова), 2003; «Кримтеплиця» (Молодіжне), 2003–2004; «Таврика» (Сімферополь), 2004–2005; «Ялос» (Ялта), 2005–2006; «Чор­номорнафтогаз» (Сімферополь), 2007.

Освіта:

1. Фізкультурно-педагогічна.

2. Економічна.

Кар’єра тренера:

«Таврія» (U-19) (помічник тренера) 2004–2006; «Чорноморнафтогаз» (Сімферополь) 2007–2008 (тренер).

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров