Сергій Козлов: "Мені здається, що рано чи пізно нам доведеться грати в чемпіонаті Росії"

Сергій Козлов: "Мені здається, що рано чи пізно нам доведеться грати в чемпіонаті Росії"

175
Наставник «Титана» Сергій Козлов відверто розповів про позитивні зміни після прощання з Лутковим, протистояння найстаршого й наймолодшого тренерів ліги та поділився баченням майбутнього клубу.

— Сергію Валентиновичу, чи прикро було після хорошої серії матчів програвати «Полтаві»?

— Ще б пак! Цьогоріч під моєю орудою команда до виїзду в Полтаву зіграла чотири матчі, в яких тричі святкувала перемогу та лише одного разу поділила очки із суперником. Відтак, збираючись у гості, налаштовувалися лише на позитивний результат. Хоча прекрасно знали, що полтавський колектив останнім часом набрав обертів. Більше того, вони завжди вважалися стабільною командою. Іще із часів другої ліги баланс протистоянь переважає на боці полтавців, отож, «зелено-білі» — незручний для нас суперник. Цього разу початок усе ж уселяв надію на краще: швидко змогли забити заслужений м’яч, узагалі впевнено почувалися на полі. Надалі чомусь талан відвернувся од нас: самі собі почали «привозити» м’ячі. До речі, так звана Феміда в нашій зустрічі, за незрозумілих причин, трактувала аналогічні епізоди по-різному. Також згадаю, що напередодні двобою в нас були проблеми різного характеру. Низка гравців не могла брати участь у матчі через перебір жовтих карток і травми. Гайдаш, до прикладу, відіграв минулого тижня всі 90 хвилин, а наступного дня відчував біль у спині. Тепер Андрію доведеться пройти відповідний курс лікування. Нам його не вистачатиме.

— Чи можна констатувати, що після того, як армянці попрощались із Олегом Лутковим (після 0:6 від «Динамо-2»), команда почала грати краще?

— Безумовно. Після тієї ганебної поразки потрібно було щось змінювати. Керівництво вирішило звільнити Олега Анатолійовича та доручити мені довести клуб до кінця першості. Одразу скажу, що я вірив, що ми можемо грати значно краще, позаяк набір якісних виконавців це дозволяв. До того ж, не завжди нинішні ключові футболісти раніше знаходили місце на полі. Яскравий приклад — Абляметов. Арсен — універсальний гравець, який грав практично на всіх позиціях у півзахисті, а в останньому поєдинку виконував роль центрального оборонця, із чим непогано впорався.

Після того, як із команди пішов Лутков, ми зібрались із хлопцями та дійшли висновку, що вже немає куди відступати. У підсумку, чотири тури не знали гіркоти поразок. Помітно, що мікроклімат у колективі покращився.

— Чи маєте прагнення довести функціонерам, що шукати нового фахівця не потрібно?

— Звичайно. Хочеться утілити задуми, котрі, зрештою, дадуть результат. Коли перебуваєш у якості асистента, то, звісно, маєш рахуватись із головним тренером. Бувало, що часом розходилися бачення футболу та стартові склади на матчі з попередніми фахівцями, яким я допомагав. Хоча це нормально, що в різних наставників свої міркування щодо якостей окремих виконавців.

Незабаром пройде вже 33 рік, як я розпочав свої виступи за «Титан» у далекому 1981 році. 14 років я тут провів у якості гравця, а потім іще 15 (із перервами) — як тренер. До того ж, на початку нульових мені вже довіряли очолювати команду. Таким чином, армянський ФК став для мене рідним, отож, зрозуміло, що я хочу, щоби він добре грав, здобуваючи очки. Щоправда, не знаю, в якому чемпіонаті незабаром нам це доведеться робити.

— Отож цього сезону немає конкретних турнірних завдань?

— Переді мною боси клубу не ставили за мету посісти конкретне місце. Коли посідали позиції поблизу «зони вильоту», то мали мету відірватись од неї якомога далі. А зараз, коли перебуваємо у середині турнірки, то ми для себе поставили завдання завершити сезон на мажорній ноті, не зупиняючись, набирати залікові пункти. Із «Полтавою» цього не вдалось, утім у нашому розпорядженні є ще дві гри.

— Розкажіть, що змінилося найбільше після того, як Крим окупували російські війська?

— Жодних серйозних змін насправді не відбулось. Щоправда, тепер постійно на виїзді з півострова потрібно проходити блокпости на кордоні. Хоча наш клуб робить усе, щоби цей процес не займав багато часу. Для цього керівництво узгоджує перетин за списками, тож у нас пропускний режим займає майже півгодини. Не сказав би, що це багато, враховуючи, що в нашому автобусі постійно їде більше 30 людей. Коли пересуваємось уже материковою частиною України, то нас частіше почали зупиняти. Зазвичай, цікавляться, як у нас справи, як нам жити в Криму. За весь час жодного негативу не було в наш бік.

— Які думки нині панують у ФК? У якому напрямку «спрямоване» ваше майбутнє?

— Чесно, я не готовий відповісти на це питання. Краще поставте його нашому керівництву. Ніхто ще не знає, де ми гратимемо наступного сезону.

— На ваш погляд, як усе розвиватиметься надалі?

— Зважаючи на все, що відбулось останнім часом, мені здається, що рано чи пізно нам доведеться грати в чемпіонаті Росії. Поки всі політичні та економічні питання владнаються, пройде час, але все до цього йде. Прикро, звичайно, що доведеться все змінювати, адже, вирушаючи на виїзди, ми знали всі маршрути, де можна зупинитися на ніч, де поснідати чи пообідати. Відтак, коли їхатимемо у східному напрямку, спочатку зіштовхуватимемося з новими шляхами, до яких потрібно буде ще призвичаїтись, із значно довшими відстанями.

— А ви самі не проти очолювати команду під егідою сусіднього чемпіонату?

— А що поробиш, якщо так складеться? Головне в цьому випадку, вважаю, що ми гратимемо у футбол, а де це відбуватиметься — це вже інша справа. Спорт завжди був поза політикою, тому потрібно, передусім, відштовхуватись од спортивної складової, а не політичної.

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров