Бонус 10 000 грн У суботу, у домашньому матчі-відкритті весняного циклу змагань, у складі ПФК «Арсенал-Київщина» дебютувало одразу шестеро нових гравців. І одним з них став 24-ти річний півзахисник Ігор Бровко, що перейшов до лав «канонірів» з київського «Арсеналу». Своїми активними діями, своєю націленістю на ворота суперника, Ігор одразу привернув до себе увагу білоцерківського вболівальника. «А вісімка у нас нічого так собі» — раз по раз лунало звідусіль на трибунах стадіону «Зміна» під час матчу з одеською «Реал Фармою». Не встигнувши ще вивчити прізвища всіх новачків, глядачі розрізняли їх за номерами на футболках. Не важко здогадатися, що Бровко, у складі ПФК «Арсенал-Київщина» виступатиме під номером вісім. Після завершення поєдинку, належним чином оцінив глядацьку підтримку і сам новачок білоцерківчан:
— Завжди приємно бачити заповнені трибуни на стадіоні. Чути і відчувати підтримку відданих уболівальників, — резюмував півзахисник.
— Ігорю, поділися своїми враженнями від дебютної гри за нову команду?
— Дебют за будь-яку команду завжди дається хвилююче і емоційно складно. Та попри все, цього разу я відчував себе в своїй тарілці. Додати б до цього ще перемогу в матчі, і дебют можна було б назвати вдалим.
— Коротко прокоментуй поєдинок.
— Я би розділив матч на дві абсолютно різних частини: перший тайм, де команда грала в хороший футбол і мала кілька небезпечних моментів для взяття воріт суперника, і друга половина гри, де неозброєним оком було видно втручання третьої сторони.
— Під третьою стороною маєш на увазі арбітра?
— Так.
— Важко з тобою не погодитись. Але дивні рішення арбітра були і в першій половині гри. Згадати лише епізод коли на рандеву із голкіпером гостей виривався Олександр Боровик…
— Так, судячи зі слів Сашка, воротар «Реал Фарми» в тому епізоді зіграв рукою за межами штрафного майданчика. За що, згідно правил, повинен був отримати червону картку і бути видаленим з поля. Однак арбітр цей епізод чомусь залишив поза увагою.
— Добре, залишимо це на совісті рефері. Краще поговорімо про те, як у тебе взагалі виник варіант з білоцерківської командою…
— Під час зимового антракту мій агент зв’язався з керівництвом білоцерківської команди. Згодом я був запрошений на збори. Перегляд на довго не затягнувся. Незабаром мені було запропоновано укласти з ПФК «Арсенал-Київщина» трудову угоду.
— І наскільки вона розрахована?
— Договір про співпрацю поки що розрахований до кінця цього сезону, а там буде видно.
— Чи виникали проблеми з адаптацією у новому колективі?
— З адаптацією у мене не було абсолютно ніяких проблем. Колектив дуже дружний, відчувається дух згуртованої команди.
— Чи знав когось із хлопців раніше?
— З деякими хлопцями ми грали разом за дубль київського «Арсеналу» у 2013 році.
— Уболівальникам Білої Церкви про тебе майже нічого не відомо, заповни цю прогалину.
— Першою сходинкою в моїй футбольній кар’єрі став столичний клуб «Динамо», куди я потрапив у восьмилітньому віці. Моїм тренером став відомий у минулому гравець київського «Динамо» Сергій Сергійовича Коновалов.
У 15 років перейшов в дитячу школу київського «Арсеналу», звідки згодом потрапив у «дубль» канонірів. Дещо пізніше отримав запрошення до першої команди. І не від кого-небудь, а від тодішнього головного тренера «Арсеналу» Леоніда Станіславовича Кучука. Повірте, подібні пропозиції, від наставників такого рангу, дорогого коштують. Я і понині вдячний Леоніду Станіславовичу за виявлену довіру. За першу команду свій перший поєдинок зіграв у кубковому матчі проти краматорського «Авангарду». Дебют же у Прем’єр-лізі припав на зустріч із харківським «Металістом». Після банкрутства столичного клубу, того таки року, перейшов до ужгородської «Говерли». Там, в основному, виступав за дублюючий склад. Якщо не помиляюсь, провів за ужгородців дев’ять матчів. Незабаром отримав важку травму коліна і відновлювальний процес зайняв близько року. У липні 2015 року повернувся до реанімованого столичного «Арсеналу», який на той час розпочинав виступи у другій лізі.
— У своїй розповіді ти не згадав про юнацьку збірну України…
— 2010 року, будучи гравцем дублюючого складу київського «Арсеналу», отримав виклик до юнацької збірної України (U-19), яку очолював Олександр Борисович Головко. У її складі провів два матчі, вийшовши на заміну у матчах проти збірних Ізраїлю та Сербії.
— Ігорю, а чого хочеш досягти у ПФК «Арсенал-Київщина»?
— Перш за все хочеться, щоб команда грала в хороший футбол, який буде подобатися вболівальникам. Перемагала, розвинулася, і в майбутньому претендувала на вихід в першу лігу. І щоб я у це все зробив свій невеличкий вклад.
— Чим ти займаєшся поза футболом?
— У вільний від футболу час люблю читати книги, віддаю перевагу сучасній літературі, представленій такими авторами як Ден Браун, Бернар Вербер, Пауоло Коельо. Ще я є великим фанатом кінематографа, де зосереджено неймовірна кількість талановитих акторів і актрис, серед яких вибрати і виділити одного неможливо.
— Маєш футбольну мрію?
— Звичайно. Хочу у себе над головою підняти кубок найпрестижнішого клубного турніру — Ліги Чемпіонів.
