Роман Яремчук: "З нетерпінням очікую свого шансу"

Роман Яремчук: "З нетерпінням очікую свого шансу"

207

Юний нападник "Динамо-2" Роман Яремчук розказав про свої перші кроки в футболі та поділився враженнями від Першої ліги, куди він потрапив нинішнього сезону.

– Романе, ви – наймолодший футболіст у складі Динамо-2 й першої ліги в цілому. Чи важко дався вам перехід на справжній дорослий рівень після виступів у юнацькій та молодіжній першостях прем’єр-ліги?
– Перехід був дуже непростим, бо і хлопці в команді старші, ніж я, і ліга набагато важча, і швидкість гри значно більша. Однак я вдячний колективу Динамо-2: і тренеру, і одноклубникам. Завдяки їм моя адаптація на цьому рівні пройшла нормально.
– Ваша команда дуже незвичайна для нинішньої першої ліги: з одного боку, вона дійсно перебуває на останньому місці й має найменше очок, з іншого – рідко кому поступається з різницею більше, ніж в один м’яч, та й загалом пропускає дуже небагато, хоча й забиває мало… В чому причина такого дисбалансу?
– Гадаю, нам просто бракує досвіду. Ми граємо з набагато старшими командами: у тій же Олександрії виступають гравці вікові, ті, хто вже пограв на найвищому рівні. А наша команда лише перший сезон бачить дорослий футбол. Тому і в завершальній стадії нам не вистачає часом холоднокровності, часом – майстерності. Але вважаю, що все це – справа часу. А те, що у нас більш досвідчені суперники, є нашим плюсом – значить, у матчах з ними ми чогось навчимося.
– Разом з тим, виучка у Динамо-2 є, і це видно з першого погляду. Вам імпонує той футбол, який старається демонструвати ваша команда?
– Звісно! Тренери нас учать, перш за все, грати в футбол, а не бити м’яча, куди попало. Олександр Хацкевич хоче, щоб із нас виросли хороші футболісти. Задля цієї мети ми всі разом працюємо. Звісно, нас не може задовольняти останнє місце, однак ми дійсно показуємо хорошу гру, тому віримо, що результат прийде.
– Більшість команд першої ліги грають з одним форвардом на вістрі, а от у доробку Хацкевича є й схема з двома форвардами, котру ми бачимо нерідко. Вам, як нападнику, зручніше грати з товаришем попереду, чи бути «одним воїном на полі»?
– Я більше дію в Динамо-2 з глибини, і тому мені, як відтягнутому нападнику, набагато зручніше мати напарника, щоб відчувати поруч підтримку й більше чіплятися за м’ячі попереду.
– Дуже довго Динамо-2 не могло виграти жодного матчу, і аж пізньої осені вам вдалося переграти Геліос. Причому, перемога та була крупною, а ви забили два з трьох м’ячів своєї команди. Що сталося у матчі з харків’янами? Вашій команді вдалося, нарешті, зіграти саме в той футбол, який планували, чи просто суперник, як-то кажуть, «посипався»?
– Ми на кожну гру налаштовуємося, як на останній бій. Просто дуже хотіли вже нарешті здобути першу перемогу, тому й змогли переграти суперників. Час працює на нашу команду – ми все робили правильно, тому рано чи пізно результат мав з’явитися.
– Ваша команда домашні матчі грає то на клубній базі, то на стадіоні Динамо імені Лобановського. А де зручніше грати самим футболістам Динамо-2?
– Футболісти повинні грати там, де потрібно, тому в цьому плані ми не зациклюємося на місці проведення – різниці ніякої нема. А де краще виходить – говорить результат. Частіше ми все-таки виграємо саме на базі.
– Динамо-2 на особливому положенні у першій лізі, бо у вас завше найкращі поля, стадіон, база. А на виїзді доводилося уже стикатися із дійсно дуже тяжкими умовами проведення матчів?
– Можна сказати, що відверто поганих полів ніде не було. Хіба що наприкінці року, коли вже була пізня осінь, газони стали складнішими, однак, знову ж таки, професіоналам не випадає скаржитися.
– В нинішньому чемпіонаті команди рівні, але, все-таки, виділите когось, хто більше сподобався вам по грі?
– Погоджуся, у першій лізі немає такого, щоб з однією командою гралося важче, а з іншою – легше. Виділити можна, я вважаю, лише одну команду – Олімпік, а всі інші рівні між собою.
– Ваша команда опинилася серед аутсайдерів. Що може допомогти їй навесні уникнути вильоту?
– Я думаю, якщо ми будемо продовжувати працювати у тому ж напрямку, ми викарабкаємося із небезпечної зони. Головне – наполегливо працювати над собою, а коли буде гра – результат також прийде.
– Влітку оновлений склад Динамо-2 Хацкевич формував на основі молодіжної команди, «дубля». Ви ж більшою мірою виступали за юнацьку команду. Знали когось із хлопців до переходу в першу лігу?
– Я часто тренувався з дублем, тому знав майже всіх гравців. Проблем ніяких не було.
– Для вас 2013 рік загалом виявився успішним, адже й у юнацькій першості ви досягли неабиякого успіху…
– Це для мене найприємніша поки що згадка – коли ми стали чемпіонами в турнірі U-19, а мені вдалося зробити свій внесок в успіх команди (Роман став найкращим бомбардиром першості, – прим.Football.ua). Хотілося б у цьому сезоні допомогти Динамо-2 вийти із зони вильоту.
– Окрім клубного футболу, ви задіяні і в складі збірної України своєї вікової категорії. Як оціните рік для себе на міжнародному рівні?
– То були пам’ятні матчі, адже в збірній ти представляєш свою країну, граєш поруч із найкращими гравцями свого віку. Тут уже відчуваєш справжній європейський рівень. Радий, що ми пройшли в наступний раунд чемпіонату Європи, виконавши своє завдання.
– Надійшла новина, що на зимових зборах ви працюватимете з головною командою. Як поставилися до такої інформації?
– Річ у тім, що я вже другий рік поспіль розглядаюся серед кандидатів на поїздку з головною командою, і з нетерпінням очікую свого шансу. Звісно, як і будь-який футболіст, я буду сподіватися на таку нагоду й зроблю все, щоб використати її на всі 100%. Раніше, ще коли я грав за команду U-19, ми проводили спільні тренування, спаринги з першою командою, грали проти основи й у складі Динамо-2. Звісно, це зовсім інший рівень. Для молодого футболіста це і честь, і серйозний професіональний виклик.
– Вперше футбольна Україна почула про вас ще тоді, коли ви, можливо, ще й на всеукраїнському рівні не грали – це коли вас і Харатіна преса «сватала» до Байєра. Розкажіть із перших уст – це було насправді?
– Інтерес з боку леверкузенців дійсно був, однак я, переговоривши із президентом клубу, тренером, агентом і батьками, прийняв рішення залишитися в Києві.
– Повертаючись до початку вашої кар’єри. Як ви потрапили у футбол, хто вплинув на таке рішення?
– Привів мене у футбол батько – він грав за Карпати, в інших клубах України і Росії. Тому перші кроки у цій грі я зробив саме завдяки батькові (Олег Яремчук на позиції форварда виступав за Галичину (Дрогобич), Дніпро (Черкаси), Газовик (Комарно), Авангард (Жидачів), Карпати (Львів), Динамо (Вологда, Росія), Динамо (Львів), Спартак (Самбір), Будівельник (Пустомити), Шахтар (Червоноград), – прим.Football.ua). Потрапив я в футбол у Карпатах – моїм першим тренером там став Микола Іванович Дударенко. Правда, я поїхав у Київ у дуже молодому віці. Але пам’ятаю хлопців, з якими грав тоді у львівському клубі. Наприклад, мій одноліток Підківка нині грає за першу команду Карпат.
Звісно, запрошення перейти до Динамо – це великий шанс. Довго сумнівалися, чи приймати такий виклик?
– Та ні, що ви!.. Погодився відразу й поїхав.
– У такому юному віці змінити прописку й почати жити самостійним життям не так просто. Яким вам видався Київ після Львова? Довго призвичаювалися до столичного життя?
– Я вже з 10 років у Києві. Спершу було надзвичайно важко, бо батьки лишалися у Львові, а я жив на базі. Морально це було важко, однак уже через кілька років я звик до самостійного життя. Звісно, і зараз скучаю за рідним домом, однак для цього є відпустка, вихідні. Тож нормально з цим справляюся.
– Зазвичай футболіст має ідеал гравця на своїй позиції, у якого є чому повчитися у грі. А вам хто із форвардів найбільше подобається?
– Ще з юного віку мені найбільше подобався Артем Мілевський. Я застав його на піку форми і завжди мріяв, щоб він з Динамо перейшов до команди зі світовим ім’ям на зразок Мілана, Барселони…
– Коли ви вже опинилися у Динамо, вам доводилося спілкуватися із Артемом?
– Так, ми перетиналися на тренуваннях. Він – хороша людина, і мені прикро, що про нього говорять погано. Напевно, не знають його або заздрять. Мені він дав багато корисних порад з приводу гри. Вважаю, що його саме як футболіста і треба оцінювати, а не обговорювати персональне життя людини.
– Мілевський, до речі, один із небагатьох, хто пробився від самих основ клубної піраміди до основної команди. На вашу думку, що потрібно юному динамівцю, щоб дорости до першої команди при такій високій конкуренції як зі сторони однолітків, так і легіонерів?
– Мені здається, треба йти у першу команду підготовленим – поетапно пройти всіма сходинками, щоб бути гідним звання Динамо. Можливо, доведеться й піти в оренду – для всіх приклад Макаренко, котрий довів своїми виступами в Ужгороді, що готовий виступати за основну команду киян. Також додав би сюди Буяльського, Люльку.
– Для вас один із кроків на цьому шляху – це перша ліга й Динамо-2. Нині, півроку провівши у команді Хацкевича, не шкодуєте, що обрали такий шлях, адже за віком могли б ще грати й за дубль?
– Я ніколи ні про що не шкодую. Більше того: я впевнений, що виступи за Динамо-2 пішли мені на користь. Тут зовсім інший рівень і швидкості, я додаю тут і в футбольних, в людських якостях. Я багато чого побачив тут, у першій лізі. У плані досвіду з першою лігою не зрівняються ні молодіжна, ні юнацька першості. Мені здається, через Динамо-2 повинні пройти всі молоді футболісти. Така моя думка.
– У першій лізі багато уваги приділяють таким гравцям, як Алієв та Юссуф. Нечасто футболісти такого статусу навідуються на цей рівень. А от вам, молодим гравцям Динамо-2, допомога більш досвідчених футболістів була корисною?
– Можу сказати, що так. Дуже приємно гралося з ними – не кожному випадає виходити на поле з такими гравцями, тому це був дуже хороший досвід для нас. Звісно, вдвох вони обігравати суперників не можуть, але можуть показувати нам приклад і вести за собою. Деколи вони могли «напихати», деколи – підказати. Вважаю, що це правильно.
– У Динамо розгалужена тренерська мережа. Вам за час виступів у Києві з ким довелося попрацювати?
– В академії – з Дроценком, Беженаром, Ленем, Шабельниковим і Шпаковим, а коли перейшов до юнацької команди – з нами працювали Белькевич і Косовський. У Динамо-2 в тренерський штаб входять такі фахівці, як Хацкевич, Процюк, Шматоваленко.
– Традиційно вважають, що в Динамо високі навантаження. Дійсно високі, чи деінде й більші бувають?
– Навантаження у нас нормальні. Щоб чогось досягати в футболі, треба багато працювати.
– З вами поруч в Динамо-2 грає кілька форвардів різного плану – Хльобас, Панфілов, Маїк. А з ким вам найзручніше?
– Я не можу відповідати на це питання, бо тільки тренер визначає, з ким мені грати. Особисто для мене з усіма налагоджене хороше взаєморозуміння, і проблем, з ким грати, у мене не виникає.
– Нині сама ситуація змушує наші клуби більше довіряти молодим. Як гадаєте, це дасть свій ефект? Ваше покоління, ваші однолітки, здатні на великі звершення?
– Це покаже час. Але можу сказати, що всі ми мріємо, щоб наші клуби вигравали Лігу чемпіонів, щоб наша збірна грала на фінальних етапах чемпіонату світу й колись там здобула перемогу.
– Ви бували на матчах як вболівальник?
– Звісно, і на збірну, і на Динамо ходжу.
– Футболісти кажуть, що це непросто – пропускаєш гру через себе так, неначе і сам і ній береш участь…
– Я поки що не грав за першу команду, тому такого ефекту ще не маю. Але, тим не менш, як вболівальник, завжди переживаю за Динамо і збірну, хочу щоб вони завжди вигравали.
– Динамо уже довго лишається без чемпіонства. Коли воно зможе повернути собі титул найкращої команди країни?
– Всі кажуть, що Динамо втратило всі шанси, але я сподіваюся, що уже цього сезону киянам вдасться здобути золоті медалі.
– Якщо дозволите, поговоримо про ваше дитинство. Що означає бути сином футболіста?
– Це непросто, але цікаво. Доводилося і на матчах за участі батька побувати, і переїжджати з ним з міста до міста. Коли батько виступав у Росії, то ми там два роки там жили. Але це все корисний досвід, бо ти вчишся у батька цьому способу життя.
– Ваш батько грав на позиції нападника. Це вплинуло на ваш вибір амплуа?
– Важко сказати. Якось так вийшло, що я відразу став нападником. Мені хочеться завжди забивати голи. Тренери пробували мене в середині поля, на фланзі, але це якось не моє.
– Нині, на жаль, форвардів вашого типу не так багато – не жаль, що нині все менше таких форвардів, як Шевченко чи Ребров, котрі могли працювати на себе, не чекаючи, поки за них інші гравці все зроблять?
– Можу сказати, що нас у Динамо вчать відпрацьовувати і в атаці, і в захисті. Тому ми вчимося у таких нападаючих, як Шевченко, Ребров, Шацьких.
– Зараз наперед забігати не станемо, адже попереду у вас збори і швидкоплинний, але відповідальний весняний відрізок чемпіонату. Яким підсумком сезону в цілому ви будете задоволеним – і для себе, і для своєї команди?
– На кожен матч будемо налаштовуватися відповідально, адже розуміємо, що нині кожен бал для нашої команди на вагу золота. Я особисто буду старатися зробити все, щоб бути гідним звання гравця київського Динамо. Сподіваюся, сезон буде успішним і для мене, і для всіх команд нашого клубу.
Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форуме Обновить

Рейтинг Букмекеров