Ігор Мединський: "Розлучатися із київським "Динамо" поки не хочу"

Ігор Мединський: "Розлучатися із київським "Динамо" поки не хочу"

258

Ігор Мединський: "Розлучатися із київським "Динамо" поки не хочу" - изображение 119-річний уродженець Заліщицького району Тернопільської області Ігор Мединський уже третій сезон виступає в київському «Динамо». Щоправда, захищає біло-сині «динамівські» кольори не першої, а другої команди. Тим не менше, тренери українського футбольного гранда покладають великі сподівання на Мединського, адже за півроку до завершення контракт запропонували Ігореві його продовжити. Про життя-буття у столичному клубі в ексклюзивному інтерв’ю для «Номер один» розповів Ігор Мединський.

«Вимушено став грати опорним півзахисником»

– Як сталося, що «Динамо-2» опинилось у зоні вильоту першої ліги?

– Команда завершила літньої-осінню частину сезону на передостанньому місці. Здебільшого гра нам не вдавалася. Хоча були й хороші матчі, в яких ми мали перевагу над суперниками, і яскраві комбінації, але нам постійно чогось не вистачало. Зазвичай не було тієї реалізації гольових моментів, які ми створювали, відповідно і не досягали поставленого результату. Разом з тим, ні в кого у клубі навіть не виникає сумніву, що друга «динамівська» команда збереже місце у першій лізі, де виступає вже понад 20 років.

– Ігорю, як ти сам оцінюєш свою гру?

– За той час, відколи я у «Динамо-2» (а це вже третій сезон), це найневдаліший чемпіонат. Спершу мене замучила травма (пахова грижа), яку отримав на межі минулої і цієї першості. Довгий час клубні медики сподівалися, що обійдеться без оперативного втручання, але таки змушений був лягти на операційний стіл. Операцію зробили в Мюнхені (Німеччині), а далі був тривалий процес відновлення. Так, практично поза грою був майже три місяці. Коли повністю одужав, поступово відвойовував місце в основному складі. В кожному з матчів віддавався на полі, тренери це бачили, тому практично в усіх матчах, що залишилися, відіграв від «дзвінка до дзвінка». Разом з тим, не зумів відзначитися жодним забитим голом. Це, звичайно, мінус у порівнянні з тим же минулим сезоном, коли був період (весна 2012 року), що в чотирьох матчах поспіль вдалося вразити ворота суперників п’ять разів. Однак нині граю не на атакувальній позиції, відповідно цим можна пояснити відсутність голів у моєму активі .

– Тобто тренери знайшли тобі нове місце на футбольному полі?

– Якщо раніше тренери використовували мене на місці піднападником, інколи – форварда, то через певні причини (кілька гравців травмувалися) вимушено став грати опорним півзахисником. Моїм завданням було закривати опорну зону і при нагоді допомагати нападникам. Зігравши кілька матчів поспіль, особливих претензій з боку тренерів не було, тому наставники вирішили мене залишити в опорній зоні. І хоча позиція на футбольному полі для мене була новою і вимоги до неї інші (добре бачити поле, довгі діагональні паси, менший брак у передачах), але, тим не менше, я не зважав на це. Для мене головне – грати і здобувати досвід. Хоча, звичайно, сумую за попередніми позиціями і забитими голами, але...

– Завжди кажуть, що молодим футболістам важко даються фізичні навантаження у «Динамо». Як ти крізь них пройшов?

– Коли тільки прийшов у «Динамо», то мав хорошу базову підготовку у ФК «Тернопіль», яку заклали тренери Василь Івегеш та Анатолій Назаренко. Відповідно у Києві легко з фізичними навантаженнями справлявся. Важче було, коли проходили навчально-тренувальні збори, коли піт лив, ноги ледве пересував до роздягальні. Але, по-перше, у нас на хорошому рівні проходить відновлювальний процес (масаж, басейн, сауна тощо), по-друге, я розумів, що це потрібно, адже закладається фундамент на весь сезон. Разом з тим, можу сказати тільки хороші слова про нинішніх тренерів «Динамо-2», легендарних у минулому футболістів Андрія Гусіна, Василя Кардаша і Сергія Шматоваленка.

«Хочу довести, що потрібен «Динамо»

– Чи не було в тебе запрошень з інших команд, особливо після блискучої гольової серії?

– Чутки були різні, але я ними не переймався, бо найперше намагався якісно грати у футбол. Разом з тим, на той час не мав футбольного агента, який би займався цими питаннями. Нині ж у мене підписаний контракт із солідним футбольним агентством з Харкова. Вони телефонують та повідомляють, чи є у когось зацікавленість у моїх послугах. Разом з тим, можу сказати, що поки у мої плани не входить розлучення з київським «Динамо». Хочу довести, що потрібен команді, і тренери вірять у мене, тому не випадково у грудні продовжив з клубом контракт ще на три роки. Хоча знаю, що пробитися до основи буде вкрай складно, бо нині тренери «Динамо» більше довіряють легіонерам, хоча багато українців нічим не гірші за закордонних гравців.

– Що має статися, щоб тренери головної команди «Динамо» зацікавились молодими українськими футболістами?

– Головне – старання та влучні постріли. Якщо це буде, то тренери «Динамо-2» рекомендуватимуть того чи іншого футболіста на тренувальні збори до головної команди. А там покажи себе з кращого боку і дивись, ти вже під основною, граєш за дубль, час від часу виходиш на заміну. Хоча можна потрапити на олівець тренерам першої команди і завдяки успішній грі в оренді. Я схильний до першого варіанту, адже в «Динамо» створені належні умови, щоб покращувати свою гру, прогресувати, відповідно кудись їхати немає змісту. Саме таким шляхом намагатимусь протоптати собі доріжку до першої «динамівської» команди.

– Які футбольні якості, на твою думку, тобі треба покращити?

– Я невеликий на зріст (1,72 м), до того ж худорлявий. Тому боротися з кремезними опонентами, особливо корпусом та у повітрі, не просто. Відповідно потрібно нарощувати фізову масу та хотілося б побільше мати зросту. Також працюю над ударом з лівої ноги, який у мене не такий потужний і акцентований, як з правої.

– Чи немає у тебе так званої «зіркової хвороби»?

– Усі, хто мене знає, можуть підтвердити, що цим я не відзначаються. Я простий хлопець з села, якому пощастило потрапити на олівець скаутам київського «Динамо», і цим шансом я намагаюся скористатися. А щодо якихось там «хвороб», то, до прикладу, скажу, коли приїжджаю додому в рідне Устечко (Заліщицький р-н), не цураюся пограти за команду рідного села на першість району.

– Так роками склалося, що коли гравець переходить до «Динамо», то він автоматично стає збірником…

– У мене з цим не склалося. Хоча мене одного разу запрошували до збірної України (U-18). Сталося це наприкінці 2010 року в товариському матчі збірної проти своєї ж команди "Динамо-2". Тоді відіграв увесь другий тайм, але забити гола не вдалося. Чомусь після цього поєдинку тренери збірної на мене більше уваги не звертали. Хоча, до прикладу, запрошували партнерів по «Динамо-2», які, на відміну від мене, не мали стабільного місця в основі.

– Що можеш сказати про столичне життя?

– Мешкаю на навчально-тренувальній базі “Динамо» у Конча-Заспі. Звичайно, можна було знімати квартиру, яку клуб оплачував би. Але я вважаю, що поки це робити не доцільно. По-перше, чимало часу забирала б дорога на базу, по-друге, доводилось би самому готувати їжу, а ви знаєте, як молоді футболісти відносяться до цього процесу. Натомість на базі і тепло, і смачно годують, і поперуть одяг. До того ж можеш при бажанні у будь-який час індивідуально попрацювати з м’ячем на одному з футбольних полів. Тобто поки не маю другої половинки, на «динамівській» базі мене все влаштовує…

Оцените
Поделитесь

Оставить комментарий на форуме Обновить

Букмекер месяца
Рейтинг Букмекеров