Бонус 10 000 грн Досвідчений нападник встиг пограти в багатьох іменитих командах в Україні, серед яких «Металург» Донецьк, «Ворскла», «Чорноморець». Але, напевно, найкращий свій бомбардирський сезон він провів у складі кременчуцького «Кремня», з яким став другим бомбардиром чемпіонату, забивши 17 м’ячів у 25 матчах. Ігор Тимченко розповів pfl.ua про те як починав свій футбольний шлях, чому не вдалося заграти у «Локомотиві» та який гол є найбільш пам’ятним для нашого героя.
- Ігоре, ви мріяли з дитинства грати у футбол? Якими були Ваші перші кроки?
- Футболом я почав займатися досить пізно, в 12 років у рідній Полтаві! Мій дядько відвів мене до тренера Олексія Яковича Вишневецького. У нього я і робив свої перші кроки в дитячому футболі. Звичайно, як і багато дітей того часу, не розбещених комп'ютерами і всім іншим, я просто обожнював футбол. Грали в нього з ранку і до самого вечора. Іноді навіть на шкоду навчанню в школі. І звичайно мріяв стати футболістом. Ця мрія мене ніколи не залишала. Я слідкував за гравцями «Ворскли» складу 97/98 років. Вони тоді вийшовши з Першої ліги, в перший же рік посіли 3-є місце у Вищій лізі. І я хотів бути схожим на них!
- Чи колись чули у свою адресу несправедливу критику?
- Я з дитинства ніколи не вважався якимось там дуже талановитим і все таке. Всього доводилося добиватися своєю працею і характером. Тому критику я чув постійно. Це було і в дитинстві, і вже коли я став професіональним футболістом. Іноді вона була справедлива, а іноді - ні! Але жоден тренер ніколи не міг мені дорікнути у небажанні грати в футбол, чи в тому, що я не викладався на полі. І взагалі, я думаю, що критика тренерів, або тих же уболівальників, це невід’ємна частина футболу. Немає жодного футболіста в світі, якого би їй не піддавали.
- Як з’явився варіант з переходом у московський «Локомотив»? Чи були реальні шанси заграти у основному складі?
- Я і ще кілька хлопців нашої групи перейшли тренуватися від Олексія Вишневецького до інших тренерів - колишніх гравців "Ворскли" Володимира Сисенка і Сергія Доронченка. Ці люди багато чому мене навчили у футбольному плані. Саме вони і допомогли мені потрапити до московського "Локомотиву". Я поїхав в Сочі на збори з дублем. У той час команду тренував Рінат Саярович Білялєтдінов. Мені вдалося добре себе проявити і я підписав контракт на рік. Чи були реальні шанси заграти в основному складі «Локомотива»? Напевно, що шанси є завжди, але в тому "Локомотиві" це було нереально складно. Того року основну команду тренував Юрій Павлович Сьомін, і тоді ж "Локомотив" завоював своє останнє на даний момент чемпіонство. Можете уявити якою там була конкуренція?
- Овчинников, Лоськов, Ізмайлов, Євсєєв...
- А також Гуренко, Піменов, Ліма, Бузнікін, Маминов і багато інших. Звичайно, нас брали на тренування з основним складом. Можете уявити хвилювання 18-ти річного хлопця поруч з такими футболістами? Одного разу, ми поїхали на спільний збір, дубль і перша команда. На ньому мені вдалося непогано себе проявити, я забив гол в одній з товариських ігор. І взагалі на тренуваннях непогано виглядав. Цього було замало, щоб закріпитися в основному складі. Після цього збору Сьомін мені сказав: "Я не здивуюся, якщо ти станеш футболістом дуже високого рівня і в той же час я не здивуюся, якщо ти не заграєш взагалі!" У той час для мене це був напевно більше комплімент від такого великого тренера. Система дубля «Локомотива», влаштована таким чином, що гравцям певного віку дається тільки рік, щобпроявити себе. У підсумку вони або потрапляють у першу команду, або залишають її взагалі. На їхнє місце приходять вже інші хлопці наступного року народження. У мене закінчився контракт і я поїхав з Москви.
- Потім буда алчевська «Сталь». Як сприйняли виліт команди з Прем’єр ліги?
- Алчевська «Сталь» - це клуб в якому я дебютував у Прем’єр-лізі. Спочатку я приїхав туди в дубль. Мене побачив Анатолій Волобуєв, напевно я йому чимось сподобався і зі мною підписали контракт. Я приїхав туди на перегляд з гіпсом на півруки, від зап'ястя і до ліктя, і з ним же тренувався. Як розповідали мені потім хлопці, побачивши мене і цей гіпс, і той факт, що я з ним тренуюся, він сказав, що цього хлопця я беру. Звичайно, це була не головна причина того, що мене підписали, але все ж почути це мені було цікаво. В дублі мені вдавалося часто забивати і на мене звернув увагу, і запросив на тренування, тодішній тренер першої команди голландець Тон Каанен.
І вже за тиждень тренувань з основним складом я дебютував у Прем’єр-лізі. Це була домашня гра з «Карпатами». Я вийшов на заміну приблизно на 70-й хвилині, але на жаль, ту гру ми програли. Ось з того часу я вже був у першій команді, постійно працював там і періодично виходив на заміни. Це був хороший рік моєї футбольної кар'єри, дуже цікаві тренування голландця, і дуже дружня команда. На жаль, у результаті ми вилетіли. У цьому було багато причин, і не всі вони були футбольні. Але майже всіх гравців тієї команди розібрали клуби Прем’єр- ліги! А мене запросили у донецький «Металург».
- Як оцінюєте свій період кар’єри у донецькому «Металургу»?
- Відразу хочу сказати, що ті два роки, що я провів у донецькому «Металургу» були найкращими в моїй кар'єрі! Прекрасне місто Донецьк, прекрасні, доброзичливі люди і чудова команда європейського рівня. Все було на вищому рівні: база, поля, інфраструктура, тренери, гравці. Просто мрія для молодого гравця. Причому адаптація пройшла дуже швидко. Разом зі мною у Донецьк переїхало ще вісім гравців «Сталі», з якими я грав в Алчевську.
Я багатьох знав і в цьому плані мені було легко. Хоч перші півроку я знову провів у дублі. Це було літо і команду тільки покинув Ко Адріансе. Головним став його помічник, теж голландець Йос Дарден. Ну а дубль прийняв нинішній тренер «Кременя» Сергій Володимирович Ященко. Ось до нього я і потрапив. Тоді у нас підібралася дуже хороша молода команда, багато з неї потім заграли у Прем’єр-лізі. Наш дубль дуже потужно провів перші півроку. Ми йшли в трійці! Мені вдавалося багато забивати. А ось у основного складу справи йшли не дуже добре. І зимової перерви Дардена було звільнено, і його місце зайняв Сергій Ященко.
- З цим наставником у "Металурга" був вдалий період?
- Саме Сергій Володимирович підтягнув, на його думку, найбільш талановитих хлопців у першу команду з дубля. В їх числі опинився і я. У той час у "Металурзі" зібралися дуже хороші футболісти: Косирін, Чечер, Білозор, Дишленкович та багато інших. Але і я вже не був тим 18-ти річним хлопцем, як це було в Москві. Тому на зимових зборах намагався себе проявити з найкращого боку. І в мене багато що виходило.
Я вже повністю відновився від травми і награвався як основний гравець у пару до Косиріна. Потім почалася весняна частина чемпіонату. Першу гру ми грали на виїзді у Запоріжжі і поступилися 0:1. Ту гру ми грали з одним нападником Косиріним, а я вийшов на заміну на останніх 15 хвилин і нічим особливо не запам'ятався. Вже тоді у Ященка і у тодішнього спортивного директора «Металурга» Вардана Ісраеляна назрівав якийсь конфлікт, подробиць я не знаю. Але знаю, що наступна домашня гра з «Карпатами» була дуже важливою. Потрібна була лише перемога.
Уранці, в день гри, я дізнався, що вийду в основному складі. Це був мій дебют за «Металург» в основному складі. Гра була дуже важкою, ми місили багнюку стадіону «Шахтар». У першому таймі не змогли реалізувати пенальті і все йшло до нічиї. Але на 75-ій хвилині Сергій Ященко поміняв Косиріна на Ситника, залишивши мене на полі, і за вісім хвилин до фінального свистка мені вдалося забити гол головою з прекрасної подачі того ж Ситника! Це був дебютний мій гол у Прем’єр лізі і переможний для «Металурга» у тому матчі. І напевно найбільш пам'ятний для мене. Таким чином мені вдалося "помститися" "Карпатам" за мій зіпсований дебют в Алчевську.
- Ви з того часу зуміли забронювати місце в старті?
- Так і було. Доки команду тренував Ященко, я незмінно грав у стартовому складі. Шкода, що це тривало недовго, конфлікт Ісраеляна і Ященко посилився, і в середині весни Сергій Володимирович пішов у відставку. Команду прийняв Никола Костов. Я одразу зрозумів, що гратиму менше. Новий тренер грав зі схемою з одним чистим нападником Косиріним, а я виходив на заміни. Влітку Косирін пішов у «Чорноморець», але в команду прийшли не менше майстровиті гравці: Фернандеш, Макридіс, Димитров. Грати з ними було одне задоволення! Але все змінила травма, яку я отримав на одному з тренувань. Буквально на рівному місці я надірвав сухожилля, і ось так в одну хвилину найкращий період моєї кар'єри змінився на найважчий, коли я залишився без футболу на вісім місяців. Після того було довге відновлення, довелося залишити Донецьк.
Юрій Сєбов
