Бонус 10 000 грн — Сергію Валентиновичу, наразі чимало мовиться про вашу команду. Розкажіть, які останні новини в армянців?
— Одразу розчарую вас, адже наша розмова буде коротшою, ніж ви, мабуть, планували. Новини? Лише негативні. «Титана» більше не існує, про це сьогодні (розмова відбувалась 11 червня. — прим.) зранку нам оголосило керівництво. На даний момент із гравцями та моїми колегами розраховуються за зарплатнею та преміальними. Думаю, погодитеся, що нічого важливішого за це немає.
— Отакої! І справді не сподівався почути таке…
— Одверто кажучи, мені теж у це складно повірити. Недавно підписував документи про звільнення. Неприємно це все. Загалом, було наївно сподіватися, що нам дозволять грати у чемпіонаті Росії. Натомість в Україні нам ніхто не забороняв виступи, проте… Інколи обставини стоять вище прагнень. Коротше кажучи, сталося так, що «Титан» не міг грати ні в Україні, ні в Росії. Не розумію, як іще місяць тому нам дозволяли виступати в українській першій лізі.
— У нашій розмові місячної давнини ви говорили наступне: «Рано чи пізно армянці гратимуть у російській першості». Натомість днями була інформація про те, що «біло-зелені» прагнуть грати під егідою ФФУ. Де насправді хотів грати «Титан»?
— Самі ж бачите, все змінюється. Востаннє, коли говорили про наступний сезон із функціонерами, то мовилося справді про український чемпіонат. Отож, те, що з’являлось у пресі, — правда.
— А зараз чим плануєте зайнятись?
— Навіть не знаю, що вам сказати. Зараз ось сиджу, чекаю, поки зі мною розрахуються, а що далі робити — тяжко відповісти. Передусім, потрібно оговтатися після такої шокуючої новини. Обдумати все потрібно. Можливо, за день-другий дійду до висновку у цьому питанні.
— Залишаєтесь у Армянську чи повернетеся до Кривого Рогу?
— Я уже давно в цьому місті (в якості гравця, а потім тренера з перервами з 1981 року. — прим.), в мене тут дім, дружина та друзі. Отож я тут залишаюся. Хоча в Кривому Розі залишилися брати та сестри. Хіба в гості до них поїду. У мене вже не той вік, аби переїжджати в інше місто. Та й починати все з нуля теж не хочеться. Тим паче, що моє футбольне життя мене й так покидало по різних куточках України. Отож, як кажуть англійці: «Мій дім — моя фортеця». Хоча зарікатись я не стану з однієї причини — через імовірну роботу в іншому місті. Сподіваюся, що мені ще вдасться попрацювати на тренерській ниві, а якщо мені запропонують тренувати якусь команду, то я не проти змінити обстановку.
— До речі, принагідно запитаю, чи знаєте щось про новостворені клуби в Криму: «Ахтіар», СКЧФ, «Скіф», «Океан» і «Жемчужину». Це все «мильні бульбашки» чи навпаки — реальні проекти?
— Чесно, продовжити запропоновану тему власною інформацією я не можу. Пам’ятаю, що коли я лише приїхав на півострів, то така команда СКЧФ існувала та навіть виступала на першості області. Щоправда, це було ще у «союзний» час на базі моряків. А чи є можливість реально відновити ту команду зараз, мені не відомо.
— Щодо «Титану». Чи на базі армянського клубу із часом може з’явитись інша команда?
— Принаймні дуже на це сподіваюсь, адже так і повинно бути. Загалом, дуже прикро, що «Титан» припинив існування на своє 45-річчя. Гадаю, що передумов для відновлення існує вдосталь. Узяти, до прикладу, наш чудовий стадіон — «Хімік». До того ж, для маленького міста Армянськ футбол завжди був майже єдиною розрадою. Незабаром про розформування клубу дізнаються місцеві мешканці, вболівальники. Упевнений, що всі відреагують на цю звістку з розчаруванням. Не так просто «відпустити» команду, за яку вболівав, хвилювався. Це точно буде ударом для них.
Отож, ми всі сподіватимемося на якомога швидше повернення «Титану», щоби продовжити футбольні традиції цього міста. Якщо не помиляюся, то армянці делегували колектив до нижчих ліг іще з першого сезону Незалежності України. Думаю, якщо пережили 1990-ті, то зможемо пережити й нинішній етап.
