Бонус 10 000 грн У матчі "Волині" проти "Гірника-Спорту" останній гол луцької команди забив Назар Мельничук – гравець, який свого часу саме на Волині пройшов усі рівні дитячо-юнацького та молодіжного футболу, однак так і не потрапив до основної команди.
Людина, яка декілька років після того шукала себе, минулого сезону боролася проти "Волині" за підвищення у класі у складі "Металіста 1925", а тепер нарешті повернулася туди, де формувалася як футболіст, і нарешті забила свій перший гол у професійній дорослій кар’єрі. Тож до вашої уваги – спілкування гравця із клубною прес-службою.
- Які були емоції та відчуття після забитого голу в останньому матчі?
- Дякувати Богу, я забив. Це мій перший гол на професійному рівні. До цього я не забивав, перейшовши до "Металіста 1925". Там я більше на оборону грав і не вдалося мені там відзначитися. Я виховувався у володимир-волинській школі, і тому дуже радий був відзначитися цим голом саме за "Волинь". Це, можна сказати, для мене рідне місто, у якому я провів немало років. Тому було дуже приємно, емоції зашкалювали.
- До слова, саме у Володимирі-Волинському та Луцьку ти пройшов фактично усі рівні дитячо-юнацького та молодіжного футболу. Перехід до "Волині" став здійсненням якоїсь життєвої мети?
- Спочатку я ж грав у юнацькій команді, в "дублі". Хотів перейти на дорослий рівень, тому що дитячий футбол – це одне, а перейти на професійний рівень – зовсім інше. Намагався готувати себе ще зі школи до дорослого футболу. Взяти до уваги Англію – вони уже у 17-18 років мають шанс за основну команду.
Мені 2012-го року, коли прийшов до "Волині", було важко зачепитися за основну команду. Там було багато легіонерів, досвідчених гравців, і особливого шансу в мене не було. Хоча ніби все було добре, грав і за "дубль", і за команду U-19, по дві гри на тиждень. Тому потім себе шукав в інших командах, у Польщі трохи пограв. Коли вже приїхав до "Металіста", відіграв у Харкові чимало матчів, відчув потрібну впевненість, і зараз радий, що перейшов до "Волині".
- Хотілося б трошки заглибитися у твою кар’єру. Після "дубля" та юнацької команди "Волині" який з етапі сформував тебе як футболіста?
- Одразу після "Волині" я ще був у Чехії, щоправда, там не склалося зіграти за команду Першої ліги. При цьому я там був півтора місяці на зборах, однак один агент якось не до кінця це питання вирішив, хоча команда хотіла мене підписати. Потім я перейшов до "Вереса" в Другу лігу. Там я отримав травму, і вийшло так, що не дуже гарно поставилися, розірвали контракт. Був у гіпсі, відновлювався сам.
Потім уже поїхав до Польщі, де провів два роки, і після того вирішив щось змінити, бо не бачив там більшої перспективи. Тож повернувся в Україну, пограв трохи на аматорському рівні у Тернопільській області, і вже потім мною зацікавилися і я приїхав до "Металіста". У першому колі я зіграв 16 матчів – вважаю, це досить непогано після такої перерви з виступів у "Волині"…
- У Луцьку була необхідність вливатися в колектив?
- Ні, у нас дуже хороший колектив, усі хлопці, тренери, жарти – я просто відчуваю себе як вдома. Взагалі не було ніяких проблем, тому я дуже радий, що сюди перейшов. Хочеться, звичайно, трохи більше ігрового часу, однак вірю, що все буде добре.
- Ну, власне, ти частіше граєш на правому фланзі, де у "Волині" дві справжні футбольні "глиби" – Сергій Сімінін та Денис Кожанов. Готовий був до того, що грати будуть трохи більше саме вони?
- Так, звичайно. Хоча у "Металісті" я переважно грав лівого захисника, але розумію, що тренери бачать мене справа. Іноді треба підстрахувати Сімініна, іноді – замінити Кожанова. Хоча мені без різниці, де грати – у захисті, півзахисті та на якому з флангів. Звичайно, у нас буде ротація, і я вірю, що буду грати більше.
- А на якій позиції ти себе найкомфортніше відчуваєш?
- Більше, мабуть, лівого захисника. Однак немає різниці – я готовий зіграти всюди, де мені скаже тренер, змінити позицію і при цьому все одно віддавати всього себе на сто відсотків.
- У одному з нещодавніх інтерв’ю в мережі ти розповідав про заняття фермерством. Це у вас щось родинне чи твоє особисте заняття?
- Це ми з братами почали цей невеличкий бізнес два роки тому. Стільки часу потрібно було, щоб цю справу трошки розкрутити та завести. Здавалося, що це все буде набагато простіше.
Насправді ж треба багато чого закупити, переробити під себе, так як нам треба. Тому це, можна сказати, родинне – у мене двоє братів у Англії працюють, я тут заробляю, і разом з тим займаємося цим невеличким бізнесом.
- А чим ще у вільний час захоплюється чи займається футболіст Назар Мельничук?
- Зазвичай, ходжу до тренажерної зали після тренувань – люблю вправи на турнику та качати прес. Також часто їжджу додому, відпочиваю. З Луцька до Дубно 50 кілометрів – можна спокійно у вільний час поїхати додому, побачити батьків, друзів, відпочити і працювати далі.
- Був чи є якийсь футболіст, який був прикладом для наслідування чи навіть кумиром?
- Мені дуже подобається Жорді Альба – його постійні підключення, його робота на футбольному полі. Звісно ж, Мессі та Роналду – це просто еталони футболу на всесвітньому рівні.
- Скоро буде голосування за Золотий м’яч. Кому віддав би першу трійку та кому вручив би головний приз?
- Трійка – Мессі, Роналду, ну і Ван Дейк. Першість – мабуть, Ван Дейк на даний момент заслуговує, хоч він і захисник, але багато зробив для команди, багато відбирав у захисті. Зараз такий футбол, що більше дивляться на тих, хто багато забиває, але є люди, які роблять чорнову роботу.
Так само у збірній України видно, коли Степаненко тримає центр поля. Якісь люди, які не розуміються у футболі, можуть казати "а, що там той Степаненко, нічого він там не грає", однак футбольному оку це все видно.
- Зараз дуже цікава ситуація в турнірній таблиці Першої ліги. Очікували, що у дивізіоні буде коїтися таке божевілля?
Насправді, думав, що буде легше, що ми виграємо більше матчів та будемо десь у першій трійці. Зараз у нас попереду п’ять поєдинків, у яких потрібно взяти максимум, піднятися у таблиці та потім закінчити чемпіонат на хорошій ноті.
- Чотири з цих п’яти ігор будуть домашніми. Це наш козир та перевага?
Звичайно. Вдома легше грати, вдома свої фани, які нас підтримують, своя атмосфера, свій адреналін. Тому це навіть не обговорюється – у рідних стінах треба брати кожні три очки.
- В більшості випадків яка команда лідерством завершує рік, так завершує і сезон. Готова "Волинь" до якісного стрибка у найближчих матчах і до успішного продовження сезону?
Налаштовуємо себе на те, щоб бути хоча б у трійці, однак хочеться на перше місце – все таки перше є перше. Ну і не забуваємо, що у нас ще буде друге коло, що важливо у Першій лізі.
Торік з "Металістом 1925" ми йшли на другому місці, однак потім після декількох невдач впали на четверте. А "Волинь" отримала "мінус шість", однак піднялася у трійку та грала у стикових іграх. Тому треба ніколи не розслаблятися, грати кожну гру як останню – і буде все нормально.
