Бонус 10 000 грн Починався черговий день словенських зборів... Який він за ліком, знав хіба журналіст Інформаційного центру – всі інші вже давно збилися з рахунку. Єдине, що його відрізняло від інших – львів’яни вже тренуються у більшій компанії. Напередодні до команди приєдналися гравці молодіжки Вадим Страшкевич і Тарас Завійський.
Була і ще одна особливість цього дня: лише в понеділок команда провела спаринг з «Кубанню», а вже в середу «зелено-білим» доведеться зіграти ще один товариський матч проти словенської «Горіци». Тобто тренерському штабу необхідно було сформувати підготовку таким чином, щоб футболісти змогли відновитися після попереднього матчу і водночас підготуватися до гри наступної. Тому й цікаво було подивитися, як саме Олександру Севідову та його помічникам вдасться організувати цей процес.
Вже на ранковому тренуванні тренерський штаб поділив команду на дві групи гравців: перша складалася з футболістів, що відіграли проти краснодарського клубу більшу частину матчу, а друга з гравців, які виходили на заміну або ж узагалі не брали участі в зустрічі. Доки останні працювали в посиленому режимі, їхні колеги з основного складу «кубанського» матчу намотували круги навколо поля та проводили розминку.
Інша справа – вечірнє заняття. На нього «Карпати» виходили після відносно (як для Рогли) спекотного дня (+18 градусів). Рівно з виходом гравців з готелю на горизонті з’явилися темні хмари... А щойно команда опинилася на полі, як десь вдалині за горами почувся гуркіт грому, а за ним інший. І так кілька разів... Втім, настрою футболістам це не поменшало. Початок тренування супроводжувався сміхом та жартами. Ще б пак, тренери для своїх підопічних придумали нові веселі вправи.
Заняття повністю розпочалося без м’ячів. Усі шкіряні кулі лежали поруч... Ось так, без них карпатівцям довелося грати... в квадрат! Спитаєте, як таке можливо? Дві рівні групи гравців зайняли позиції у двох квадратах на полі і кожна працювала окремо від іншої. Суть гри у квадрат без м’яча – це усім знайома ще з дитинства гра в квача. Хтось один «водить», а інші від нього втікають в межах геометричної фігури. Хлопці так захопилися грою, що тупіт від їхніх ніг було чути за кількадесят метрів.
Далі тренери ускладнили завдання. Дали в кожен квадрат по одному м’ячу. Але не для того, щоб бити по ньому ногами. Той, хто тримає м’яча в руках, рахується «в хатинці». А отже квачем стати не може. Правда, водночас і намагається «врятувати» від передачі естафети квачем свого партнера перекодуванням м’яча. Заплутано написано? Так, але ж процес так само і виглядав... Зорієнтуватися у тому, за ким женеться квач і кого варто рятувати, було важко. Власне, це була вправа на орієнтацію і швидке мислення.
Коли ж гравці залишили квадрати і готувалися до гри в футбол, тренери зробили ще один сюрприз. З воротами, з польовими гравцями, з футбольним м’ячем... Але грали карпатівці не у футбол, а швидше в гандбол... Від незвички куля, бувало, вислизала з рук, падала на газон... І лише після цього м’яч нарешті опустили на поле і гравці прийнялися робити те, що їм більш звичне.
