Главная Украинские Первая лига Ігор Мельник: "Мрію, щоб "Нива" вийшла до півфіналу Кубка України"
^

Ігор Мельник: "Мрію, щоб "Нива" вийшла до півфіналу Кубка України"

599
Ігор Мельник: "Мрію, щоб "Нива" вийшла до півфіналу Кубка України"
ФК "Нива"
14 м’ячів забив за "Ниву" у 2013 році нападник Ігор Мельник, причому, робить йому честь те, що відзначався голами він у кожному із турнірів, у яких брала участь його команда – у Групі 1 другої ліги, в котрій "Нива" посіла друге місце; у матчі плей-оф з ФК "Одеса" за вихід до першої ліги; власне, у Favbet-Лізі 1; у Кубку України, де тернополяни вперше за останні 15 років дісталися чвертьфіналу. І це попри травму, яка вибила його зі складу більш як на місяць.
– Ігорю, передовсім, як ви зараз почуваєтеся? Адже після травми, отриманої вами у жовтневому матчі чемпіонату з УкрАгроКомом, ви пропустили п’ять турів і лише в останньому матчі року вийшли на заміну наприкінці переможного матчу з Сумами…
– Слава Богу, що лікарі до мене поставилися професіонально і зробили все, щоб я швидше одужав. Якщо чесно, я був готовий вийти ще за тиждень до того в Чернівцях, однак у Ниві вирішили вочевидь, що не варто ризикувати рецидивом травми й випустили мене уже в останньому турі.
– Ваша команда підвищилася у класі, дісталася до 1/4 фіналу кубка. Якщо оцінювати 2013 рік з точки зору результату, усе вийшло?
– Напевно, так. У нас була дуже хороша команда, як для другої ліги, тому гралося добре. Щоправда, шансів на перше місце у нас фактично не було – надто переконливо виступав наш головний конкурент, Десна. Однак ми зробили все, щоб у боротьбі зі Славутичем завоювати друге місце. Це нам удалося. У плей-оф ми переграли ФК Одеса з рахунком 5:1… Ой, навіть 6:1:) У нашому колективі ми всі одне одного добре розуміємо.
– Ви – не новачок першої ліги. Як оціните нинішній сезон?
– З турнірної точки зору вона стала рівнішою. Однак я можу сказати, що на результат значно впливає якість газону, а в цьому плані стало гірше, на мою думку. Інколи, виходячи на поле, з перших кроків розумієш, що боротися доведеться не лише із суперником, але й із ним.
– Дуже дивний дисбаланс у вашої команди: за результатами домашніх матчів Нива на 14 місці, а виїзних – на другому.
– Звичайно, не стану все пояснювати тільки цією причиною, але схильний також говорити тут про поле. Розумієте, наша команда орендує стадіон. Ми граємо на тому газоні, на якому нам випадає грати. І нерідко буває так, що вболівальники приходять на красивий стадіон, з красивими трибунами – там комфортно, а ми виходимо на газон, на якому важко комбінувати. А Нива від цього страждає більше всього, бо має низку футболістів, які демонструють технічний, комбінаційний футбол, що важко зробити на важкому полі. Тому й виходить, що нам інколи легше грати на виїзді – хай навіть із сильним суперником, але на прекрасному газоні. Як на стадіонах Олімпіка або Олександрії – от саме там і відчуваєш, що граєш у футбол, а не у якусь боротьбу.
– Цього сезону, до речі, Нива є єдиною командою, котра зуміла обіграти Олімпік на його полі. Навіть більше – після поразки від тернополян вони зовсім не програвали… Могли тоді уявити, що це буде лідер ліги?
– Чесно сказати, ні. Ми тоді виграли 1:0, однак могли б і з рахунком 4:2 перемогти. Але, якщо команда настільки змінилася, це означає, що вона добре попрацювала. У Олімпіка є хороші умови для гри та тренувань. Президент забезпечує, напевно, такі умови, коли футболістам не треба турбуватися про добробут їхніх родин, або чим за орендовану квартиру заплатити. Усе це спільно й дає результат.
– Завершаючи тему початку сезону, нагадаю два ваших домашніх матчі – з Миколаєвом та Нафтовиком-Укрнафтою. Що завадило обіграти цих суперників, адже з «корабелами» ви володіли територіальною перевагою, а з охтирцями навіть вели в два м’ячі…
– Можу сказати точно, що і в цих, і в інших домашніх матчах ми налаштовувалися тільки на перемогу: у Тернополі ходить чимало вболівальників, серед них були й наші рідні, тож за таких умов грати не з повною самовіддачею неможливо. Чому так вийшло?
З Миколаєвом ми володіли ініціативою, але забивав суперник – завдяки нашим помилкам, контратакам. Мінімум, на нічию в тому матчі ми заслуговували. А з Охтиркою… Вести в два м’ячі в більшості і ще й маючи моменти… Можна, звісно, казати про невдачу, однак не стану. Це був для нас гідний урок, і Нафтовик-Укрнафта, значить, недарма знаходиться серед лідерів.
– Зате в Олександрії ваша команда досягла нічийного результату із сильною місцевою командою. За рахунок чого вдалося їх «зв’язати»?
– Якщо чесно, на той час вони не були дуже грізним суперником…
– Не погоджуся, адже склад досвідчений, хай навіть команда тоді не радувала результатом.
– А якщо з іншого боку поглянути – то у них у складі вийшло навіть менше гравців, ніж у нас, з досвідом виступу на найвищому рівні. Можу сказати, що у тому матчі ми налаштовувалися не на нічию, а на перемогу. І ми завжди так граємо. І якби вдома нам удавалося частіше зачепитися за результат, то нині наша команда була б значно вище – можливо, й на рівні з Олександрією.
– Зате інший суперник із Олександрійського району – УАК – додав вам упевненості. Ви обіграли «аграріїв» і в чемпіонаті, і в кубку…
– Просто, можливо, вони потрапили нам «під гарячу руку». Ми на той час вдома ще не вигравали, бувало соромно вийти на вулицю, бо всі запитували, коли ж нарешті буде перемога. Тому немає нічого дивного, ми старалися.
– У матчі з УАКом вам вдалося забити красивий гол п’яткою, майже, як Дель П’єро у фіналі Ліги чемпіонів 1997 року…
– Ви знаєте, ми часто награємо такий варіант, як мені діяти на ближній штанзі. У тій ситуації мені не лишалося нічого іншого, ніж «продовжити» м’яч, от я й зіграв саме таким чином. Радий, що вийшов такий гол: у грі я навіть не зрозумів, як там сталося, а коли подивився відеозапис – залишився дуже задоволений побаченим. Хоча, маю сказати, що там був невеличкий рикошет від захисника.
– Чесно кажучи, після матчу проти УАКу ми всі були шоковані, дізнавшись, що ви грали й забивали з травмою…
– Так. Травму, як виявилося, я отримав навіть раніше – в Олександрії, у зіткненні із їхнім захисником Сухоцьким. Він, напевно, не хотів нічого поганого мені зробити, мав місце ігровий момент. Я хотів вибити м’яч, він вставив ногу, і я в неї влучив. Боліло, але з часом наче припухле місце стухло.
А у нас на той час, вийшло так, звільнився лікар. Тож, коли можна було вже надягнути бутси, я відразу ж узявся за тренування. Бити підйомом було трішки боляче, хоча зазвичай дискомфорту не було. Але якраз на черзі була домашня гра, дуже хотілося порадувати вболівальників першою перемогою в чемпіонаті, тож я вийшов на поле.
– І навіть гол записали на свій рахунок!
– Так, а через два дні після матчу потрапив на операційний стіл.
– І який був діагноз?
– Рентген показав, що там відкритий перелом зі зміщенням і потрібна операція. До місяця часу я відновлювався, хоча лікарі казали, що повинен був витрати шість тижнів. Наразі почуваюся добре.
– До коли у команди відпустка? Коли стаєте до роботи?
– Чесно кажучи, не знаю. Від керівництва звісток не поступало. Перед нами лишилася певна заборгованість. Взагалі, прикро, адже на даний момент я не можу сказати, чи буде Нива існувати. Ніхто не дає себе чути, ніхто нічого не говорить. Буду сам їхати в Тернопіль, щоб усе вияснити…
– Повертаючись до першолігового сезону. Які суперники вам сподобалися найбільше?
– У плані організації гри більшість команд були рівними. А от у плані наявності інфраструктури – усе закономірно. Можу сказати про лідерів, бо був там і все бачив, що у них є і хороші ігрові, і тренувальні поля. А це дуже важливий фактор для професіонального футболіста. З точки зору результату – траплялося різне. Багато сенсацій, вигравав не завжди сильніший.
– Чого не вистачає нинішній першій лізі?
– Ви знаєте, раніше з точки зору фінансів було ліпше. Якщо казали – «в середу», то це означало саме в середу, а не в п’ятницю, наступного тижня, або взагалі через кілька місяців. З футболістів запитують уже після матчу, якщо щось не так, а от ми ж нашим дітям не скажемо: «Чекайте завтра».
– Ваша команда довгий час йшла ближче до аутсайдерів, а на проміжному фініші стала сьомою. Це справедливо?
– Якщо брати потенціал нашої команди й підбір футболістів, ми заслуговували на більше.
– Кілька слів про вас. Пам’ятаю вас по молодіжних та резервних командах Карпат, а як для вас починався футбол?
– Починався він не із Карпат. Я родом із Кам’янко-Бузького району. А починав грати у школі Рух села Винники – це, ви, напевно, знаєте, батьківщина Мирона Богдановича Маркевича. Мені пощастило потрапити в Рух в 12 років, як сьогодні, пам’ятаю, як Мирон Богданович приїздив подивитися на тренування нашої команди. У нього недалеко жив батько, він приїздив у гості. Коли ще був без роботи – завжди приділяв увагу тому, щоб на свої очі побачити, як займаються у його Руху юні футболісти. Тож, я є вихованцем саме Винників. Першим тренером у мене був Юрій Євгенович Гданський. Я встиг пограти за кілька наших обласних команд, а вже тоді привернув увагу головної команди нашого краю.
– І як вас помітили Карпати?
– Це сталося дуже спонтанно, я грав на область за команду Карпати (Кам’янка-Бузька), а наш суперник по чемпіонату Львівщини виставив на матч низку гравців із Карпат-2. Ми виграли у них з крупним рахунком, а я відзначився трьома голами. І так вийшло, що мене відразу ж запросили до Львова. Я не відмовився: Карпати-2 – це уже був не чемпіонат області, а друга ліга.
– Цей клуб рідко запрошує гравців у такому віці – вам тоді було біля 20 років – у Карпати-2. Не прикро було, що доводилося весь час грати у другій лізі, у той час, як багато ваших однолітків грало уже у вищій лізі, за основу Карпат?
– Та нічого, я ж через Карпати-2 й потрапив фактично у першу лігу. Вийшло так, що за Карпати-2 я грав лише 2006 року. У другому колі одного чемпіонату забив 5 м’ячів, а у першому наступного – уже 10, ставши найкращим бомбардиром. Ви запитали, чи не прикро? Ну, не знаю – прикро, не прикро, але навіть після такої кількості голів мене не запросили на збори першої команди, яка на той час у першій лізі виступала. Тому коли мені надійшло запрошення перейти в Кримтеплицю, я погодився.
– Це були золоті час Кримтеплиці, і навіть казали, що ця команда з часом може дорости до вищої ліги. Саме такою ви її й застали?
– Щодо сили команди – так, рівень був хороший. Очолював команду Олександр Гайдаш. Вийшло так, що команда поїхала на перший виїзд з ЦСКА, а мене не включили в заявку. Було прикро, але я стиснув зуби й продовжував працювати. І тренер випустив мене у матчі з черкасцями, і я за останні хвилини встиг забити два м’ячі. Сподіваюся, довіру виправдав.
– Далі у вашому послужному списку була Олександрія. Кажуть, що вони добре запам’ятали вас, коли Кримтеплиця розгромила їх на їхньому полі, а стали автором одного з м’ячів…
– Там особлива була історія. Головним тренером олександрійців був Юрій Коваль: він сказав, що мною зацікавився, але попередив, що ще прослідкує за мною в іграх. І треба ж такого – його звільнили. Здалося – все, але ні. Зацікавився мною й наступний наставник цієї команди – Сергій Ковалець. Сергій Іванович мене запросив, однак і він недовго пропрацював. Буквально тиждень. А потім прийшов Володимир Шаран, і саме він уже взяв мене у команду. З приводу Олександрії можу сказати тільки найкраще. Я не був там гравцем основи, однак імена моїх конкурентів скажуть усе: Давид Таргамадзе та Павло Ксьонз. Я їх регулярно замінював, старався зачепитися за основний склад, але вони були на той момент сильнішими.
– І ви вирішили перейти у ФК Львів…
– Коли людина не грає в основі – вона себе не дуже добре почуває. А тут з’явився такий варіант. Навіть не зважаючи на те, що у клубі почалися проблеми, я туди перейшов, бо хотів грати в основі. Ми навіть на прем’єр-лігу претендували, однак фінішували далі у п’ятірці.
Далі мене покликали у Буковину, однак той період мені до цих пір не зрозумілий. Я постійно грав, але після перших зимових зборів мені сказали, що більше на мене не розраховують. Без додаткових пояснень. Я вирішив повернутися у ФК Львів, однак там уже були серйозні проблеми. Ми старалися зберегти його прописку у першій лізі, але, вочевидь, керівництву це було не потрібно. Хлопцям залишилися лише борги по зарплатах, і все це зійшло з рук…
– Далі було повернення у Кримтеплицю, яке знову обернулося прикрістю для клубу…
– У нас була дуже сильна команда, але чомусь їй дуже не везло. Чогось просто не вистачало. Може, десь нам бракувало досвіду, може, тренеру, котрий до того не працював у першій лізі, і ми десь його не дочули…
– Перехід до Ниви в ігровому плані для вас видався дуже успішним – ви забивали у всіх турнірах. Що побажаєте своїм одноклубникам, вболівальникам команди?
– Щоб усе було у нас добре, щоб Нива далі розвивалася, щоб матеріально краще стало. Усім шанувальникам нашої команди, усім, причетним до Ниви, бажаю у Новому році всіляких гараздів. А Ниві побажаю вийти до півфіналу Кубка України! Дочекатися не можемо, коли вже нарешті буде той жереб.
Оцените
Поделитесь

Оставили комментарии на форуме: loading


Оставить комментарий на форуме