Бонус 10 000 грн Нападника «Арсенала» Павла Федосова визнали Героєм 28-го туру серед молоді.
Найкращим молодим гравцем 28-го туру ПФЛ спільно з премією Золотий талант України визнали 20-річного нападника «Арсенала» Павла Федосова. Трохи більше ніж за три роки своєї дорослої кар’єри він встиг змінити низку клубів, пограти у другій українській лізі, у вищій латвійській, нинішній сезон проводить у першому вітчизняному дивізіоні. Причому розпочинав його у «Сумах», а продовжує наразі у формі столичних «канонірів». За них і забив дебютний гол – у минулому турі в ворота «Тернополя», яким і розпочався розгром гостей (4:0). Цією перемогою кияни перервали свою п’ятиматчеву безвиграшну серію, молодий форвард за свій внесок здобув визнання експертів та фірмову футболку німецького бренду JAKO, яку ПФЛ вручить йому на одному з найближчих матчів.
- Павле, вітаємо із останніми успіхами, один з яких приємніший за інший.
- Так, нарешті забив, а команда перемогла. Саме командна гра порадувала, протягом всього матчу домінували, створювали моменти. А своєю грою не зовсім задоволений, міг краще.
Так, забив гол, дуже люблю це робити, але мені краще, коли моя команда грає другим номером, на контратаках. Аось в позиційних наступах мені важкувато. Розхлябано став грати, погано.
- Це твій перший гол у першій лізі. Чи не запізно?
- Не знаю, чому раніше не забивав, не таланило. Грав, але навіть моментів не було. Коли ж якісь можливості виникали, не виходило. Зараз вдалося.
- Та й «Арсенал» п’ять матчів не вигравав.
- Думали, з хлопцями, звичайно, і не могли зрозуміти, чому так виходить.Не могли навіть гол забити.
- Незважаючи на невдачі, твоя команда міцно знаходиться посередині таблиці. У клубі задоволені восьмим місцем?
- Коли йшли розмови, що шість команд будуть у вищу лігу виходити, у нас було завдання потрапити до шістки. Але потім сказали, що в УПЛ піднімаються лише дві команди і ми заспокоїлися, почали грати в своє задоволення.
- За лідерськими розбірками стежиш? Як думаєш, хто потрапить до еліти?
- Мені хотілося, щоб «Десна» вийшла, адже я сам родом із Чернігова. Хотілося б, щоб там була Прем’єр-ліга. А так шанси претендентів 50 на 50.
- За чернігівську «Юність» ти відіграв в усіх чемпіонатах ДЮФЛУ, а як до неї потрапив?
- Я постійно дивився футбол по телевізору і просив маму відвести мене в секцію. Так, саме маму, адже вона в мене колишня футболістка (Тетяна Федосова грала за чернігівську «Легенду», чемпіонка України – прим. ред.). І я канючив, що також хочу займатися футболом. Ось вона мене в шість років і відвела в «Юність».
- Подобалося, адже твоя команда ніколи не була грандом дитячого футболу?
- Звичайно класно, коли перший рік в ДЮФЛУ, а вже на різні турніри їздили, в різні міста. Можна було зіграти з «Динамо», «Оболонню», «Арсеналом», цікаво було.
- Як так вийшло, що випускний клас (сезон-2012/13) ти відіграв за «Юність» U-17, а у фінальній пульці виступав за «Динамо»?
- Це був останній сезон в ДЮФЛУ, і передостанній тур ми в Києві грали на Нивках. Програли 0:2, але я добре зіграв і мій тренер підійшов, каже:«Хочуть подивитися тебе на зборах перед фінальною пулькою, у них проблеми з нападниками, а ти сподобався». Я поїхав на збори, вони на динамівській базі на Нивках проходили, там був список, хто поїде на фінал, і там моє прізвище.
- Ти в основному на заміни виходив, а «Динамо» чемпіоном не стало – лише бронза. Образливо, чи ти й такій медалі радів?
- Прикро було, ставилося завдання виграти. Але так вийшло, що «Шахтар» всі чотири вікові групи виграв. Та третє місце також нічого.
- Тебе брали з перспективою потрапити до команди «Динамо» U-19? Чи разом із тим фіналом все й закінчилося?
- Спочатку мене взяли мене, я там побув, пограв і прийшли нові тренери. Мені тренер казав, що поїдеш на збори з U-19, але так ніхто і не зателефонував.
- Деякі хлопці з тієї команди вже до основи «Динамо» доросли – Бєсєдін, Циганков, Оріховський. Вже тоді виділялися?
- Тільки Циганков виділявся, я знав, що він буде грати на високому рівні. Бєсєдін забивав також. А Оріховський нічим не виділявся. Та зараз слідкую за матчами, і він додав.
- Ти ж повернувся до Чернігова, виступав у чемпіонаті області?
- Так, грав на аматорському рівні. Спочатку був у «Поліссі» (Добрянка), це команда, що комплектується випускниками «Юності», там зіграв місяць, чи два. Потім перейшов до клубу «ЮСБ», а згодом знову у «Полісся» повернувся.
- А влітку 2014-го підписав свій перший професіональний контракт – з «Арсеналом-Київщина» з Білої Церкви?
- Так. Там був спортивний директор Микола Вікторович Литвин, який тренував маму мою в «Легенді». Коли мене в «Динамо»U-19 не взяли, він ще тоді запрошував, але я не захотів. А через рік він запросив на оглядини, в мене не було інших варіантів. На область більше не хотів грати. Поїхав, потренувався, зіграв двосторонку, підписав контракт.
- Наскільки швидко адаптувався у дорослому футболі?
- Гадаю, адаптувався швидко, не дуже складно було, почали мене ставити у стартовому складі.
- У першому сезоні ті забив двічі, у наступному тричі, і відчув, що пора переходити на інший рівень – подався на оглядини до Кварцяного? Чим не догодив?
- Я був на оглядинах днів десять, потім сидів в кафе, і зателефонував адміністратор, каже, що чотири дні вихідні, сказав Кварцяний, їдь додому, а потім в січні на збори.
Я коли був у відпустці, почав читати новини, писали, що фінансів немає, заборонили «Волині» трансфери. Потім зателефонував президент «Арсенала», сказав, у «Волинь» не можна зараз. Тому я поїхав в січні на збори з «Арсеналом», тренувався, а з «Волинню» пролетів.
- Може, й на краще, адже ти легіонером став, з ФК «Рига» контракт підписав. До речі, як так сталося?
- Був турнір пам’яті Закарлюки. Я там зіграв і забив кілька м’ячів. Після турніру президент «Арсеналу» сказав, є пропозиція в Латвію поїхати, там новачок Прем’єр-ліги посилює склад. Захотів спробувати, зробили документи і через два тижні поїхав.
- І як воно там, у колишній радянській республіці, а нині країні Євросоюзу?
- В місті там красиво. Життя в країні гарне, набагато краще, ніж в Україні. Спочатку легіонери в будиночках мешкали, в кожному по чотири футболісти. Коли ж облаштувалися і з документами вирішили, почали винаймати квартири, адже там деякі гравці з сім’ями були.
Ні, у Балтійському морі не купався. Збирався якось, але мене попросив тренер за дубль зіграти, так і не з’їздив на узбережжя.
- Національні блюда країни «найсмачніших шпротів» куштував? У будиночках самі собі готували? Путру – знамениту латиську кашу?
- Ні, не пробував. Ми в кафе харчувалися. Зранку тренування, потім заїздили в кафе, брали із собою в контейнерах, а вдома увечері розігрівали, щоб зайвий раз не їхати в місто. Ми мешкали за містом, і там хвилин 30 їхати до Риги, в кафе.
- Зарплата у «Ризі» більша, ніж у нашій другій лізі?
- Звичайно.
- Кажуть, латиші чудово розуміють російську мову, але принципово нею не розмовляють. Мовних проблем не було?
- Ні, там російською більшість людей балакає.
- Тобто, матюкнутися на полі не варто, суддя зрозуміє?
- Ну, так, так, не можна.
- На що загалом схожий чемпіонат Латвії?
- Схожий на чемпіонат України, такий самий силовий футбол, певне, навіть більш силовий, там всюди боротьба. Сам футбол на гарному рівні, є хороші команди. Може, трохи сильніший за нашу першу лігу.
Погано тільки, що в чемпіонаті лише вісім команд, і грати по три, чотири рази з кожним.
- «Рига» - клуб молодий, але з амбіціями?
- Коли я прийшов, були на шостому місці. Завершили на п’ятому. Зараз, бачу, задача серйозніша - чемпіонство, набрали гарних футболістів. Здається, на четвертому йдуть.
- Як у команді зустріли новачка? На той момент там вже був українець – воротар Ігор Литовка.
- З ним найбільше і спілкувався. Він мене розпитував про Україну, про «Арсенал». А взагалі гарно прийняли, потоваришував з хлопцями. Капітаном у нас був Олег Лайзанс, півзахисник збірної Латвії.
- Що, насамперед, здивувало у латиському футболі?
- Та навіть не знаю, мабуть те, що вболівальники так само, як і у нас: приходять люди на «Лієпаю» і на «Вентспілс», а так дуже мало болільників на трибунах.
- Із тренером відразу знайшов спільну мову?
- Коли прийшов, був тренер латиш. Так я навіть жодного разу не зіграв під його керівництвом: спочатку не грав, тому що не було документів, команда провела три тури, набрала два очки, і його прибрали.
Потім прийшов Дмитро Хомуха, який вигравав зі збірною Росії U-17 чемпіонат Європи. Він прийшов і в першому ж матчі на десять хвилин мене випустив. Не регулярно, але випускав. На жаль, тільки в чотирьох матчах зіграв.
- І ти повернувся на батьківщину. Не шкода було залишати Прибалтику?
- Прикро, хотів залишитися. Але часто траплялися травми, і грав мало, тож вирішив повернутися в Україну.
- Чи правда, що ти належиш «Ризі», а українським клубам «здаєшся в оренду»?
- Так, я маю контракт з «Ригою», тож і в «Сумах» півроку був, і зараз в «Арсеналі» на півроку саме в оренді.
- У «Сумах» не залишився через зимові негаразди з китайськими інвесторами?
- Почну з того, що мене Ярошенко взяв. Мені знайомий агент запропонував їхати в «Суми» на перегляд, я поїхав, тренеру сподобався, і мене взяли в оренду. Та через три гри Ярошенко пішов у«Полтаву». Тож і я дочекався закінчення оренди й перейшов до «Арсеналу», запросили. Там тренер, з яким я в Білій Церкві грав, Сергій Литовченко, багато друзів і знайомих.
- Ти і в «Сумах» не забивав, і в «Арсеналі» спочатку не міг відзначитися. Та Литовченко тебе наполегливо ставив у склад.
- Так, спасибі йому за це велике. Спочатку я не був готовий, зараз гарно тренуюся і подобаюся на тренуваннях, ось непогано зіграв.
- Пограєш до літа у Києві, і що далі?
- Не знаю ще, спочатку потрібно дограти, ще шість турів залишилося. Потрібно буде вже влітку думати.
Бліц:
- Мій перший тренер Микола Васильович Липовий, він був у мене в «Юності» з шести років до 17-ти.
- Подобається чемпіонат Англії, а клуб «Реал» (Мадрид).
- Є мрія грати в гарному чемпіонаті, в хорошій команді, щоб батьки пишалися.
- Хобі? Люблю грати в настільний теніс.
