Микола Синиця: "У районі стадіону ФК "Чернігів" постійні бої. Слів бракує, що робиться з містом"

Генеральний директор футбольного клубу Чернігів Микола Синиця розповів про стадіон "Чернігів Арена" після того, як туди прилетіли декілька ракет, але на щастя не вибухнули. Також поділився своїми думками щодо бомбардування стадіону Десни, а також зізнався, які завдання та перспективи у проекту ФК Чернігів.

– Де ви зараз знаходитеся та як себе почуваєте? 

– Я до останнього сидів вдома у Чернігові та сподівався на краще. Але, коли у два сусідні будинки прилетіли снаряди, ми з сім’єю вирішили евакуюватись з міста. Зараз ми перебуваємо на Західній Україні.

– Як дізналися про початок війни? Прокинулися від вибухів? 

– Ні, від вибухів не прокинувся. Мені ще раніше зателефонували, розповіли про події, тож ми поїхали з дому в більш безпечне місце і декілька днів були там. Згодом повернулися додому. Мабуть, більше тижня ми сиділи в Чернігові під обстрілами. 

Ситуація, звичайно, невтішна. Поки на підходах до Чернігова були танки, то було не так страшно за себе, за родину та за місто, було більше впевненості. Однак, коли вже полетіли літаки та величезними снарядами почали обстрілювати все місто – і центр, і околиці, і той район, де в нас знаходиться стадіон, то стало страшно. На той момент він ще був цілий, вже потім, як ми поїхали, то дізналися, що кілька снарядів прилетіло у наш стадіон "Чернігів Арена", але не розірвалися. Тому є шанси після завершення війни досить швидко відновити стадіон.

– Зараз є догляд за стадіоном? 

– Зараз фактично немає, адже саме там, де в нас знаходиться стадіон, проходить лінія фронту оборони міста Чернігів. Там запеклі бої мало не щодня. 

Тому там нікому знаходитися не можна, категорично не дозволено. Там навіть у якийсь момент наша тероборона та військові із ЗСУ зайняли господарське-адміністративне приміщення стадіону. У нас є камери відеонагляду, вони їх направили всі у сторони супротивника та здалеку спостерігають. Після того, як кілька снарядів прилетіло на територію стадіону, ніхто з нас там більше не був. 

Зараз не знаємо, що там відбувається, щодня йдуть бої в цьому районі, то, може, вже й немає стадіону.

– Коли влучив снаряд, були люди на стадіоні? 

– Ні, наших людей там не було після трьох-чотирьох днів від початку війни.

– Як прокоментуєте бомбардування стадіону Десни та чи далеко він знаходиться від вашого стадіону? 

– Так, він знаходиться далеко від "Чернігів Арени", в іншому районі міста. Взагалі наше місто не є дуже великим і вже майже всі райони Чернігова були обстріляні, та й околиці також. У центрі міста нещодавно розбомбили готель, також читав, що обстріляли кладовище. Це взагалі якась фантастика. Навіщо туди стріляти?

Слів бракує, що робиться з містом. Мабуть, гірша ситуація у Харкові та Маріуполі, те, що я бачу по новинах, але Чернігів теж дуже постраждав і продовжує страждати. Боляче дивитися на такий стан мого рідного міста. За останні років п’ять Чернігів зробили дуже гарним. Воно й так красиве та історичне місто, однак за останній час зробили дороги, парки та фонтани, було шикарно відпочивати у нас. Також це відзначали і туристи, які до нас приїжджали. Зараз бачимо, що там відбувається і це просто жах.

– Що зараз із командою? 

– Хлопці пороз'їжджалися – деякі гравці залишилися у Чернігові, а деякі поїхали на Західну Україну. Кілька гравців нашої команди не з самого міста, а з Чернігівської області, то зараз сидять у своїх невеликих селах, поїхали додому до своїх родин. Зараз про тренування чи про футбол ніхто не думає. 

– Чи могли ви очікувати, що розпочнеться така повномасштабна війна?

– Щоб настільки все буде погано, то навіть не уявлялося. Звичайно, казали, що в Білорусі стоїть багато військ і допускали якийсь варіант розвитку подій, але щоб настільки… У нас згуртувалися всі мешканці, тероборона та б’ють окупантів з усіх сторін. Це дуже позитивно - те, як наші люди реагують на них. Але, що буде такий масований обстріл зі всіх сторін, ми не очікували. Такого очікувати в 21-му столітті неможливо. 

– Які зараз відбуваються бойові дії в Чернігові, ви знаєте? 

– Безпосередньо в самому місті Чернігів вуличних боїв немає і не було. Щоб вуличні бої чи якісь танки… Росіяни у місто не заходили та, я думаю, і не зайдуть, але вони стоять 10-30 кілометрів від міста та просто обстрілюють артилерією та авіацією.

– Коли завершиться війна? 

– Як тут можна прогнозувати…незрозуміло. Хотілося би, якнайшвидше. Принаймні десь за місяць, не більше, але як воно буде – невідомо. Може таке бути, що затягнеться на роки. Звичайно, що цього би не хотілося. Однак від нас це не дуже залежить. Хоча, з іншого боку, залежить від кожного українця, ми зі своєї сторони також допомагаємо. У першу чергу рідним, знайомим, колегам по клубу і так далі. Хто хотів виїхати, допомагали, а хто залишився у Чернігові, то ми допомагаємо і зараз, якусь мінімальну волонтерську діяльність проводимо. Проте нині ми знаходимося далеко від Чернігова та конкретно допомагати важко.

– Яке майбутнє у футбольного клубу Чернігів, якщо війна затягнеться? 

– Важко сказати. Це вже, мабуть, буде залежати від керівних органів, від асоціації футболу. Якщо змагання будуть продовжені, то ми докладемо максимум зусиль, щоб команда продовжила грати. Якщо бойові дії завершаться, то ми дуже хотіли би грати у Чернігові. Якщо на Сході та на Півночі ситуація буде не дуже спокійною, але на Західній Україні можна буде проводити змагання, то ми також можемо там грати. 

Ми хотіли би продовжувати грати у будь-якому форматі, але це буде залежати від війни, як швидко вона завершиться та в якому форматі. Важко щось прогнозувати. 

– Щодо команди Чернігів, які взагалі були цілі перед сезоном? Розкажіть детальніше про цей проект. 

– У нас у клубі грають 100% місцевих хлопців. У нас немає жодного футболіста з інших областей України. Ми даємо шанс місцевим футболістам – це принципова політика клубу та керівництва. Адже у нашому місті є Десна – команда УПЛ, але в ній майже немає чернігівських гравців. Тому місцеві хлопці, які завершують дві школи у Чернігові чи області, то вони не мали шансів ніде та ніяк зачепитися за професійний футбол. Ми давали такий шанс у Другій лізі. 

Також у нас є дитяча спортивна школа, у якій вже майже 300 дітей. Це лише малеча, там найстарший 2008-ий рік. Тобто через чотири роки у нас вже мають бути випускники власної школи. Ми наразі не ставили певних завдань щодо виходу в Першу лігу. Натомість поступово розвивали свою інфраструктуру, побудували стадіон, майданчики для школи та дорослої команди. Були ще плани по розвитку інфраструктури – взяли додаткову землю, ділянку під ще одне велике поле. Плани були та залишаються, вже будемо дивитися по ситуації. У 2023-му році клубу вже буде 20 років і ми крок за кроком йшли від чемпіонату міста, району, області, аматорів і зараз Друга ліга. По плану в нас було через декілька років ставити ціль – вийти в Першу лігу. На цей сезон було завдання закріпитися у середині турнірної таблиці Другої ліги.

– Що ви зробите найперше, коли завершиться війна? 

– Хотілося би повернутися у рідне та мирне місто. Аби з неба нічого не падало, все було спокійно. Також треба буде думати, як відновлювати місто, бізнес, у якому ми задіяні, який дозволяє клубу існувати та розбудовувати інфраструктуру. Хотілося би, щоб і команда повернулася до матчів і тренувань, та й діти нашої академії теж.