FootBoom ⚽ Украинские Футзал Станіслав Гончаренко: "Ми відстали від провідних збірних років на двадцять"
^

Станіслав Гончаренко: "Ми відстали від провідних збірних років на двадцять"

1198

Екс-тренер київського «Інтеркасу», «Тайму» та «Енергії» згадує минуле й ділиться думками щодо майбутнього розвитку футзалу в Україні.

Станіслав Гончаренко: "Ми відстали від провідних збірних років на двадцять" - изображение 1 Тренуючи «Оболонь», дали шлях у великий футбол Нивинському, Гребеножку, Свидерському. Чи думали тоді, що вони так далеко сягнуть, адже той же Свидерський пограв на чемпіонаті світу?

— Із осені 1993-го по жовтень 1995-го очолював «Оболонь». Із Свидерським працювали рік, а з Нивинським і Гребеножком — більше. Ці виконавці були сильними, тож ще тоді було очевидно, що здатні заграти на високому рівні. Відзначалися вишколом, адже мали хорошу школу підготовки.

Чому, зрештою, обрали футзал, а не футбол?

— Залишивши «Оболонь», я тимчасово не працював. Тісно спілкувався зі своїм другом Сергієм Олеговичем Веселовим, який організував команду «Інтеркас». Він наполегливо пропонував мені її очолити. Після тривалих роздумів, із літа 1996-го року, став тренером «Інтеркасу», який з 1993-го по 1996-й очолювала чудова людина — Юрій Миколайович Компанієць, на жаль, нині спочилий. Здобувши перемогу в першій лізі, команда підвищилася в класі, після чого постало питання про надання клубу професіонального статусу. Сергій Веселов хотів створити клуб не на один рік і з високими завданнями, що й стало вирішальним фактором мого рішення.

Якими були перші кроки футзального тренера? Адже тоді Інтернет не мав поширення, а цей вид спорту був новим для України. Вчилися на власних помилках чи переймали досвід у колег?

— Доводилося перебудовуватися на ходу й оволодівати методикою гри в футзал. Захопився новою справою, до того ж, мали непоганий підбір виконавців, що й дозволило вже в дебютному році завоювати «срібло», поступившись лише одеському «Локомотиву» — неперевершеній команді й донині. Справді, Інтернету ще не було, тож добувати інформацію та знання з міні-футболу було ніде. Прикладом для наслідування того часу була російська «Діна». Отож, з ухвали Сергія Веселова, їздили до Москви на різні турніри, де й здобували знання з цього виду спорту.

— Упродовж 11 сезонів у вищій лізі «Інтеркас» лише одного разу не завоював нагороди. Де коріння стабільності?

— Насамперед у характері, принципом якого є працювати тільки на перше місце й з великою працездатністю — особистою та всіх гравців, із якими мені довелося попрацювати. Складовими стабільності успіху були футбольний президент, який пройшов школу київського «Динамо», його правильні підходи, розумні гравці й поставлений тренувальний процес.

За рахунок чого можна було конкурувати з «Шахтарем», який тоді скуповував усіх найкращих українських гравців?

— «Шахтар» із таким складом зачіпав за живе. Уболівальники того часу порівнювали протистояння Києва та Донецька, як нині «Динамо» — «Шахтар», але тільки в міні-футболі. Зізнаюся, що за підбором виконавців «гірники» переважали нас, але ми сповідували різні підходи в побудові команди, принципах комплектації й веденні самої гри.

Ви були тренером збірної на чемпіонаті Європи 2001 року. Як вважаєте, могли тоді перемогти, чи все ж іспанці були сильнішими?

— Якщо не обіграли — отже не могли. Бо забракло досвіду. А програли тоді лише в додатковий час, коли пропустили «золотий м’яч» після помилки арбітра.

«НАШИМ ФУТЗАЛОМ ТРИВАЛИЙ ЧАС КЕРУВАЛИ НЕПРОФЕСІОНАЛИ»

— Чи зможе наша збірна в перспективі вийти на рівень із провідними збірними світу?

— Спостерігаючи за АМФУ останні десять років і при цьому весь час опонуючи їй, а також побувавши минулої осені на елітному раунді Кубка УЄФА і побачивши всю грандіозність іспанської футзальної системи, беруся стверджувати, що ми відстали, напевне, років так на 20, якщо не назавжди. Визначення поняття «перспектива» означає — рухатися вперед, наявність залів, спеціалізованих шкіл із міні-футболу, підбір тренерських кадрів, змагальна модель усього дитячо-юнацького плацдарму, та нарешті рівень самої екстра-ліги. Головним є й те, що нашим футзалом у країні тривалий час керували не професіонали, а категорія людей, яка вміло пристосовувалася, прислужуючи своєму беззмінному господарю, для яких міні-футбол не був процесом роботи й піклування про цей вид спорту, а засобом достатку й наживи. За винятком Володимира Івановича Братуся, який, за моєю інформацією, два роки тому відмовився від зарплатні в асоціації, тож на громадських засадах займає посаду першого віце-президента і члена виконкому.

Команди під вашим керів­ництвом 5 разів стартували в Кубку УЄФА. Чи був у якомусь сезоні момент, коли знали, що саме цій команді до снаги досягти найвищого результату?

— Хочу зауважити, що з п’яти спроб у Кубку УЄФА чотири рази грали на етапах елітного раунду, та в усіх чотирьох випадках жереб зводив нас чи то з чинним володарем Кубка УЄФА, чи то з його майбутнім переможцем. Лише в першому дебютному розіграші вилетіли на етапі основ­ного раунду в Угорщині. Тоді для Веселова та всієї нашої команди це було шоком. Вартою уваги була поїздка в Іспанію 2004-го. У Мадриді, де групу склали чинний володар Кубка УЄФА «Плайас де Кастельон», його майбутній володар, господар групи, «Бумеранг Інтерв’ю», нині — «Інтер Мовістар», та чемпіон Голландії «Вест Старс». Свідком тих подій був голова нашої делегації Володимир Братусь. У першій грі зіграли в нічию з «Плайас де Кастельон», у наступній поступилися «Бумерангу» — 4:5.

У тій грі, поступаючись за 5 хвилин до кінця 3:5, випустили п’ятого польового, забили четвертий м’яч і за 12 секунд, повірте мені, розіграли комбінацію з пасом на дальню стійку на Антона Татаринова. Тримаючись за стійку, він примудрився не влучити по м’ячу, маючи перед собою абсолютно порожні ворота. Якби Антон забив, ми би вийшли у фінал, оскільки в грі між собою іспанці зіграли 2:2, і за сумою забитих м’ячів у нас було би 10–10, а в обох іспанських команд 7–7. До речі, «Бумеранг» тоді обіграв «Бенфіку» й заволодів трофеєм. І все ж, за всі 5 разів виступів в Кубку УЄФА, вважаю найкращою командою за рівнем і підбором виконавців львівський «Тайм» зразка 2009 року. Тоді на етапі елітного раунду ми програли тому ж «Бумерангу», майбутньому володарю Кубка, з рахунком 1:3.

«НАВКОЛО МЕНЕ БАГАТО ПІДЛОСТІ Й НЕВДЯЧНОСТІ»

Чого не вистачає українським командам, щоби пробитися до «Фіналу чотирьох», адже колективам з інших пострадянських республік неодноразово це вдавалося?

— Бракує знань, умінь, а найголов­ніше — можливостей. Позначається також відсутність високого рівня самого чемпіонату, нестача досвіду на високому міжнародному рівні. Команди пострадянського простору виходили до «Фіналу чотирьох» лише завдяки великій кількості легіонерів. До прикладу, «Араз» і «Кайрат» мали бразильського тренера та 9 бразильців, а нинішній учасник турніру «Іберія Стар» — 10 бразильців і бразильського тренера.

Чи скучили за тренерською діяльністю?

— Ще не встиг, бо й обставини не дозволяють відчути це. Нині навколо мене багато підлості та невдячності, через це мені зараз дуже важко. Дім, сім’я та собака, піклування про команду «ДЮСШ-25» — це мої єдині розради.

Як ставитеся до легіонеризації? Це піде на користь конкуренції чи перекриє шлях нашим гравцям?

— До легіонерів, які грають у наших командах, ставлюся з певною долею іронії та сарказму. Ті «варяги», які сьогодні заповнили команди, за винятком Павла Будняка, з «Урагану», середнього рівня, а їхні зарплати вдвічі, а то й втричі переважають заробіток наших хлопців. До прикладу, в тому ж «Урагані», на мій погляд, є кілька наших гравців, які за рівнем вищі, ніж легіонери. Або «Єнакієвець». Якого рівня там легіонери, якщо команда може навіть не потрапити в плей-оф? Є правило: «легіонер зобов’язаний бути на голову сильніший, ніж наш гравець». Цього аж ніяк не спостерігається. Середній рівень не може створювати конкуренцію, він лише усереднює наш чемпіонат, який і без того перебуває на низькому рівні.

Як вважаєте, чи настануть зміни у футзалі після виборів нового президента?

— Залежно від того, хто очолить АМФУ. Але справа не стільки в тому хто, а як і навіщо. Потрібні професіонали. Той, хто не знає, куди прямує, дуже здивується, потрапивши не туди. Краще цілитися в досконалість і не влучити, ніж цілитися в недосконалість і ненароком влучити. Кон’юнктура нашої чиновницької системи заохочує бездарну точність, а не талановиті помилки.

Читайте нас в мессенджерах

Оцените
Поделитесь

Статьи

Все статьи
Оставили комментарии на форуме: loading
Оставить комментарий на форуме
Здравствуйте!
Мы заметили что вы используете блокировщик рекламы. Очень просим отключить его для footboom.com Реклама основной источник дохода для нас. Без нее мы не сможем оплатить работу журналистов.
Добавить в исключения