Юрій Усаковський: "Хотів би в Києві розвивати футзал"
^

Юрій Усаковський: "Хотів би в Києві розвивати футзал"

538

Екс-гравець збірної України - про свою ігрову кар’єру.

Юрій Усаковський: "Хотів би в Києві розвивати футзал" - изображение 1- Ви впродовж усієї кар’єри грали разом з братом. Це була ваша умова чи так розпорядилася доля?

- Усім відомо, що брати-близнюки нерозлучні, тож де б не були - вони завжди разом. Так і в нас, ми завжди були разом: у школі, в армії, в усіх командах. На майданчику розуміли один одного з півслова. У будь-який момент я знав, де перебуває брат, і відчував якесь братерське почуття, спиною знав куди віддати пас, де відкритися, коли підстрахувати, якщо брат пішов у атаку. Нас усюди брали вдвох, бо ми доповнювали один одного.

- Що скажете про тодішній рівень російської першості? "Діна" була на недосяжному рівні чи прос­то всі інші команди були не дуже сильні?

- У всіх командах, де грали з братом, давали бій лідерам. Коли виступали за "КСМ-24", то 1997 року у фіналі Кубка ліги обіграли "Діну". Цій команді не поступалися ні в чому, а навіть десь наша команда була сильнішою.

- У середині 1990-х наша збірна на всіх великих турнірах постійно програвала Росії. Із чим це пов’язуєте?

- Так, нам чогось бракувало. Навіть було таке, що на чемпіонаті світу 1996 року серед студентів повели в рахунку, але все одно програли - 2:3. Напевно, щастить сильнішим, а нам дещиці не вистачало. Вони були сильніші за рівнем розвитку футзалу, у фінансових питаннях, а в цьому дрібниць немає.

- На ЧС-1996 наша збірна стала єдиною, яка не програла бразильцям, а потім ми їх перемог­ли ще й в товариському матчі - 1:0, при тому що вони дуже рідко навіть унічию грають…

- В українців якийсь особливий дух як у футзалі, так і в інших видах спорту. Вони можуть через "не можу" змінити хід гри, тож не дивляться на те, наскільки сильний суперник. Україна перемагає духом. Ми не дивилися - бразильці там, аргентинці чи росіяни, а виходили й робили свою справу, билися до переможного кінця.

- Яка причина таких метаморфоз, коли перший товариський матч бразильцям ми програли - 0:16, а в другому перемогли?

- Ми тоді прилетіли в Бразилію та одразу вирушили грати перший матч. У нас із Бразилією суттєва різниця у часових поясах, а коли грали, то, за київським часом, була глуха ніч. Перед наступним матчем відпочивали два дні, тож підійшли до нього в оптимальних кондиціях.

- Чому так рано закінчилася ваша кар’єра в збірній?

- Збірна України приїхала на чемпіонат Європи в Москву 2001 року, й нас запросили на збори. Там проводився якийсь товариський турнір, на якому брат "зламався", тож у заявку не потрапили. Потім перейшли в "Шахтар" і нас знову запросили на збір перед чемпіонатом Європи 2003 року, але, як на зло, Сергій знову травмувався. Тоді й постало питання: чи брати одного брата на ЧЄ. Вибір стояв між мною та Бруньком. Лисенчук обрав Віталія, на тому наша кар’єра в збірній і закінчилась.

- Не прикро, що ви так і не потрапили на два "срібні" чемпіонати Європи?

- Залишилося відчуття якоїсь недомовленості. Ми вдвох стільки віддали сил збірній, бо починали з першого матчу. Куди би не поїхали, займали перше місце - в Німеччині, Бельгії, ОАЕ. Можна сказати, що були першовідкривачами футзалу на міжнародному рівні, підій­мали престиж України, а закінчили так несподівано: ми ж іще могли допомогти збірній! У відбірковому турнірі на ЧС-2000 помічником Геннадія Лисенчука був Валерій Водян, і він ставив своїх гравців з одеського "Локомотива", а нас посадив на лаву запасних, хоча тоді були у відмінній формі. Після того нас іще кликали, але в нас уже не було такого сильного бажання грати за збірну, оскільки прийшов новий тренер, який не довіряв нам, тож доводилося більше сидіти на заміні, ніж грати.

- У складі "Спартака" ви брали участь у першому розіграші Кубка УЄФА, відтак і сенсаційно не пройшли перший відбірковий раунд. Чому так сталося?

- У команді було багато травмованих: брат, Строганов і ще двоє провідних гравців. Команда поїхала не в пов­ному складі, й трохи сил забракло. Грали вирішальний матч із польським "Клеарексом". Поляки нам одразу вклепали два м’ячі й повели, потім почали відігруватися, але не вистачило кількох хвилин, так і програли - 4:5. Проте "Спартак" був сильнішим. Потім передивлялися гру й думали: "Як же так? Футзал - гра цікава і така непередбачувана".

- Який успіх найзначніший у вашій кар’єрі?

- Це, звісно ж, четверте місце на чемпіонаті світу 1996 року, а також чемпіонство зі "Спартаком" 2001 року. Ми тоді зупинили "Діну", для них це було би 10-те, ювілейне, чемпіонство поспіль. Можна сказати, що "Спартак" поставив крапку в краху "Діни", бо після цього вони так і не можуть стати чемпіонами.

- Вам довелося пограти в Казахстані. Що запам’яталося з того сезону?

- Казахстан - країна велика, а ми переважно пересувалися потягом, і доводилося їхати по три-чотири дні, щоби зіграти з якоюсь командою. Клімат незвичайний, бачили верблюдів, піски, степи - для нас це все було новим, але країна цікава.

- Наприкінці кар’єри пограли в російській вищій лізі (аналог української першої). Як би оцінили її рівень?

- Коли грали у вищій лізі Росії, то бачили, що 4–5 команд їхніх команд боролися би за призові місця в нашій вищій лізі. Тоді рівень був дуже високий.

- Чому збірна ваших часів так сильно виступала?

- У нас тоді підібралася дуже сильна команда, згуртувалися найкращі гравці: Косенко, Москвичов, Безуглий, Корідзе, Мельников, Вонярха. Запрошували найсильніших гравців, а не так, як було недавно, коли один клуб оплачував витрати збірної, тож з нього лише та ще одного набирали збірників.

- Які проблеми українського футзалу могли виокремити?

- Не розумію, чому за 20 років розвитку футзалу в Україні Геннадій Лисенчук не вибудував таку структуру, як у Росії? Там при кожному клубі є своя дитяча футзальна школа. Переконаний, що лише через розвиток дітей можна зробити заділ на майбутнє.
Офіс АМФУ розташований у Києві, тож тут повинна бути футзальна академія, як у Луганську. Футзальна школа мала розвиватися зі столиці, а так вийшло, що в нас немає нічого, навіть команди екстра-ліги. Подивіться, скільки команд суперліги в Москві! Як так може бути? Про який розвиток у інших містах може йти мова, якщо Київ пасе задніх?! До того ж, у нас немає залів. У тій же Росії майже кожна команда має свій зал, куди можуть приходити глядачі й де може розвиватися цей вид спорту. На мою думку, з цього треба починати, щоби команди шукали якихось спонсорів, щоб у кожному місті будували свої зали.

- Ваш брат Сергій у Черкасах утримує дитячу школу. Вона футзальна чи футбольна?

- Зараз фінансів мало, а коли з цим не було проблем, то він із дітьми їздив як на чемпіонат України з футболу, так і з футзалу. Його команда виграла й чемпіонат, й Кубок із футзалу. На поїздки вже великих грошей немає, тож брат тренує їх у Черкасах, де розвиває потрошки всі види: футбол, пляжний футбол і футзал.

- Не жалкуєте, що обрали футзал, а не футбол?

- Ні, я задоволений життям. Усе, до чого прагнув, - утілив у життя. Хотів грати за збірну - грав, виступав у хороших клубах, помандрував багатьма країнами, побачив, як люди живуть і чого бажають. Хотів би в Києві розвивати фут зал, отож якщо вийде, то створити футзальну школу…

Оцените
Поделитесь

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме