Владислав Гельзін: "Пріоритет - створення найкращої в країні академії"

Граючий президент донецького «Олімпіка» Владислав Гельзін розповів про сьогодення й майбутнє свого клубу

«Узимку підсилюватимемося спраглою до перемог молоддю»

— Мабуть, немає у футболі такого президента, який був би задоволений результатами й станом справ у своєму клубі…

— Звичайно. До того ж, ви знаєте, що впродовж першої частини чемпіонату в нас змінився головний тренер. Якби я був усім задоволений, напевне, цього би не сталося. Але не нарікатиму на долю. Зараз прийшов новий амбітний фахівець, з іншим підходом до футболу. Я вважаю, сьогодні ми зробили інвестиції не на крок, а на кілька вперед. Упевнений, що після зимових зборів «Олімпік» покаже себе значно краще.

— Враховуючи зміну на тренерському містку, постійні кадрові проблеми, пов’язані з короткою лавкою й травмами гравців, важко було розраховувати на вище місце в турнірній таблиці?

— У кількох іграх могли розраховувати на ліпший результат. Десь не пощастило. Могли зіграти вдаліше. «Олімпік» за всіма показниками не повинен перебувати на 8-му місці. Думаю, позицію п’яту-шосту зобов’язані посідати за нинішнього складу. Узимку підсилимося, й намагатимемося піднятися якомога вище.

— Старт нинішнього чемпіонату «Олімпіку» вдався. Чому ж потім команда забуксувала?

— Якщо вдатися до аналізу, то на старті грали з тими командами, які сьогодні перебувають нижче нас у турнірній таблиці. Ці колективи й надалі не показали футболу, з яким можна на щось претендувати.

— Чи є план посилення гри в Романа Пилипчука? Якщо — так, то чи його підтримуєте?

— І не просто підтримую: з першого дня, коли головним тренером став Роман Пилипчук, не припиняємо переглядати потенційних новобранців. Є кілька футболістів, які з нами тренуються вже зараз.

— Наскільки великий кредит довіри в нового головного тренера?

— Наскільки це можливо. Його поважаємо й цінуємо, як фахівця, як тренера і як психолога.

— А з Ігорем Петровим після його відставки підтримуєте стосунки? Чи вирішив він свої сімейні проблеми?

— Розійшлися цивілізовано, потисли один одному руки, відтак подякував йому за те, що він вірою й правдою служив нашому клубу та приніс йому чимало користі. А що стосується його сімейних проблем, то, наскільки знаю, ніби все стабілізувалося. Бажаю йому успіху.

— Чи варто взимку очікувати появи в «Олімпіку» нових досвідчених гравців, чи підсилюватиметеся молодими, спраглими до перемог, футболістами з Донецького регіону?

— Ставку робитимемо на молодь. І Роман Пилипчук закликає, щоби брати молодих, амбітних, спраглих до перемог і перспективних футболістів. Звичайно, в ідеалі, має бути баланс досвіду й молодості. Відзначу, що до нас зараз їдуть два нігерійці, один з яких (нападник) 2007 року разом з Ісою Шерифом став чемпіоном світу серед молоді. Ще один футболіст прибуде до нас із молодіжної збірної Гани. Зізнаюся, переглядаємо виконавців 1993–1994 року народження. Хочемо, щоби молодь росла й прогресувала разом із клубом.

— Є якесь кількісне обмеження?

— Ставимо за мету підсилитися не менше, ніж п’ятьма футболістами.

Донецький «Металург» переїде в Алчевськ?

— У одному з інтерв’ю «УФ» сказали, що на футбольному полі ви не президент, а гравець. Як воно потім повертатися в керівне крісло?

— Важко, коли програємо матч, особливо — домашній. Болісно в такі моменти виходити з роздягальні, потрапляти на очі вболівальникам. Знаю кількох футболістів із нашої команди, які не хочуть виходити з роздягальні, поки народ не розійдеться. Вони переживають. Це — нормально. А що стосується самої роботи, то для мене все природно. Напевно, досвід допомагає.

— А де й коли вперше вдарили по м’ячу?

— Перші футбольні кроки робив у Донецьку на стадіоні «Металург». Починав тренуватися в Ігоря Ходоса, який нині очолює аналітичну групу ФК «Металург». Працював і під керівництвом Михайла Косевича. Потім мене батько привів у групу до Віталія Старухіна. Відомий форвард «Шахтаря» сказав, щоб я залишався, але мій друг (ми мешкали в одному під’їзді) пішов і ображався на мене, що його не підтримав. Та в підсумку я його не зрадив, теж покинув ту секцію (сміється). Це — життя.

— А хто вам уперше визначив амплуа?

— Пограв я свого часу півзахисником, але в Ігоря Ходоса став нападником.

— Вам — майже сорок. Як вдається впродовж багатьох років тримати себе в такій чудовій фізичній формі?

— Немає ніякого секрету. Кожне тренування, всі збори провод­жу разом із командою. За рахунок величезного бажання й тренувального процесу, який проходжу пов­ністю, напевне, маю такий результат. До того ж, можу себе віднес­ти до режимних футболістів.

— Не секрет, що «сокер» у нашій країні — збиткова справа. Як сказав Рінат Ахметов, щоб у футбол вкладати, треба його любити більше, ніж гроші. Згодні?

— Звичайно. Але сказав би так: якщо в тебе немає любові до футболу, а є гроші, то ти можеш займатися «сокером», але високої мети ніколи не досягнеш. Якщо в тебе є любов до футболу, але немає грошей, то, зрозуміло, теж не зможеш ставити високі цілі. Але якщо в тебе є й гроші, й любов до футболу, лише тоді можна ставити найсміливіші, амбітні завдання. Я взагалі не розумію, як можна йти у футбол без любові до нього. Для чого?

— Можете назвати бюджет вашого ФК на нинішній сезон?

— Як клуб, ще ростемо, розвиваємося й перебуваємо на стадії будівництва. Плануємо звести на стадіоні ще одну трибуну, збільшити кількість місць до 5–6 тисяч, модернізуємо роздягальні. Переймаємося питанням ще одного футбольного поля для академії. Закладаємо фундамент під будівництво критого манежу. Це що стосується планів на майбутнє. А сьогоднішній бюджет на сезон у нас 1,5–2 млн у. о.

— А які в середньому бюджети команд першої ліги?

— Дуже різні. До прикладу, в «Севастополя», наскільки чув, 15–16 млн доларів. Але в них — великі завдання. А якщо взяти, приміром, «Миколаїв», то футболісти й премій не бачили. Тобто, різниця є.

— У п’ятірку найбагатших клубів першої ліги входите?

— Якби точно знав фінансові можливості інших клубів, то відповів би на це запитання. Скажу так: наше багатство — в нашій інфраструктурі й академії. Де, як на мене, ми — лідери.

— Ви якось говорили мені, що ні за що не відмовитеся від своєї мрії в майбутньому вивести «Олімпік» у прем’єр-лігу. Чи не забагато для Донецька буде трьох команд у вищому дивізіоні?

— Недавно розмовляв із генеральним директором донецького «Металурга» Олегом Артушевичем Мкртчяном, який сказав, що «Металург» упродовж двох років планує переходити грати в Алчевськ. Тому, напевне, в Донецьку залишаться два професійних клуби.

— Для успішного виступу в прем’єр-лізі потрібен потужний і стабільний фінансовий ресурс, а ще — відповідна клубна інфраструктура. Ви вже почали говорити про інфраструктуру …

— Сьогодні маємо чотири футбольні поля стандартного розміру, одне з яких — зі штучним покриттям. До літа 2013 року хочемо побудувати ще одне, з натуральним пок­риттям, і закладатимемо, як уже сказав, фундамент футбольного манежу. Для академії це вкрай необхідно, адже взимку хлопцям молодшого віку в нинішніх умовах займатися прохолодно. До того ж, добудуємо ще одну трибуну на стадіоні, модернізуємо наявні.

«Із дитинства вболіваю за «Шахтар»

— У «Олімпіка» — одна з найкращих академій в Україні. Як досягли цього та чи не боїтеся спочивати на лаврах?

— Спочатку пріоритетом було виховання й пошук талановитої молоді. Сьогодні, коли в нас є свій професійний клуб, вектор розвитку трохи змінився, але не кардинально. Талановитих хлопців заграємо в себе, та якщо є попит на них у команд прем’єр-ліги, їх віддаємо. Уклали контракти з топовими ФК. До прик­ладу, з тим же «Шахтарем». І нам приємно, що «гірники» залучають футболістів із нашої академії. Чимало вихованців «Олімпіка» сьогодні грають у клубах вищого дивізіону.

— Ви говорили, що в «Олімпіку» нікому з хлопців, коли їх запрошують в клуби вищого дивізіону, не створюють перешкод. Якщо ж не утримувати лідерів, то високого результату досягти нелегко?

— Поки ми — команда першої ліги. І якщо гравець потрібен «Шахтарю», а це — бренд, як можемо його втримати? А ще — я сам з Донецька, все життя вболіваю за «гірників», отож, якщо наш вихованець буде грати за основу чемпіона України, для мене це буде результатом роботи.

— А якщо, до прикладу, київське «Динамо» покладе око на одного з ваших виконавців?

— Пріоритет залишається за «Шах­тарем». Якщо гравець не буде потрібен донецькому клубу, тоді — будь ласка. Я ж уболівальник «Шахтаря», а не «Динамо».

— На багатьох стадіонах, де виступають команди першої ліги, вхід на матчі — платний. Ви поки впускаєте вболівальників безкоштовно…

— Не вважаю, що на матчі першої ліги потрібні квитки. Команди другої та першої ліг не борються з топ-клубами, тож важливо, щоб якомога більше людей приходило на трибуни, долучалося до футболу й здорового способу життя. Якщо би ми й зробили вхід платним, це жодним чином не вплине на наш бюджет, а вболівальників у нас стало би менше.

— Недавно в «Олімпіку» був створений свій фан-клуб, який активно під час матчів підтримує команду. Отож, популярність її зростає?

— Мені дуже приємний цей факт. Хлопці з нашого району створили фан-клуб, я з ними зустрічався, поспілкувався. Сподобалося, як вони мислять, що хочуть бачити в команді більше вихованців академії, тих, кого вони знають, стежать за їхнім прогресом.

— Ви свого часу працювали в структурі донецького «Металурга». Що вам це дало?

— Я любив футбол і раніше. Але коли з партнерами підтримали донецький «Металург», це особисто мені дало поштовх розвивати футбол у нашій країні й далі.

— Мабуть, знайомі з президентами донецьких «Шахтаря» та «Металурга». Коли зустрічаєтеся, насамперед, про що говорите?

— Ми не так часто зустрічаємося. А коли це відбувається, тему про футбол обов’язково зачіпаємо.

— Вони не заздрять, що ви не просто президент, а граючий?

— У цьому випадку можна поставити запитання мені: а не заздрю я їм, що їхні команди грають у прем’єр-лізі? (Сміється). Що краще?

«Сьогодні пріоритет — академія»

— Ви — депутат Донецької обл­ради, входите до комісії з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту. На депутатському терені, що можете занести собі до активу?

— Проводимо масштабну роботу в багатьох напрямках. Допомагаємо дитячим будинкам, брали участь у підготовці та проведенні Євро-2012. Підтримуємо молодіжні ініціативи в спорті та культурі, розвиток видів спорту, найслабших у фінансовому плані, а також олімпійців-донеччан. Але не можу категорично говорити, що це все заношу собі до активу. Займаюся громадською роботою за покликом душі, це — мій обов’язок.

— Вирушаючи на клубному автобусі на виїзд, чесно кажучи, не віриться, що можете запрос­то рубатися, як це роблять багато футболістів, скажімо, в карти з партнерами по команді. Вони ж ваші підлеглі?

— Роман Михайлович Пилипчук заборонив грати в карти, пояснивши це тим, що в сидячому положенні до гри також йде певне навантаження. А на поле треба виходити свіжим, максимально відпочивши.

— А чи бувало, що хтось із футболістів або просто мешканців регіону звертався до вас, як депутата облради, по допомогу?

— І не раз. Ось останній приклад. До мене звернулася мешканка Донецька, в неї дитина захворіла на рак. Ми за допомогою куратора комісії облради Галини Василівни Носко зв’язалися з багатьма депутатами й спільними зусиллями відправили дів­чинку на лікування в Ізраїль. Дай, Боже, щоб дитина одужала.

— Окрім президентських, депутатських обов’язків, бізнесу, тренувального процесу, матчів чемпіонату, чи встигаєте знайти ще й час для родини?

— Моє захоплення футболом сім’я підтримує. Не приховую, мені це приємно. Хоча в мене поки немає сина (дві доньки. — ред.)…

— Робота йде в плані спадкоємця та продовження футбольної династії Гельзіних?

— Працюємо (сміється).

— Якщо не футбол, чим би займалися?

— Зараз, коли нашому клубу вже 11 років, важко відповісти на це питання.

— Якими основними принципами керуєтеся в житті?

— Головне — чесність та порядність. Люблю, коли людина тримає слово, коли вона не багатослівна, щоби за неї говорили її вчинки, а не слова. Якщо є можливість, треба працювати не тільки на одного себе, а й на команду. Я — колективний гравець.

— Якщо помріяти, який титул із «Олімпіком» хотіли би виграти?

— Сьогодні про це говорити зарано. Перш за все, хочеться реалізувати намічені плани: закінчити розбудову інфраструктури, знайти можливість виходу в прем’єр-лігу. А потім уже ставити нові завдання. Усе потрібно робити поетапно. Нині для мене пріоритетом є створення найкращої в країні академії, щоби її вихованці були затребувані.

— Виступаючи в другій лізі, кілька разів вам вдалося відзначитися хет-триком. Коли побалуєте вболівальників голами в першому дивізіоні?

— Після зимових зборів, гадаю, команда в нас зміниться в кращий бік. Сподіваюся, додам, як гравець, і я. Отож навесні чекайте результату (сміється).