Бонус 10 000 грн Склад винниківського «Руху» важко уявити без Володимира Макара, а інакше й бути не може. Володя здолав з командою увесь тернистий шлях. Він прийшов до середняка обласної команди, а згодом виграв чотири чемпіонства у Львівській області, тріумфував на всеукраїнському аматорському рівні і зрештою опинився з «Рухом» у Другій лізі. Про свою цікаву кар’єру Макар розповів в інтерв’ю клубній прес-службі.
- Володю, зараз період відпустки, а у нас з тобою на спілкування часу бракує, адже ти поспішаєш на тренування до Винників. Не можеш без футболу жити?
- Наш головний тренер Руслан Мостовий сказав, що той, хто на місці, може приходити на тренування двічі на тиждень. Відпочинок відпочинком, але фізичну форму потрібно підтримувати - у січні серйозні збори, тож маю до них бути готовим.
- Що входить у добровільні тренування?
- Легенька розминка, пробіжка, футбол у своє задоволення.
- Осіння частина чемпіонату вже позаду. І попри те, що команда дебютувала на професійному рівні, вона серед лідерів. Відчув різницю між аматорським та професійним футболом?
- Як на мене, рівень Другої ліги від чемпіонату Львівської області не дуже відрізняється. Можливо, у психологічному та фізичному плані трохи важче. Також у нас влітку з’явилося багато нових людей. Ми були незіграні між собою, навіть суперечки виникали, не вистачало часу притертися один до одного. А вже наприкінці ми показали, що є єдиним колективом. Сподіваюсь, пройдемо зимові збори і ще більше здружимося. А навесні вболівальники будуть отримувати задоволення не лише від результату, але й від якості нашої гри.
- Тобто попри те, що всі між собою знайомі, потрібен був час, аби здружитися ?
- Гадаю, що так. Два місяці точно замало для створення дружного колективу.
- Хто є лідером «Руху»?
- Як такого лідера немає в команді, натомість є декілька досвідчених гравців, які беруть ініціативу на полі. Це насамперед брати Баранці, Бідловський та Гурський.
- Володю, які матчі можеш занести в актив команди, а які навпаки хотілося б переграти?
- Найкращий - виїзний поєдинок з «Балканами». Про це всі говорять. Тоді ми довели, що є міцним колективом і йшли до цього 19-ть турів. Був результат, однак, повторюся, тієї атмосфери, яка б нас об’єднувала, бракувало. А у тій грі ми стояли один за одного.
- Найкращий поєдинок навіть попри те, що не перемогли?
- Так. Не забувайте, що ми були на полі удесятьох, але від тієї гри, яку демонстрували, отримали задоволення. Переграти хотілося б з одеською «Перлиною». Упродовж матчу переважали суперника за усіма компонентами, але врешті поступилися через епізод, що закінчився результативним ударом з пенальті. Прикра поразка.
- Свою гру як оціниш?
- Власними виступами не задоволений. На жаль, проявити себе завадила травма. Сподіваюся, зараз пройдемо хороші збори, яких не було влітку. Напевно, через це мої ноги не витримували навантажень. До речі, у нас в першому колі було дуже багато травмованих. Мабуть, ще певну роль відіграло і штучне поле, на якому ми часто тренувалися.
- Всі знають про твою фантастичну швидкість. Але побутує думка, що ти її не завжди ефективно застосовуєш. Коли буде від Макара більше асистів та голів?
- Сподіваюся, взимку добре підготуюся і реалізую свій потенціал вже на весні. Я впевнений, що можу грати краще.
- Наприкінці чемпіонату на тренерському містку «Руху» відбулися зміни. Команду очолив Руслан Мостовий. Які перші враження від роботи з новим наставником?
- Він колись у нас грав і вже тоді багато підказував. Гадаю, вік багато в чому стане корисним для команди.
- Попереду найважливіша весняна частина чемпіонату. Завдання президента - перемога у Другій лізі. Зможете досягти поставленої цілі?
- Певен, нічого неможливого немає. Наші суперники губитимуть очки, тож треба цим скористатися. А для цього потрібно добре провести збори і докласти зусиль до перемоги у чемпіонаті.
- Володю, 26 років - самий розквіт сил. Проте тебе вже можна назвати ветераном «Руху». Ти в команді вже п’ять років.
- Це так. Залишилися я і Віталік Дмитрух. То був фантастичний період. На початку ми здобули п’яте місце. Переважно грали молоді, досвід мали лише Манорик, Яценків і я трохи. Тоді наш президент сказав, що хоче виграти чемпіонат області. До нас прийшли кваліфіковані футболісти, команду підсилили шестеро гравців - і переможний результат не забарився. Поразка, як на мене, тут, у Винниках - такого слова немає, головне - перемога.
- Ти здобув чотири чемпіонства. Яке найпам’ятніше з них?
- Звісно, найперше! Адже востаннє Винники перемагали ще 1963 року. А найважче чемпіонство далося з перемогою у Соснівці.
- Паралельно з обласним чемпіонатом «Рух» творив історію в аматорському чемпіонаті та Кубку України?
- Пригадую, ми у фіналі програли «Одеку» з Оржева. Усе вирішувалося у післяматчевих пенальті. Розчарування тоді було неймовірне. Через рік ми взяли реванш і вибороли цей трофей.
- Президент клубу Григорій Козловський в одному з інтерв’ю сказав, що перестав отримувати насолоду від перемог на аматорському рівні. Тож команда пішла у професіонали. А у вас вистачало мотивації ?
- Вже після третього року на обласному рівні хотілося у професіональну лігу. Можна сказати, що ми наситилися цими перемогами. Хоча наш президент умів нас вмотивувати за п’ять хвилин. Та хотілося перевірити свої сили на вищому рівні.
- Тим не менше, на обласному рівні вам пощастило пограти з такими зірками, як Олександр Алієв та Максим Шацьких. Які враження вони справили?
- Враження лише позитивні. Вони професіонали і люди дуже добрі, одразу влилися у колектив. Зіркової хвороби не було, хоча й пограли у Лізі Чемпіонів, ставали чемпіонами України. Футбол люблять більше за життя. У нас цього немає. Тож мали що переймати з їхнього досвіду. Я дивувався неймовірно потужному ударові Алієва, його класним подачам. Шацьких добре бачив поле. Єдине - він уже був у віці, і мабуть йому було важко у фізичному плані.
УРОКИ ВІД КВАРЦЯНОГО
- Як розпочалися твоє футбольне життя?
- Я народився у Тернопільській області, батьки переїхали до Винників. Там вчився у школі. Одного разу до школи прийшов Роман Гданський набирати дітей. Ось так я і опинився у футболі. Згодом мені запропонували спробувати сили у Львівському училищі фізичної культури. Я склав усі тести і потрапив у клас до Ярослава Дмитрасевича. Він і змінив мою позицію на полі - з центру півзахисту перевів на правий фланг, мовляв, з моєю швидкістю повинен грати лише на фланзі. У десятому класі у батька виник конфлікт з Дмитрасевичем. Довелося піти з училища, на півтора роки залишити футбол і займатися у п’ятьох репетиторів. Після цього вступив до Львівської політехніки і здобув диплом інженера-механіка.
- Однак любов до футболу взяла гору. Згодом ти опинився у структурі футбольного клубу «Львів» ?
- Під час набору дубля футбольного клубу «Львів» Степан Юрчишин побачив мою гру в одному зі спарингів і погодив мій перехід. Тоді для молодого гравця це було космосом, практично на усі виїзні матчі ми вирушали літаками. Побачив рівень Прем’єр–Ліги і захотів там грати. На жаль, тоді проявити себе завадили травми. Потім клуб розпався і я знову опинився у Винниках.
- І там окрім футболу на тебе чекала сім’я ?
- Так, я з дівчиною зустрічався з 16 років, ми швидко одружилися. Чотири роки тому Оксана подарувала мені доньку, а влітку цього року у нас народився син.
- Володю, ти виступав за «Рух» і водночас їздив на перегляди до різних клубів. Найближчим до контракту був з луцькою «Волинню». Чому тоді не вийшло?
- Ми грали проти «Одека». Віталій Кварцяний приїхав подивитися на Андря Гурського. Та врешті запрошення на перегляд отримав не лише Андрій, але я і Святослав Козловський. Так утрьох ми поїхали на літні збори, навіть не відпочивши після насиченого сезону. Кварцяний чомусь вперто називав мене Назаром. Потім в один момент «Севастополь» розпався, о 14-ій годині про це стало відомо, а о 18-ій нам подякували за роботу.
- Чим запам’ятався Кварцяний?
- Під час спарингу з аматорами я зрозумів хто такий Кварцяний. Усе, що я бачив до цього на відео, лише підтвердилося. Хоча він правильні футбольні речі говорив.
- Образливо було, що не залишилися?
- Звичайно. Уже на п’ятий день ми повірили, що залишимось у команді. Багато гравців приїжджало, і через день–два їх відправляли. Кварцяний полюбляє жартувати, з усіма спілкувався російською, а з нами українською. Питав що читаємо, зокрема мене - чи читав я «Назара Стодолю». Кажу – ні.
- Потрібно було читати. Тож можливо і залишив би тебе Кварцяний?
- Ну, так (сміється).
ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ХИСТ
- Володю, як проводиш дозвілля?
- У мене часу вільного немає. Два роки тому почав займатися невеличким бізнесом. Переплавляємо алюміній, виробляємо свічники. Справа нестандартна, важка, але це не заважає займатися футболом. Я лише контролюю процес.
- Ти забобонна людина?
- Не люблю, коли хтось бажає перед грою удачі, бо після цього можна не виходити на поле.
- Твоє хобі?
- Люблю кататися на лижах. Але цього року ще не вдалося. Можливо, пізніше. Одного разу президент влаштував нам поїздку з катанням на лижах. Дуже гарно відпочили, було б чудово це повторити.
- В їжі є обмеження?
- Я дуже легко набираю вагу, особливо коли не тренуюся. Завжди після відпустки маю кілька зайвих кілограмів. Тож коли немає матчів, обмежую себе в харчуванні. Потім худнути важко. Кроси, два байкових костюми і вперед.
- Хто твої кумири?
- Шевченко, потім Бекхем, Роналду, Зідан.
- Хто кращий Роналду чи Мессі?
- Мессі більш талановитий. Але на мою думку, Роналду переважає за професіоналізмом.
- Ти уявляєш «Рух» у Прем’єр–Лізі?
- Так, адже наш президент Григорій Козловський дуже амбіційна людина. Я це зрозумів після другого року роботи у Винниках. Він завжди хоче перемагати і досягати в усьому успіху. Не знаю, чи ми там будемо, але команда буде точно.
