Бонус 10 000 грн Вступне слово;
Пролог;
Розділ 1. Безодня. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 2. Фуентеальбілья. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 3. Брунете. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 4. "Ла Масія". Частина I; Частина II
Розділ 5. Тато. Частина I; Частина II
Розділ 6. Мудрець. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 7. Перша команда. Частина I; Частина II
Розділ 8. Франк. Частина I; Частина II
Розділ 9. Брати
Розділ 10. Пеп. Частина I; Частина II
Розділ 11. Біль. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 12. Вершина світу. Частина I; Частина II; Частина III; Частина IV
Розділ 13. Суперники
Це ж Андрес! Його не можна бити.
Серхіо Рамос, "Реал" (Мадрид)
"Господь зійшов до нас, коли Роббен вийшов один на один з Ікером, - згадує Серхіо Рамос. - Коли я говорю Господь, я маю на увазі носок бутси Ікера, який не дав Голландії забити. Але навіть цього торкання м'яча було недостатньо для того, щоб круглий настільки сильно розминувся зі штангою. Якби вони забили нам в той момент гри, ми б тоді точно не виграли фінал.
Коли, нарешті, трапився гол Андреса, я був на позиції правого захисника і побіг до кутового прапорця на протилежному кінці поля. Я пробіг стометрівку секунд за дев'ять, напевно. Мені здавалося, що я біжу настільки ж швидко, як і Усейн Болт. Я пробіг від одного кутового прапорця до іншого, немов одержимий демонами. Зусилля усього життя втілилися в цей самий гол".
Такими вийшли спогади Серхіо Рамоса про два найважливіших епізоди фіналу чемпіонату світу 2010 року в ПАР. Центральний захисник "Реала" і правий (в той час) захисник збірної Іспанії сміється, кажучи, що Бог в той момент прийняв обличчя Касільяса.
Спогади Іньєсти про той момент зовсім не такі драматичні. Він наполягає, що жодної секунди не турбувався про те, що голландці заб'ють. Рамос продовжує: "Коли він говорить: "Я подивився, побачив воротаря і подумав, що нічого поганого не трапиться", я завжди відповідаю йому: "Звичайно, тобі легко було розслабитися. Для тебе цей епізод тривав секунди з три. Для мене ж - цілу вічність".
Ось як про цей момент розповідає Касільяс: "Для нас було дуже дивним припуститись такої великої помилки у фіналі чемпіонату світу. Наш захист був таким міцним і надійним... Але сталося те, що сталося. Снейдер зіграв дуже добре і вивів Роббена на побачення зі мною. Ми добре знали, що вони - найнебезпечніші гравці голландської команди. Проблема була в тому, що м'яч проскочив поміж Пуйї і Жері [Пуйоля і Піке], а ми не встигли вчасно відреагувати. Коли він отримав м'яч, ми вже нічого не могли вдіяти, тільки вірити у вдалий результат".
Невелика перевага у іспанців все ж таки була. Рамос і Касільяс знали Роббена завдяки періоду його виступів за Мадрид, і цей досвід мав вирішальне значення, коли вінгер вискочив до воріт. "Я спробував на крок випередити його, так як був впевнений, що знаю, що він збирається робити, - розповідає Касільяс. - Я думав, він спробує обійти мене, протягнувши м'яч вправо від себе і вліво від мене. Якби він пройшов повз мене, то залишився б наодинці з воротами. Ось чому я змістився в цю сторону. Потім, коли він пробив і м'яч потрапив мені в ногу, я вже був впевнений, що гола точно не буде. Воротар відразу відчуває такі речі. Я був переконаний, що він промахнеться. Саме так і сталося: м'яч потрапив мені в ногу і пішов повз ворота".
Іньєста був спокійний, тому що бачив Касільяса. Воротар, в свою чергу, був не так розслаблений, спостерігаючи за тим, як його партнер забиває переможний м'яч, тому що бачив, як ігровий час завершувався, а запаси енергії іспанських гравців танули. Касільяс і Рамос турбувалися однаково сильно.
"Під час овертайму фіналу чемпіонату світу ти більше тривожишся про те, як не зробити непотрібну помилку, а не про те, як піти в атаку, - розповідає Рамос. - Ось чому ми всі один в одного запитували: "Андрес настільки далеко, що майже забіг у офсайд?" Відповідь була "так". Це дійсно був він, і він знав, як не потрапити до офсайду, перебуваючи поруч з останнім захисником. Він зробив крок назад, а потім забив. Якщо в усьому світі і була людина, котра заслуговувала на цей гол, то це був Андрес. Гол ощасливив мене. І це при тому, що у мене самого було три хороших шанси, головним з яких був удар головою, після якого м'яч пролетів трохи вище поперечини. Ми грали м'ячем "Джабулані", і як це зазвичай з ним бувало, він повів себе в повітрі якось дивно, перед тим як долетів до мене".
Касільяс теж дуже здивувався тому, що Іньєста розташувався далі за всіх гравців збірної Іспанії. "Мало хто розумів, нащо Андрес туди побіг. Я багато раз себе запитував: "Що він робив на кордоні воротарського?" А коли м'яч прилетів до нього, я подумав: "Момент для нього просто ідеальний". Проблема була у Стекеленбурзі: коли він торкнувся м'яча, я вирішив, що він доклав достатньо зусиль, аби відбити м'яч. Я був впевнений, що він зробив сейв. Я не міг заспокоїтися до того моменту, поки не побачив, як м'яч влітає в сітку.
У таких ситуаціях у мене завжди проявляється умовний рефлекс: я дивлюся на лайнсмена, щоб зрозуміти, біжить він до центру поля, чи ні. Коли я переглядав гол по телебаченню, я звернув увагу, що Андрес, перебуваючи на іншому кінці поля, зробив те ж саме. А коли я побачив, що лайнсмен почав рух до центру поля, мене залишив останній, як мені здається, заряд енергії. У мене не було сил, аби святкувати гол, і вже точно не вистачало їх на те, щоб бігти до кутового прапорця і обніматися з партнерами. І це не дивлячись на те, що зазвичай я дуже експресивний, коли відзначаю голи, а цей гол за чотири хвилини до кінця овертайму мав принести нам Кубок світу. Але я просто не міг знайти у собі сил. Я обняв Бускетса, який був ближче всіх до мене, і на цьому все. Потім про себе нагадали нерви. Люди не розуміють, які емоції ти відчуваєш, граючи в такому фіналі. У нас було кілька моментів, але чим більше часу проходить, тим частіше ти починаєш думати про майбутню серії пенальті. І стільки всіляких думок одночасно проноситься у тебе в голові... Ось чому, коли Андрес забив, я почав думати: "Ми можемо стати чемпіонами світу. Неймовірно! Це неймовірно!"
Касільяс не міг зрушити з місця. Серхіо Рамос не міг зупинитися. "Тільки подивіться, як Андрес реалізує свій момент. Він такий спокійний, наче завмер у просторі та часі. Будь-який раз, коли я бачу цей гол, він обов'язково зачіпає мене за живе, - говорить Рамос. - У мене вдома стоять Кубок світу, трофеї Ліги чемпіонів та чемпіонатів Європи, і не буває такого дня, щоб я хоча б раз до них не доторкнувся. Трофей чемпіонів світу є у всіх великих команд; футбол був винен нам таку велику перемогу. Іспанія була чемпіоном світу в багатьох видах спорту: в баскетболі, тенісі, мотогонках. Нам не вистачало титулу в футболі, але тепер і він у нас є.
Не менш щасливим, а може, навіть більше, був і Фернандо Торрес, старий друг Іньєсти, з яким вони разом виступали за збірну Іспанії у найрізноманітніших вікових категоріях. "Я повірити не міг, що м'яч влетів у сітку; у мене вже було відчуття, що серії пенальті нам не уникнути", - говорить форвард "Атлетіко".
"Пам'ятаю, як в Південній Африці ми проводили разом багато вечорів, зізнаючись один одному в якихось речах і ділячись таємницями, - розповідає Торрес. - Андрес розповів мені дуже багато особистого про те, що трапилося з ним в той рік. Про багато речей я просто не знав - і тому я став ще більше в захваті від нього. Але найголовніше те, що я був гордий тим, що цей м'яч забив мій друг. Кращого кандидата на гол, що приніс нам перемогу в тому фіналі в Йоганнесбурзі, просто не знайти.
У нас в обох були невдалі роки в плані травм та інших проблем. Можливо, до ПАР ми доїхали не в зовсім нормальному стані, як у фізичному плані, так і в моральному. Андрес, втім, зростав протягом усього турніру. Він почав розганятися на груповій стадії, а завершив турнір голом для історичних книг. Щодо мене, то я зіграв раніше, ніж повинен був, тому що в першій грі ми "летіли" [0:1 зі Швейцарією], і моя форма погіршувалася з кожною грою, допоки коліно не здало остаточно".
Однак обидва гравці отримали те, що хотіли. А коли вони повернулися додому і на їх футболки нашили зірку чемпіонів світу, Андрес підійшов до Фернандо і запитав: "Пам'ятаєш ту футболку, яку ти підписав для мене після чемпіонату світу в Тринідаді і Тобаго?" "Звичайно, пам'ятаю, Андресе. Звичайно, пам'ятаю", - відповідав Торрес, згадуючи епізод, що стався у 2001 році. Аж до того самого моменту Андрес жодного разу не розмовляв з ним про ту футболці, немов її і не існувало зовсім. Він завжди був тим самим відважним, відкритим, але в той же час розважливим і чемним хлопчиком, з яким Фернандо вперше познайомився, коли обом було по 14 років.
"Вперше ми зустрілися в збірній Іспанії U-15. Ми дебютували в одному матчі, у Вільяфранка-де-лос-Баррос, - згадує Торрес, - і з того дня разом піднімалися по всім віковими категоріями. Нашим першим великим турніром став Євро U-16 в Англії. Ми втратили Андреса на груповій стадії через травму, але в підсумку дійшли до фіналу, де обіграли Францію, а я забив м'яч, який присвятив йому; нам дуже його не вистачало. Потім ми виграли Євро U-19, перегравши у фіналі Німеччину, я знову забив, а Андрес знову був поруч зі мною.
Але в 2001 році ми поїхали у Тринідад і Тобаго, щоб зіграти на чемпіонаті світу U-17, проте він став справжньою катастрофою для нас. У нас були величезні очікування, ми думали, що станемо чемпіонами світу, але в підсумку вибули з турніру у першому ж раунді.
Той турнір допоміг нам обом швидко подорослішати, тому що показав зворотний бік медалі: біль поразки. Ми були провідними гравцями в складі, тому нас зробили винними, коли все пішло не так, як всі очікували. Тренер лаяв нас перед всією командою, звертаючись саме до нас. Він сказав, що ми всіх підвели, і зробив з нас цапів відбувайло. Нас звинуватили і в тому, що ми змінилися, і це теж стало приводом звалити провину за провал".
Та поразка назавжди залишила свій слід у житті Фернандо і Андреса. Один з головних фаворитів того чемпіонату світу U-17 вибув з турніру вже на груповій стадії, пропустивши вперед себе в таблиці збірну Аргентини з Маскерано, Тевесом і Сабалетою в складі і команду Буркіна-Фасо, посунувши Іспанію на третє місце - нижче був тільки Оман. "Було страшенно опинитися в такому становищі головних винуватців, але цей досвід навчив нас тому, яким може бути деколи футбол. Якщо ми збиралися дістатися до вершини, нам слід було готуватися до того, наскільки важким може бути сходження", - говорить Торрес.
"На зворотному шляху з Тринідаду ми написали лист, в якому розповіли про всі труднощі, що нам довелося пережити. Жахливі умови для тренувань, абсолютно неприйнятний рівень готелів, сумнівна якість їжі, довгу подорож... Правда в тому, що якщо навіть хлопці такого віку звертають увагу на подібні речі, значить, все було реально жахливо". Вони були двома підлітками, які в літаку, що летів додому, висловлювали своє розчарування в листі, який так і не був відправлений. "Андрес залишив його у себе, і я не знаю, чи зберігається він у нього, або він його викинув. Лист був більше саркастичним, ніж серйозним по тону, і ми багато сміялися, коли писали його. Потім обмінялися футболками, і кожен залишив послання на футболці іншого".
Саме на тій футболці, що була привезена з Тринідаду і Тобаго, було написано пророцтво. "Одного разу ми разом виграємо чемпіонат світу. Фернандо Торрес".
Він вручив футболку Іньєсті, підписавши її словами, які здавалися утопією, нереальною мрією. "Хто тоді міг подумати, що ця мрія стане реальністю! - говорить Торрес. - Глибоко всередині я відчував, що разом ми просто непереможні. Я вірив, що доля приготувала для нас щось зовсім особливе. Таким мені бачилося майбутнє, і таким я його описав. Наша історія на чемпіонатах світу ніяк не повинна була закінчитися тією невдачею в турнірі U-17".
Однак шлях до мрії був аж ніяк не легким ані для них, ані для всієї Іспанії в цілому. "Все почалося на Євро-2008", - говорить нападник "Атлетіко". Касільяс підтверджує: "Ті, хто грав за збірну в період між 2006 і 2008 роками, постійно піддавалися критиці - "вербальному побиттю", як сказав би Луїс Арагонес. Ця критика виразно допомогла нам швидко подорослішати". "Луїс вчив нас бути впевненими в собі і поважати один одного. Він побудував команду і створив ідею", - розповідає Торрес.
Касільяс додає: "Нас дуже багато критикували. Нам було по 21-23 роки, і ми знали, що нам потрібно швидко змужніти. Луїс змінив менталітет команди, а потім прийшов Дель Боске, який знав, як продовжити справу свого попередника. Виграти Євро, чемпіонат світу, а потім ще раз стати чемпіонами Європи зовсім нелегко. Нікому раніше не вдавалося нічого подібного. Мантрою Луїса було: "Перемагайте, перемагайте і знову перемагайте". Ми виросли на збірній Іспанії, яка стабільно вилітала у чвертьфіналах, а потім шукала виправдання невдач. Якщо винен не арбітр, обов'язково знаходилася якась інша причина. Завжди була причина, чому ми в черговий раз програли".
Далі буде...
