Борис Фінкель: "Буковина" - колектив, який прагне грати у хороший футбол"

Борис Фінкель: "Буковина" - колектив, який прагне грати у хороший футбол"

159

Борис Фінкель: "Буковина" - колектив, який прагне грати у хороший футбол" - изображение 1На початку цього року у Чернівцях побував відомий буковинський футболіст Борис Фінкель. Цей гравець з успіхом виступав у «Буковині», тоді коли вона представляла Чернівці у вищій лізі українського футболу. Борис Фінкель першим із вихованців буковинського футболу зіграв у офіційному матчі національної збірної України. Зараз Борис Аркадійович мешкає у Німеччині. Перебуваючи у Чернівцях, відомий футболіст знайшов час для спілкування. Мова йшла не тільки про футбольне життя, але й про розвиток спорту номер один у Німеччині.

«Моїм партнером у «Зірці» був Сергій Ковалець»

- У 1986 році Ви дебютували у чернівецькій «Буковині», яку тоді тренував Борис Розсихін. Як потрапили у нашу команду ?

- Тоді у кожній команді повинні були грати двоє футболістів до 18 років. Мене взяли у «Буковину». Півроку я виступав на позиції правого захисника. Потім пішов у армію, де також грав у футбол. Виступав у команді «Зірка» (Бердичів), яку тоді тренував президент ПФЛ України Мілетій Бальчос. До речі, моїм партнером у «Зірці» був нинішній головний тренер молодіжної збірної України Сергій Ковалець.

- Борисе, через чотири роки Ви знову стали гравцем «Буковини», яка боролася за вихід у першу союзну лігу...

- Тоді мене вирішили поставити у напад. Я так і залишився грати у атакуючій ланці. А ось у Німеччині виступав вже у захисті.

- Впродовж трьох сезонів Ви грали за «Буковину» у вищій лізі українського футболу. З яких причин, на Вашу думку, за підсумками сезону – 93/94 чернівецький колектив понизився у класі ?

- Не вистачило трохи везіння, а можливо щось у Києві не те було. Важко сказати. До речі, після першого кола сезону – 92/93 ми посідали четверту сходинку. «Буковина» обігрувала «Металіст», «Таврію», зіграла унічию з «Шахтарем». На жаль, як часто траплялося у чернівецькому футболі, команда виявилася непотрібною. Раніше ж не було такого, щоби команда існувала сама по собі. Хтось повинен був на неї звертати увагу. Я ж тоді вирішив перейти у дніпропетровський «Дніпро».

- У Вас тоді були запрошення з інших команд?

- Пропозицій було багато. Коли ти молодий та хочеш грати, то є багато запрошень. Тоді ж не існувало таких контрактів, як зараз. Тому перейти з однієї команди в іншу було простіше.

«Микола Павлов міг розраховуватися з футболістами з власної кишені»

- У «Дніпрі» Вашим тренером був відомий український фахівець Микола Павлов. Як працювалося з цим наставником ?

- Микола Павлов – один із кращих тренерів, з якими мене зводила футбольна доля. Микола Петрович є кваліфікованих фахівцем і дуже порядною людиною. Він обіцяв гравцям виплатити преміальні, а якщо навіть спонсори підводили, то Микола Павлов міг розрахуватися з футболістами з власної кишені. Миколі Петровичу допомогав син одного з кращих тренерів у історії «Дніпра» Володимира Ємця.

У Дніпропетровську зібрали хорошу команду. На жаль, Микола Павлов вирішив піти у київське «Динамо». Він забрав із собою чотирьох гравців «Дніпра» - Сергія Беженара, Юрія Максимова, Євгена Похлєбаєва та Сергія Коновалова. Замість Павлова у дніпропетровську команду прийшов німець Бернд Штанге. При цьому тренерові у другому колі я практично не грав. У основі виступав переважно Олександр Паляниця.

- Напередодні сезону 95/96 Ви прийняли рішення повернутися в «Буковину». Чи були у Вас варіанти продовжити футбольну карєру на більш високому рівні, аніж перша українська ліга ?

- Міг поїхати грати за кордон. Тоді Віктор Скрипник та Юрій Максимов вирушили у німецький «Вердер». Я ж вирішив повернутися додому. Вважаю, що припустився помилки. Шкода... Тоді навіть не міг подумати про те, що через десять років поїду жити у Німеччину.

Заазначу, що тоді у буковинському футболі відбувався черговий підйом. На «Буковину» знову хтось звернув увагу. У Чернівці повернувся Юхим Школьников. Він сказав, що збирає сильний колектив. Та й моя дружина прагнула повернутися додому. Скажу, що у нас була пристойна команда. На жаль, нам не пощастило піднятися у вищу лігу.

«Литовці двічі опинилися на нашій половині поля та забили два голи»

- Борисе, у 1994 році Ви стали першим буковинським футболістом, який зіграв у офіційному матчі національної збірної України. У зустрічі з литовською командою (0:2) Вам судилося діяти у нападі з титулованим форвардом Олегом Протасовим. Які спогади залишилися від цього матчу ?

- Це були перші роки Незалежності України. Усе якось було не підготовлено. Зокрема, один наставник розпочинав тренувати, а інший – продовжував. Щодо матчу зі збірною Литвою, то, звісно, що надзвичайно прикро програвати такі матчі. Ми добре грали, а литовці двічі опинилися на нашій половині поля та забили два голи.

У збірну мене запрошували тоді, коли її тренував Олег Базилевич. Після гри зі збірною Литви Олега Петровича звільнили. Тоді, до речі, виник конфлікт із київським «Динамо». Деякі гравці столичної команди, яка готувалася до матчів Ліги чемпіонів, відмовилися грати у збірній. Того часу, можливо, це було важливіше, аніж збірна України. Зараз ситуація змінилися. Тренери приїжджають і думають про те, що будуть отримувати тут мільйони. А у ті часи у гравців збірної України навіть костюми були від іншої команди. На них і нашивався герб України. Ось така була тоді ситуація.

- У 1997 році Ви перейшли з «Буковини» у вінницьку «Ниву». Що спонукало знову залишити Чернівці ?

- Після того, як з «Буковини» пішов Юхим Школьников, то справи чернівецького клубу погіршилися. Я ж завжди вирушав туди, де мені було б цікаво та команда вирішувала серйозні завдання. Тому і поїхав у Вінницю, а згодом ще рік пограв у Черкасах. На жаль, мені постійно не щастило. Мої команди регулярно посідали другі місця, а разом із «Дніпром» поступився у фіналі Кубка України.

- Борисе, не помилюся, що за часів Вашої футбольної кар'єри гравці заробляли значно менше, аніж зараз...

- Зараз футболіст може за місяць отримати те, що гравці мого покоління, напевно, за все життя не заробили. Якщо, звісно, він хороший гравець. Гадаю, що раніше теж були непогані футболісти, однак таких грошей не отримували. Зрозуміло, що гроші були. Їх вистачало лише на життя.

«У Німеччині працюю програмістом»

- Як у Вас виник варіант з переїздом у Німеччину ?

- Цей варіант виник спонтанно. В Україні я завершив грати у футбол. У Чернівцях не було що робити, а про тренерську роботу ще не думав. Якраз тоді отримав можливість поїхати у Німеччину. Після року проживання у Німеччині вирішили залишитися у цій країні.

- У Німеччині Ви продовжили своє життя у футболі ...

- Так. Впродовж 8 років я грав та тренував команду. Останнього року я просто грав. Моя нинішня робота не залишає часу на тренерську діяльність.

- Чим Ви зараз займаєтеся у Німеччині ?

- У травні минулого року завершив грати у футбол. І все ж, працюю на футбольних матчах у якості арбітра. У Німеччині навчався два роки. Складав іспити, тести. Зараз працюю програмістом. Коли навчався на математичному факультеті Чернівецького університету, то не міг і подумати про те, що через 20 років стану програмістом у Німеччині. А дружина працює в магазині, де продається модний одяг. Донька вивчилася на помічника зубного лікаря. Їй 21 рік. Ми у Німеччині вчилися заново. До речі, в Україні дружина працювала медсестрою. У Німеччині вона попрацювала два роки, а потім пішла вчитися.

- Чи не виникало у Вас бажання попрацювати тренером у Німеччині на високому рівні ?

- У Дніпропетровську я закінчив інститут фізкультури, однак німці не довіряють дипломам, які отримані у інших країнах. Довелося б знову вчитися. На це би пішло 5-6 років. Звісно, що коли поїхав у Німеччину, то виникла необхідність годувати родину. Вчитися та не отримувати гроші у чужій країні, то дуже важко.

- У Німеччині Ви також спробували себе у якості футбольного арбітра...

- У цій країні футбольні судді, які обслуговують матчі рівня чемпіонату області, офіційно отримують гроші. Нас збирають приблизно раз на місяць. Чотири рази на рік відбуваються тести. Тим більше, що раз на рік треба пройти переатестацію за три дні. Там судді заробляють досить пристойно. Арбітр у Бундеслізі заробляє по 20 – 30 тисяч євро за гру. Йому, напевно, і в голову не прийде те, що якась команда запропонує їй допомогти. Якщо німцеві таке сказати, то він подумає про те, що з тобою не все гаразд. Така у них психологія.

А якщо у Німеччині зупиняє поліцейський і йому пропонується взяти хабар, то він одразу тебе забере. Там не розуміють того, як людині можуть запропонувати хабар. Там люди отримують такі кошти, що їм не треба допомагати собі за рахунок чогось нелегального. Поліцейський отримує 6-7 тисяч євро на місяць. Він дорожить державною роботою та відчуває себе забезпеченою людиною. У Німеччині корупція взагалі відсутня. Там немає черг, проблем. Чесно кажучи, спочатку це шокувало. Німці є педантами. У них все повинно бути на папері. Якщо тобі пообіцяли щось зробити завтра, то воно буде виконано у 10 годині ранку.

- Як вважаєте, за рахунок чого німецький футбол займає провідні місця в Європі ?

- У Німеччині діти розпочинають професійно тренуватися з 5 – 6 років. Вони займаються по 6-7 разів на тиждень. У будь – якому містечку Німеччини є багато команд. За рахунок цього німецький футбол розвивається. Зрозуміло, що є підтримка і з боку держави. Постійно відбувається будівництво стадіонів, оплачується праця тренерів. Там не існує проблем з тим, як прожити чи виплатити зарплату команді.

Яка би команда не розпочинала сезон (юнаки, колектив десятої ліги), то у неї все проплачено заздалегідь. Можна сказати, що у нас команда грає на першість області. У них збори відбуваються в Туреччині. Там повністю професійна підготовка. Будь – який маленький клуб має у своєму розпорядженні поля зі штучним покриттям. У них усе оплачує держава. У нас же футбол існує переважно за рахунок спонсорів.

- Чи є в українському чемпіонаті гравці, які би могли закріпитися в німецькій Бундеслізі ?

- Є. Необхідно те, щоби хлопці потрапили у хороші команди. Окремі футболісти, які виступають у Києві чи Донецьку, вважаються вже зірками. Тож навіщо їм кудись їхати... Чесно кажучи, у командах – середнячках Бундесліги таких грошей, як у Донецьку та Києві, не платять. Якщо вже переходити, то у добротні колективи. На мою думку, в Україні нові Шевченки ще не виросли. Не виключаю також того, що за наших гравців хочуть отримати великі кошти.

«Не виключаю, що Тимощук взимку змінить клуб»

- Як складаються справи на німецькій землі у екс–гравця національної збірної України Віктора Скрипника, з яким Ви разом виступали у дніпропетровському «Дніпрі» ?

- Віктор раніше тренував юнаків «Вердера». Зараз він збирається приймати другу команду бременців, яка виступає на рівні української першої ліги. Це серйозний колектив, де грають професійні футболісти. Віктор Скрипник – молодець. Він зумів «зачепитися» у Німеччині. Думаю, що Віктор вже не поїде з цієї країни.

- Останнім часом довелося читати про те, що українець Анатолій Тимощук може залишити «Баварію». Що пише про нашого співвітчизника німецька преса ?

- Пишуть, що він слабкий гравець. Тимощук сподобався тодішньому тренерові «Баварії» Юргену Клінсманну у матчах за Кубок УЄФА проти «Зеніта». Пітерський клуб переграв «Баварію», яка потім придбала Анатолія за великі кошти. На жаль, він віддає пас переважно назад і поперек та грає у підкатах. Тимощукові пощастило зіграти у кількох матчах тому, що деякі футболісти «Баварії» зазнали травм. Він навіть у Лізі чемпіонів грав на позиції захисника. Зараз йому буде важко грати опорного півзахисника. Не виключаю, що Тимощук взимку змінить клуб. Хоча, можливо, у «Баварії» почесно сидіти на лаві запасних. Зрештою, таких грошей, як у мюнхенському клубові у Німеччині, напевно, ніде не отримують.

- Як у Німеччині оцінили організацію Євро–2012 ?

- Німцям сподобалося те, що не було ніяких ексцесів. Все було спокійно. У Німеччині сподобалася організація Євро – 2012. Там ніяк не могли повірити у те, що Україна зможе організувати європейський чемпіонат на високому рівні.

«Буковина» - колектив, який прагне грати у хороший футбол»

- Борисе, Ви слідкуєте, за футбольними подіями, які відбуваються у команді «Буковина»?

- Звичайно. Я ж дивлюся футбол, читаю новини в Інтернеті. Зокрема, слідкую за офіційним сайтом чернівецької «Буковини». Тож перебуваю у курсі подій, які відбуваються у буковинській команді.

- Які у Вас враження від «Буковини» сучасного зразка ?

- Приємно, що розпочався якійсь рух уперед. Коли я завершував виступи у «Буковині» наприкінці 90 – х років, то тут був хаос. Тоді кожен займався тим, що хотів. На жаль, на це ніхто не звертав уваги. Зараз усе виглядає солідніше. «Буковина» - непогана команда. І все ж, нині не вистачає таких зірок, як Віктор Олійник, Юрій Шелепницький, Віктор Мглинець... Кожного періоду у історії «Буковини» був футболіст – зірка. Зрештою, нинішня «Буковина» - колектив, який прагне грати у хороший футбол.

- Вам вдається часто приїжджати у Чернівці ?

- Раніше приїздив у Чернівці два рази на рік. Тепер відвідую Буковину одного разу у два – три роки. Тут у мене залишилося лише кілька друзів. Зокрема, зустрічаюся з Віктором Олійником. Коли мешкаєш там, то ностальгія є, а коли приїджаєш сюди, то думаєш: «Як тут люди живуть ?». Зараз вже важко перебудовуватися на рівень життя в Україні. У Німеччині все спокійніше, надійніше.

- У Вас не виникало бажання повернутися в Україну ?

- Головне те, щоби мені було чим тут зайнятися. Коли їхав у Німеччину, то не думав про те, що колись буду тренером. Тим більше, що тут не було тренерських шкіл. А майбутнє українських футболістів було, так би мовити, у тумані. Вирішив спробувати себе у Німеччині, де і залишився. Моя донька вже спілкується німецькою. Дружина має роботу, я маю роботу. Ми вже осіли в Німеччині.

- Борисе, щоби Ви хотіли побажати буковинським уболівальникам ?

- Щоби в Україні життя покращилося . Життя покращується, однак, на жаль, не усіх. І все ж, треба з оптимізмом дивитися у майбутнє. А футбольній команді «Буковина» бажаю підвищитися в класі. . Тоді, можливо, хтось перевершить мій рекорд забитих голів за «Буковину» у вищій лізі. Зараз у Чернівцях є перспективна команда, яку тренує молодий та амбітний фахівець Вадим Заяць. Сподіваюся, що у майбутньому «Буковина» зможе вийти в Прем'єр-лігу. Тоді у мене буде стимул приїжджати у Чернівці частіше.

Довідка:

Борис Фінкель народився 2 лютого 1968 року в Чернівцях. Виступав у командах «Буковина» (Чернівці), «Зірка» (Бердичів, аматори), «Зоря» (Бельці), «Галичина» (Дрогобич), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Нива» (Вінниця), ФК «Черкаси», а також німецькі колективи «Уценхофен», «Гербершоф», «Урсензоллен». Впродовж 1996 – 2000 років зіграв за професійні команди 346 матчів (104 голи). У 1994 році зіграв 4 матчі (1 гол) за національну збірну України. Кращий бомбардир «Буковини» у сезонах 1992/1993, 1993/1994 та 1995/1996.

Досягнення:

Переможець другої союзної ліги (західна перехідна зона): 1990

Бронзовий призер чемпіонату України: 1994/1995

Фіналіст Кубку України: 1994/1995

Срібний призер першості України (перша ліга): 1995/1996

Бронзовий призер першості України (перша ліга): 1999/2000

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форумеОбновить

Лучшие букмекеры