Бонус 10 000 грн Воротар «Оболоні-Бровар» Назарій Федорівський демонструє в нинішньому чемпіонаті першої ліги неабияку стабільність. Його суха серія, що налічувала 495 хвилин, є рекордною для цього сезону, загалом же він відстояв уже шість поєдинків «на нуль».
— Назарію, із приходом зими тебе! Подобається засніжений Київ?
— Звичайно, а коли дороги чистять, взагалі класно.
— Як голкіперу грати в таку погоду? Коли б’ють по воротам — важко ловити м’яч, коли ні - змерзнути можна?
— В принципі, я під час гри з «Інгульцем» розминався, і старався не замерзати, тому якщо чесно, особливо і не потерпав від холоду. Ну, а грали червоними м’ячами, їх загалом видно було добре, та й ловити теж було нормально, адже є спеціальні рукавички для мокрої погоди.
— Згадаймо твою рекордну серію, що обірвалася у матчі з «Колосом», й складалася з чотирьох поєдинків. Тим більш образливо було пропускати майже від ровесника Єгора Чегурко, коли твоя команда перемогла ковалівців - 2:1?
— Так, було образливо. Але команда виграла, я ж за персональними нагородами не бігаю. Краще б я не пропустив перед цим матчем, у поєдинку із «Черкаським Дніпром», а пропустив би с «Колосом». Така ось ідилія.
— Який із матчів серії був найважчим для тебе? Адже суперники були пристойні — «Черкаський Дніпро», «Геліос», «Верес»?
— За кількістю моментів найважчим був поєдинок 2-го туру з «Інгульцем», ми тоді якось не очікували від суперника такого запалу і стількох моментів. І проти «Колоса» було нелегко.
— Тоді ти двічі зіграв на нуль у нічийних матчах із «Буковиною» та «Тернополем». Воротареві прикро, коли він свою справу зробив, а нападники не змогли? Тим більш, у зустрічах з не найсильнішими супротивниками?
— Прикро звичайно, тому що і захист, і воротар можуть старатися, рятувати команду, зробити купу нереальних сейвів, а потім пропустити чи припуститися помилки. І будуть про воротаря або захисників говорити що помилився, винен. А нападник може не забити в пусті ворота, два моменти змарнувати, і ніхто йому нічого не скаже, все нормально.
- Відтоді ти провів на нуль ще один матч проти «Гірника-Спорт». Ти взагалі слідкуєш за власною статистикою?
— Стараюся якомога більше матчів відіграти на сухо, я уже шість таких провів. Хотілося б більше, я так підраховував, треба було ще матчів два-три відіграти на нуль. Були такі двобої, де я міг це зробити.
— А що взагалі відбувається з «Оболонню» в цьому сезоні? Так блискуче відіграли попередній, лише в останніх турах втратили срібні нагороди, та й бронза була непоганим здобутком. Втративши Фаворова та Бідловського, порушилися командні дії?
— Можливо, але скоріш за все, ми погано підготувалися влітку саме фізично, і зараз лише набираємо свої кондиції. Вже можна сказати, пізненько. Тому будемо старатися в другому колі виправляти свої помилки, входити в нього відразу, без розкачки, з гарними фізичними даними. Адже спробуємо, як мінімум, покращити результати першої половини, й уникнути провалів.
— Через цю нестабільність команда втратила головного тренера. Ти здивувався відставці Солдатова?
— Так, адже знайомий з ним уже 12 років, він мене ще з академії тренував. Тому розставатися було прикро, але сподіваємося, це все на краще — і йому, і нам.
— Новий наставник Олег Мазуренко багато нового привніс у робочий процес?
— Ну, трішки все змінилося, але не кардинально. З ним ми теж давно знайомі, вже років три, а то й чотири. І він вів команду разом із Сергієм Вікторовичем.
— Те, що конкуренти сильні, можна назвати однією з причин невдач «Оболоні»?
— Так, багато команд з другої ліги піднялося, і стало більше клубів, у яких мета і задача вийти у вищу лігу. «Десна», «Верес», «Колос», «Черкаський Дніпро». Зараз у першій лізі 16 команд приблизно одного рівня.
— Цікава твоя думка, як воротаря — зараз у лізі грають дуже класні форварди? Хто з них завдав тобі найбільше клопоту?
— Кожна команда має свого нападника, який, у свою чергу, має гарну статистику: на нього роблять ставку, він забиває. Є форварди, які мені завдавали клопоту ще з другої ліги. У «Черкаського Дніпра», наприклад, є Батальський. Особисто ми не знайомі, але на полі разом багато часу провели. Я не пам’ятаю, скільки він мені забив, один чи два м’ячі, але моментів створив достатньо.
— У футбол ти прийшов у 10 років, а до того часу займався баскетболом та айкідо. Чому покинув?
— Кумедна історія. Вперше побачив футбол по телевізору, як зараз пам’ятаю на каналі СТБ транслювали матч «Мілан» — «Фіорентина». Тоді Шевченко забив два м’ячі. Наступного ж дня я пішов і купив футбольний м’яч. Та чомусь відразу почав кидати об стіну і стрибати за ним, як воротар.
Першим голкіпером, за яким я почав слідкувати, був Діда з «Мілану». Згодом вирішив, що айкідо для мене вже забагато. Я шість років займався і вже було просто ліньки. Вирішив у школі піти у футбольну секцію, почав займатися.
—А айкідо чому? Фільми із Сігалом подобалися?
— Важко сказати, адже спочатку займався спортивними танцями. Потім хотів щось пов’язане з бойовими мистецтвами спробувати, а біля мого будинку саме була секція айкідо, пішов. Там отримав другий кю, це синій пояс, і якби не покинув, то наступного року отримав би вже чорний, це один із найвищих ступенів на дитячому рівні.
— Хто був твоїм першим футбольним тренером і наскільки стрімко розвивалася воротарська кар’єра? До речі, ти добровільно став у рамку?
— Моїм першим тренером був Сергій Валентинович Мелешко. Команда спочатку називалась ФК «Троєщина», а потім він перейшов до іншої команди у Дніпровському районі — ФК «Дніпровець, і я пішов за ним, він мені обіцяв там світле майбутнє і так далі. Грали ми у другій лізі Києва, а потім вже з батьком вирішили спробувати піти кудись вище. Спочатку поткнулися у школу «Динамо», але там мені ввічливо сказали, що я не підхожу. І я відразу поїхав в «Оболонь», якраз до Солдатова потрапив, там і почав грати.
Спочатку за другу команду у першій лізі, потім мене перевели в першу команду, і грав уже у вищій лізі. Коли почався чемпіонат ДЮФЛУ, зіграв там чотири сезони. Подобалося, щоправда, всі команди були одні й ті ж, але були перемоги і над «Динамо», і над іншими командами з Києва, і нашого регіону.
— У 17 років ти провів свій перший матч за дорослу команду на аматорському рівні, проти другої команди «Черкаського Дніпра». Потім друга ліга, перша. Ти мужнів, команда загартовувалася. Що найбільше запам’яталося за цей час? Конкуренція, суперники, арбітраж?
— Найбільше запам’яталася переможна серія у другій та першій лігах. У нижчому дивізіоні ми, здається, 13 чи 14 матчів не програвали, і 9 із них виграли. Тоді в команді взагалі нереальна атмосфера була, дивилися один на одного як на героїв. У першій лізі ми матч у «Тернополя» 2:0 на виїзді виграли і просто почали всіх рвати, аж до зустрічі із «Зіркою». Тоді теж була прекрасна атмосфера, ми спокійно всіх перемагали, теж дуже приємно згадувати такі моменти життя.
— Кубковий матч із «Шахтарем» у серпні 2014-го, коли ти пропустив єдиний гол від Луїса Адріано тільки з пенальті, та й то вже у додатковий час — назавжди врізався у пам'ять?
— Звичайно, можна сказати, я після того поєдинку по-справжньому почав грати в футбол.
— Наступного сезону у Кубку «Оболонь» перетнулася з «Динамо», хоча й програла 0:2, ти вже був спокійнішим?
— Напевне, я все одно налаштовувався показати супергру, на жаль, не все вийшло, але досвід отримав.
— Минулого сезону ти провів 24 матчі в першій лізі. Відчуваєш себе вже зрілим майстром?
— Ну, певний досвід є, але хочеться набратися ще, потрапити на вищий рівень. Другу й першу лігу ми вже з «Оболонню» пройшли, хочеться подивитися, що там в наступних.
— Є голи, за які тобі соромно й досі?
— Є кілька таких м’ячів. Не пам’ятаю, як колись, а в цьому чемпіонаті є два необов'язкових голи: перший пропустив у Краматорську, другий - у матчі з «Дніпром».
— Сам не забивав, як Чілаверт? І чи тягне?
— Тягне звичайно, але якщо чесно, ще не було такої кількості матчів, щоб можна було бігти і рятувати команду, забивати м’ячі. У цьому чемпіонаті один раз пішов до чужої штрафної в матчі проти «Арсеналу», але не дотягнувся до м’яча. А так особливо і не було необхідності. Гольові передачі віддавав, але не забивав.
— Хто для тебе взірець з колишніх голкіперів, із нинішніх?
— Таких немає, є воротарі, які імпонують своїми діями на футбольному полі. Подобається, приміром, гра Дениса Бойко, як вибирає позицію Андрій П’ятов. Раніше милувався стрибками Діди, ван дер Сара, зараз дуже подобається КейлорНавас, з його швидкими ногами. На гру Артура Рудька із «Динамо» звертав увагу, ще коли він грав у «Говерлі», я слідкував за його матчами.
— Ти згоден, що воротарі трохи дивакуваті люди? Про це не соромляться розповідати й Віктор Чанов, й Ігор Кутепов. В чому твої дивацтва?
— Я теж чув таке про багатьох воротарів, проте в моєму характері нічого дивного не має. Хіба що вивчаю японську мову. Люди дивуються, що я знаходжу час на все це і цікавлюся зовсім не тим, чим більшість спортсменів.
— Як твоє навчання? Ти й досі студент Київського Національного лінгвістичного університету?
— Так, закінчую четвертий курс, отримаю ступінь бакалавра. Ось саме сьогодні атестацію з японської отримав, чотири бали. Потроху йде навчання.
— Японську досконало можна вивчити, якщо ти не живеш у Країні сонця, що сходить?
— Дуже важко, принаймні я таких людей не знаю, мабуть. З тих, хто не був у Японії, досконало японську точно мало хто знає. Це треба мати або друга японця, або практику проходити. Щоб абсолютно вивчити японську, нереально просто навчатися.
— Ти мріяв побувати в Токіо і Кіото. Ще не літав?
— Ще ні, можливо на Олімпіаду в 2020-му злітаю, а поки що не було варіантів.
— А найекзотичніша місцина, де ти побував, як називається?
— Для мене — Копенгаген. Я зі збірною літав, мені там дуже сподобалося, просто до цього не бував у Скандинавії, тому можна назвати його найекзотичнішим місцем.
— Зараз важче поєднувати навчання й футбол, адже граєш постійно в основі?
— Навпаки, легше. Я вже три роки поєдную, стараюся домовлятися, перездавати, доздавати, що потрібно по навчанню, особливих проблем немає. Цього року переміг у конкурсі кращий студент-спортсмен Лінгвістичного університету, і всі викладачі мене вже знають.
— Однією з розваг у тебе свого часу був скейт. А що ще? Є якісь хобі, уподобання?
— Так, раніше скейтбордингом займався, зараз катаюся для задоволення. А цікавить мене взуття, люблю шмотки, різні бренди. Снікірсет називається. Але майже весь свій час стараюся віддавати футболу, займаюся і окремо, і з командою, тому окрім нього небагато у мене занять.
— Чув, ти гарно малюєш. Звідки в тобі стільки талантів? Від батьків певне?
— Не знаю, не мені судити. Батько колись гарно малював, мабуть, я у нього навчився. А ось футболістів в роду немає, я, напевне, перший.
— Два роки тому ти з товаришем створив власний бренд і виготовляв панамки, потихеньку втілюючи в життя свою мрію — створювати одяг. Це перетворилося на бізнес, залишилося забавкою, і чи продовжується досі?
— Для мене це було забавкою і хобі, а зараз я передав це моїй дівчині Ользі. Вона сама шиє панамки, також займається шкіряними сумками. Я їй передав цей бізнес, якщо можна так його назвати.
— Плануєш займатися колись саме виготовленням спортивного одягу? Свого часу мексиканський голкіпер Хорхе Кампос грав на чемпіонаті світу-1994 у трусах неймовірних кольорів, виготовлених за власним дизайном.
— Взагалі, спочатку потрібно стати футболістом, професіоналом, на пристойному рівні грати. А там може і вкладу в це свої кошти.
Андрій ІВАНЧЕНКО, спеціально для pfl.ua
