Бонус 10 000 грн Вступне слово;
Пролог;
Розділ 1. Безодня. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 2. Фуентеальбілья. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 3. Брунете. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 4. "Ла Масія". Частина I; Частина II
Розділ 5. Тато. Частина I; Частина II
Розділ 6. Мудрець. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 7. Перша команда. Частина I; Частина II
Розділ 8. Франк. Частина I; Частина II
Розділ 9. Брати
Розділ 10. Пеп. Частина I; Частина II
Розділ 11. Біль. Частина I
Розділ 11. Біль (частина II)
Андрес вклав в цей удар своє серце і душу, але також і тіло, яке до того моменту сезону, сповнене травм, кожна з яких була гіршою за попередню, вже почало давати збої. Болячки переходили з однієї ноги на іншу: спочатку стався розрив стегнового м'яза правої ноги, потім сталося пошкодження зв'язок лівої. Кожен візит до кабінету фізіотерапевта був справжнісінькими тортурами, і справа була не тільки в іграх, в яких він не міг брати участь; скоріше, проблемою стало повернення колишніх страхів і тривог, які, як він думав, уже залишилися в минулому.
Це сталося приблизно в той час, коли він зіграв не де-небудь, а на позиції фальшивого правого вінгера - у матчі з "Челсі" 6 травня 2009 року, - а потім зіграв фальшивого лівого вінгера - в грі з "Вільярреалом" на "Камп Ноу" чотири дні потому. Всі місця на стадіоні були зайняті людьми, які зібралися привітати повернення "Барселони" Гвардіоли зі "Стемфорд Брідж", і щоразу, коли Іньєста торкався м'яча, вболівальники заспівували його ім'я. Вболівальники аплодували йому, чекаючи швидкої коронації чемпіонів. До титулу залишалася одна перемога, але пізній гол Льоренте в матчі відклав вручення чемпіонського кубку до наступного туру, але ці новини стали у той день не найсумнішими.
Гра з "Вільярреалом" завершилася внічию (3:3). Андрес залишав поле, відчуваючи дискомфорт у правій нозі, тій самій нозі, якою так чудово розпорядився на "Стемфорд Брідж". Він побоювався найстрашнішого. Він знав, що знову травмувався. Ця травма стала четвертою м'язовою травмою для нього за останні сім місяців. Стегно у листопаді, підколінне сухожилля в лютому, пахові м'язи в правій нозі в березні, а тепер, в чарівному, історичному травні, черговий надрив стегнового м'яза правої ноги.
Травми і нещастя завершили повне коло, і до свого 25-го дня народження Андрес наближався у найпоганішому настрої. "Це набагато більш гнітючі новини, ніж той факт, що ми не виграли сьогодні чемпіонат. Це дуже погані новини, дуже", - журився невтішний Гвардіола. Він зробив висновок, що команда залишилася без Іньєсти на фінал Кубка Іспанії (він не зіграв у матчі з "Атлетіком", і навіть не поїхав з партнерами на "Месталью") і фінал Ліги чемпіонів проти "Манчестер Юнайтед", який повинен був відбутися двома тижнями потому. "Я не думаю, що його можна вважати схильним до травм, але тоді кожні три дні ми мали проводити дуже важкі матчі, - говорить тренер, маючи на увазі виїзди на "Сантьяго Бернабеу" і "Стемфорд Брідж" і гру з "Вільярреалом". - В кінцевому рахунку тіло говорить "досить". Андрес дуже важливий для нас. Він дуже багато дає команді".
Андрес відчував себе абсолютно нещасним. "Що за прикрість! Травма трапилася в останній момент гри. Я спробував підсікти м'яч вперед, але через накопичився напругу і втому, що накопичилися за сезон, м'яз не витримав, і сталося це", - говорив він. Можливо, інший гравець і опустив би руки на його місці. Можливо. Але він побачив в травмі лише ще одну перешкоду, яку треба було подолати. "Я зіграю у фіналі навіть з переломами обох ніг", - сказав він собі. Саме тоді Оскар Селада, один з лікарів збірної Іспанії, приїхав, щоб поспостерігати за тим, як відбувалося відновлення Андреса. В Барселоні він зустрівся з іншими лікарями, серед яких був його хороший друг Дані Медіна. "Андрес зовсім поганий", - сказав йому Медіна. Селада, який завжди в рівній мірі приділяє увагу як фізичному, так і емоційному стану гравців, нічого іншого і не очікував, але навіть він не усвідомлював, наскільки пригнічений був Андрес.
"Мені сказали, що він дуже роздратований. Фактично він пошкодив м'язи правого стегна, відповідальні за удари по м'ячу. Він знав, що справа серйозна. М'яз, в якому він потребував найбільше, зрадив його, і тепер йому потрібен час на відновлення", - говорить лікар збірної, що переживав за здоров'я Андреса, а також турбувався за Вісенте дель Боске, для якого Кубок Конфедерацій мав стати його першим великим турніром на посаді тренера іспанської команди.
День свого 25-го дня народження, 11 травня 2009 року, Андрес провів в госпіталі "Барселони", у компанії доктора "Барси" Рікарда Пруни. "Поруха була не дуже великою; далеко не такою серйозною, як та, яку я отримав в листопаді. До того ж вона в іншому місці, - сказав гравець, розкриваючи подробиці своєї найсвіжішої травми. - На щастя, вона трапилася трохи нижче попередньої, і вона несерйозна; два сантиметри, не більше".
Два сантиметри - це два тижні відновлення, а до фіналу Ліги чемпіонів залишалося 16 днів. Сльози вже висохли, і жодних ознак відчаю на його обличчі, які були так чітко помітні у роздягальні, де його обстежив Емілі Рікарт, який готувався лікувати вже третю травму правої ноги з чотирьох, що Андрес отримав в тому сезоні, вже не залишилося.
Залишаючи поле, він сказав доктору Пруна: "Що б там не було, я поїду до Риму. Що б не трапилося, я там опинюся".Тоді ж він і почав відновлювальну роботу. Відновитися до фіналу стане його нав'язливою ідеєю, і для досягнення цієї мети йому доведеться виграти гонку у часу. Мабуть, будь-який інший гравець на його місці здався б. Але не він; з усією своєю впертістю він вірив в те, що зуміє це зробити, і жодної секунди не сумнівався.
"Це був удар. Якщо хтось з гравців і заслуговує право зіграти у фіналі, то це Андрес", - сказав Пуйоль, згадуючи без жодних прохань і підказок паризький фінал, що трапився трьома роками раніше. Ту гру Андрес мав виграти, вийшовши з лави запасних.
"Заради таких матчів необхідно йти на ризик. Я б точно пішов. Андрес - суперзірка, він робить результат в таких матчах і ніколи не ховається". Він прийняв те, що Андрес буде грати в фіналі. Що Андрес зможе відновитися і вийти на поле. Селада був стурбований, але теж знав, що хлопець опиниться у фіналі. "Мені сказали, що я зіграю в фіналі", - сказав Андрес. Селада повідомив про це Пруну, а той в свою чергу сказав Андресу.
Але Пруна відразу попередив Андреса про те, як важко йому буде встигнути відновитися у термін; він сказав йому, що насправді сталося з його правою ногою. "Ні, там був не просто маленька поруха. Я сказав йому: "Андресе, у тебе дірка в м'язі правого стегна".
Абсолютно точно було ясно, що він пропустить фінал Кубка Іспанії на "Местальї" проти "Атлетіка", перший фінал "Барселони" при Гвардіолі, менеджері, який зробив революцію у всіх аспектах життя клубу, включаючи і його уявлення про підготовку до таких матчів: він вирішив, що команда поїде на фінал у день матчу.
Деякі критики звинувачували Гвардіолу в тому, що він недостатньо береже гравця, який після недавньої м'язової травми починав з перших хвилин аж 16 матчів поспіль. "Іньєста? Я, напевно, був не правий, що не прибирав його з поля, - визнає Гвардіола. - Але якби я замінив його за 6 хвилин до кінця матчу в Лондоні, ми б не потрапили до фіналу". Іньєсти не було в літаку, що летів до Валенсії. Він залишився у Барселоні, як і раніше сподіваючись, що незабаром відновиться. Він вів підрахунок кожної хвилини, що залишилася йому до фіналу в Римі, і не міг дозволити собі витрачати даремно жодної секунди. На фінал полетіла вся команда; всі гравці, окрім нього.
За його відсутності "Барселона" здобула Кубок Іспанії. Іньєста був сповнений рішучості допомогти партнерам додати до цього трофею ще й Кубок чемпіонів. "Тату, нема проблем. Я зіграю в Римі", - оголосив він Хосе Антоніо, сказавши йому майже ті ж слова, які вимовив у розмові з Рікардом Пруною, який відводив його з поля "Камп Ноу", поки серця вболівальників "Барселони" в єдиному пориві завмирали від одного виду того, як Андрес тримається за свою праву ногу, одночасно благословенну і прокляту.
Рікард, Емілі і Рамон про все подбають. "Це був один з тих випадків, коли лікар і пацієнт стають одним цілим", - говорить Пруна. Чарівні руки Емілі Рікарта, більше ніж просто фізіотерапевта, і вчений погляд Рамона Кугата, доктора, до якого ходив на лікування кожен гравець "Барселони" (включаючи і Гвардіолу, коли він, у ігрові роки, потребував допомоги фахівця), почали шукати вихід з глухого кута проблем Іньєсти. "Той самий болючий м'яз стегна, це, по суті, група з чотирьох взаємопов'язаних м'язів, - ця область може бути дуже проблемною", - згадує Емілі ті непрості весняні дні 2009 року. Тоді дні один за одним закреслювались в календарі червоним хрестом, а м'язи все ніяк не подавали ознак відновлення.
"Ці травми можуть легко вводити в оману, - говорить Кугат, який пояснює, що rectus femoris, як називається цей м'яз в підручниках з медицини, має два сухожилля, що робить його життєво важливим для будь-якого футболіста. - Ми застосовували до травми Андреса консервативні методи лікування, а кожні три-чотири дні доктор Марта Руїс з максимальною точністю сканувала ногу, щоб відстежити прогрес загоєння травми.
"Все складалося добре, принаймні, так здавалося, але ми всі знали, що час не на нашому боці, - зізнавався Кугат. Він знав, що Андрес відновився не до кінця. - Ми шукаємо спільне рішення, яке може допомогти гравцю у такий делікатний момент: "Ми думаємо, що травма не перешкодить тобі зіграти, Андресе. Ми будемо працювати до останнього моменту" - так ми йому говорили", - стверджує Пруна.
Всі поклялися виграти гонку з часом, і, звичайно, болючого м'яза - який настільки часто пошкоджується - не було вибору в цьому питанні, йому довелося піддатися. Доктора, фізіотерапевти, тренер і гравець боролися за повернення Андреса до ладу кожен божий день. Тим часом збірна Іспанії Вісенте дель Боске нервово очікувала новин у Мадриді.
"Грай доти, доки більше не зможеш. Тримайся настільки довго, як тільки можеш, добре?"- такі слова Емілі шепотів Андресу щодня у спробах знайти позитивну мотивацію, яка б допомогла гравцю повернутися до свого попереднього стану. Що ж до Пруни, то він давав Іньєсті інструкції: "Послухай, Андресе, можеш грати скільки хочеш, але я забороняю тобі одне: бити по воротах. Не бий!" Андрес був спочатку шокований його словами, але бажання зіграти в фіналі і виконати там важливу роль переважило страхи і сумніви. Незважаючи на травму, він відчував себе важливим гравцем команди, не так як це було у Парижі, де він був гравцем запасу, другим вибором тренера.
***
"З самого початку все пішло добре. Те відео, гол Самуеля [Ето'о], все", - Емілі згадує момент перед фіналом Ліги Чемпіона 2009 року, коли Гвардіола несподівано для всіх вирішив скоротити час передматчевої розминки і скликати гравців в роздягальню, залишивши "Манчестер Юнайтед" сера Алекса Фергюсона з Кріштіану Роналду у чолі розминатися на поле на самоті.
Коли гравці прийшли, світло в роздягальні погасло. Раптово. Ніхто не знав, що відбувається. Всього за кілька хвилин до свого першого фіналу Ліги чемпіонів в якості тренера "Барси" Гвардіола, герой дитинства Іньєсти нарівні з Мікаелем Лаудрупом, збирався порушити звичний хід підготовки до матчу. У темній роздягальні Олімпійського стадіону в Римі він включив гравцям відео. Воно було не дуже довгим. Продовжилося десь вісім хвилин. Але цього вистачило для того, щоб підкорити серця і душі гравців.
"Мене звуть Гладіатор..." - такими були перші слова, які почули гравці, почавши дивитися ролик, а першими кадрами були епізоди з однойменного фільму і зйомка стадіону, де повинен був відбутися фінал, з висоти пташиного польоту. На задньому фоні вони чули гул вертольотів, від якого здригалося нічне небо над Римом. Потім йшли кадри, на яких Віктор Вальдес двічі відбивав небезпечні удари Дрогба у півфіналі на "Камп Ноу". Потім йшло спасіння Пінто у півфіналі Кубка Іспанії. "Я стрибну в ту сторону", - підказував він Марті, що виконував пенальті, вказуючи в ліву від себе сторону. Гравець "Мальорки" пробив по м'ячу, направивши його вліво від Пінто, і голкіпер взяв удар. Перед тим як Марті виконав удар, Пінто простягнув йому руку, немов уже в той момент почувався переможцем в цій дуелі. А слідом йшли кадри з участю кожного гравця команди - відповідно із суворим наказом Гвардіоли. Андрес, зрозуміло, теж був в ролику, але першими кадрами з його участю був не момент слави на "Стемфорді", а відео з тренування, на якому він обмінювався передачами з Емілі - немов вони вийшли побуцати м'яч на майданчик біля школи, - знятому під час його відновлення після травми. Ці кадри йшли перед кліпом, в якому він виконував точний дальній удар з правої в матчі з "Севільєю"; обігрував суперника біля бровки у грі з "Атлетіком"; лив воду собі на голову - і все це вмістилося десь в десять секунд хронометражу.
Один за одним кожен гравець команди отримав свою "хвилину слави", нехай навіть кадри з грою деяких з них відшукати було непросто, як це було, наприклад, з аргентинським захисником Габі Міліто, який користувався величезною повагою і популярністю в роздягальні, але пропустив левову частину сезону через важку травму. Іноді лідерами команди стають найталановитіші її гравці і не ті, хто грає у кожному матчі. Було важко відшукати і кадри за участю резервного голкіпера Хоркера, який теж пережив серйозну травму, але який теж зміг потрапити у короткометражний фільм. Гравцям з кожною секундою епічного "Гладіатора" Гвардіоли ставало все важче всидіти у тиші. "У нас буде більше шансів вижити, якщо ми будемо боротися разом", - кидає бойовий клич людина, чиє обличчя приховано шоломом, - голос Рассела Кроу резонує в темряві роздягальні римського стадіону.
На трибунах Олімпійського стадіону тисячі уболівальників "Барси", тисячі фанатів "Юнайтед", а з ними і мільйони футбольних уболівальників по всьому світу чекали початку фінального матчу, що сповіщав про початок нової епохи. Тим часом гравці, сидячи на кінчиках своїх стільців, дивилися історію свого сезону, яку підсумовували кадри з голами Мессі, влучними ударами Хаві зі штрафних, з уходами Ето'о від захисників і, нарешті, з приголомшливим голом Іньєсти. З голом, який був показаний з точки зору уболівальників, які зібралися на трибунах "Стемфорд Брідж" і бачили, як Андрес біжить, розмахуючи футболкою, а потім падає і в мить ока опиняється під Мессі, Бояном і цілою горою з людських тих, охоплених ейфорією. "Колись Рим був нашою мрією", - каже Кроу, гладіатор з фільму Рідлі Скотта, перед тим як вийти на битву в Колізеї, і в цей момент на екрані з'являється Андрес, що "дає п'ять" Хаві в тунелі перед матчем і усміхається посмішкою чемпіона. Фільм завершується божественним мотивом "Nessun Dorma" з опери "Турандот". Він звучав як передчуття.
Санті Падро, журналіст з каталонського телеканалу TV3, був автором цього чудового аудіовізуального звернення до гравців, а змонтувати його попросили Пеп і його брат, а за сумісництвом і агент Іньєсти, Пере Гвардіола. Він й думки не мав, яким відео вийде в кінцевому підсумку, а ви можете спробувати собі уявити, яким був тиск, що він відчув в той момент, коли отримав текстове повідомлення від свого друга, тренера "Барселони": "Санті, зроби мені послугу, допоможи мені виграти Кубок чемпіонів". Йому довелося перечитати послання кілька разів, щоб усвідомити його сенс. "Мої коліна тремтіли", - зізнається він. "Пеп, для тебе - що завгодно", - відповів він.
"Мені потрібно відео, в якому з'являться всі гравці команди. Роби що хочеш, але вони всі повинні бути в ролику, кожен з них", - уточнював тренер. І всі в підсумку з'явилися. Всі, окрім самого Пепа. "А Пере запропонував мені використовувати кадри "Гладіатора", - говорить Санті. - Нам пощастило в тому сенсі, що Жоан Буйчеда і Анхель Муньос, мої колеги з TV3, підготували спеціальне відео, присвячене трьом фіналам "Барселони" в Лізі чемпіонів - в Лондоні, Парижі та Римі, - і наклали на нього музику з "Гладіатора", розбавивши кадрами деяких голів "Барси". У п'ятницю, що передувала фінальному матчу, я придбав DVD з режисерською версією "Гладіатора". В неділю, за три дні до фіналу, ми закрилися в кабінеті з Жорді Гайя - ще одним нашим продюсером з каналу, людиною, здатною зробити будь-яку твою хорошу ідею ще кращою. Ми почали роботу об 11 годині вечора неділі і завершили її о восьмій ранку в понеділок".
Знадобилося вісім годин, щоб створити фільм довжиною в сім хвилин і 10 секунд. "Ось, Пеп", - сказав Санті в понеділок, за 48 годин до фіналу, передавши відео Гвардіолі в тренувальному комплексі "Барси" в Сан-Жоан-Деспі. У тиші офісу Гвардіоли вони переглянули ролик. Потім тренер покликав асистентів. Коли Санті вже залишав тренувальний центр, він почув голос тренера: "Гей, Санті, якщо ми виграємо Лігу чемпіонів, я дозволю тобі показати ролик в ефірі TV3". Санті навіть і не думав про таку можливість. Коли ж він, нарешті, вийшов у ефір, він отримав найвищі телерейтинги того дня. Чи не менше мільйона трьохсот тисяч чоловік подивилися відео, яке дивилися гравці "Барси" перед фінальним матчем, - неймовірні 42,3% аудиторії.
Але коли Пеп і Пере доручили Санті Падро цю роботу, думка про те, що ролик потрапить в ефір, прийшла йому в голову у останню чергу. "Я дивився фінал по телевізору і, коли команда вийшла на поле, почув, як грає "Nessun Dorma". "Я не можу повірити!" У мене по тілу побігли мурашки, коли я побачив, як команда виходить під звуки опери Андреа Бочеллі". Та ж пісня була використана у мотивуючому ролику, і тепер Андрес посміхався тієї ж посмішкою переможця, що і на відео.
"Я хотів зробити що-небудь таке, що зворушило б гравців; щось, що дійсно зачепило б їх за живе. У мене були добрі наміри, але я не впевнений, що відео мало такий ефект, який я очікував, адже в перші десять хвилин ми ледь не програли матч", - згадує Гвардіола. "Барселона" жахливо почала матч проти потужного "Манчестер Юнайтед", який міг похвалитися молодим Кріштіану Роналду, що виграв свій перший Кубок чемпіонів сезоном раніше в Москві в грі з "Челсі", а також Тевесом, Руні і Гіггз у складі.
За дев'ять перших хвилин матчу Роналду завдав три удари, і кожен з них був ще небезпечнішим за попередній. "Барселона" була змушена шукати порятунку в рукавичках Вальдеса, але Андрес відчував, що "Барсі" судилося виграти фінал, і невпевнений старт гри не змінив його думки на цей рахунок. Він уже виграв свою персональну битву, перемігши закони природи, які говорили йому, що відновитися від чергової м'язової травми всього за 16 днів просто неможливо.
Роналду бився у двері, а "Барса" все ніяк не могла прийти до себе. Сер Алекс жував свою жуйку все лютіше, поки схвильований Гвардіола скакав туди-сюди по брівці. Але незабаром Андрес, слідуючи пораді доктора "грати, поки можеш", підхопив м'яч в півзахисті на десятій хвилині матчу і змінив хід гри. Відео більше не займало розум гравців, тепер на перший план вийшов футбол. Андерсон і Каррік побігли за Андресом, гравці дуже фізично потужні і великі у порівнянні з ним. Вони тримали оборону в центрі поля, сподіваючись перешкодити Андресу і не дати йому просунутися далі, але він пішов від обох, немов м'яч приклеївся до його правої бутси. Каррік виявився наполегливішим за всіх, він відчував, що повинен зловити Іньєсту будь-якою ціною, але в останню секунду, коли здалося, що він уже встиг позбавити його м'яча, Андрес віддав передачу Ето'о, який легко зник від Евра і відправив м'яч в сітку воріт.
"Тільки Андрес міг зробити мені такий шикарний пас, який він зробив у Римі. М'яч прилетів до мене настільки точно і зручно, що відразу ж допоміг мені піти від першого захисника. Мені вдалося пройти його за рахунок руху корпуса, тому що передача зробила за мене все інше", - говорить Ето'о.
Щойно він отримав пас від Андреса - "він буквально вивів мене на удар", - Ето'о зробив те, що вміє найкраще: уникнув двох спроб відбору і, обдуривши двох загартованих в битвах центральних захисників "Юнайтед" - Відіча і Фердинанда, різко пробив, запустивши м'яч під ближню штангу воріт Ван дер Сара якраз в той момент, коли воротар вже почав завалюватися убік далекої. Фергюсон почав розуміти, що його команда втрачає контроль над ходом фінального матчу, як би Роналду не намагався закликати партнерів, а заодно і уболівальників "Юнайтед" до спокою. Чоловік, що сидів на лавці запасних "Барселони", Емілі, дивився за грою - він стежив тільки за правою ногою Андреса Іньєсти.
Іньєста, втім, ні про що подібне не думав. Принаймні він не думав про це, коли почав свій біг по лабіринту з гравців "Юнайтед", яким змусив замовкнути їх уболівальників, тягнучи м'яч так, немов він не біжить, а ковзає над газоном. Андрес літає з м'ячем в ногах. А в тому, як він поводиться з ним, є щось особливе, немов м'яч - єдиний скарб в його житті. Це все той самий м'яч, який він привіз з собою з Фуентеальбільї сюди, до Риму, транзитом через Париж.
"Стеж за собою. Такі проходи створюють напругу в м'язах, ти можеш щось надірвати, Андресе", - сказав йому Емілі. Гра почалася, шок від відео пройшов, і тепер все складалося так, немов він ніколи і не травмував свою праву ногу і не мучився з нею двома тижнями раніше.
"Я навіть гру дивитися не міг. Я не зводив очей з Андреса: стежив за його рухом, контролем м'яча, його передачами і ривками, які він робив", - говорить Кугат, який сидів на трибунах стадіону, поки Пруна і Емілі спостерігали за матчем з лави; всі вони були учасниками іншої гри, іншої битви - битви Андреса з його травмою. "Коли Самуель забив, я був на іншому кінці поля і зрозумів, що трапився гол, тільки по реакції людей навколо. Я стежив за кожним рухом Андреса. Я дивився, щоб він не зашкутильгав, і намагався побачити, чи не чи відчуває він дискомфорт, намагаючись почати черговий забіг", - говорить Кугат. Все, чого він хотів, - це щоб гра скоріше завершилася і щоб тільки не сталося найбожевільнішого - удару Андреса по м'ячу.
"Я не хотів, щоб він бив, тому що це найбільше навантажує rectus femoris". Він зігнувся в своєму кріслі на трибунах, схрестивши пальці, аби тільки не сталося нічого поганого. "Віддавай м'яч, Андресе. Не бий". Плюсом було те, що Андрес і до того рідко бив по м'ячу. І що більш важливо, з кожною хвилиною він виглядав все сильніше і сильніше, і так аж до самого кінця матчу, як раптом він пробив по воротах. Він підійшов до штрафного майданчику за рахунок свого фірмового дриблінгу і пішов від трьох гравців "Юнайтед", перш ніж пробити. Ця картина відбилась у мене в пам'яті. Мене кинуло у холодний піт після цього удару. "Madre mia! Що ж ти наробив, Андресе! Ну все, ти приплив. Кінець; Ти "забив" м'яз". Але, на щастя, він зміг дограти до кінця зустрічі, і коли я залишав стадіон, я натрапив на його батька: Хосе Антоніо. Я привітав його з перемогою, але згодом сказав: "Бачив, як Андрес вдарив по воротах ближче до кінця матчу? Йому не можна було цього робити. Він мене до смерті налякав!" А його батько мені відповів: "А що ще він міг зробити? М'яч прийшов до нього у зручний момент, і він завдав удар. Нічого іншого йому не залишалося".
Щойно фінал був виграний, Андрес відчув полегшення і зрозумів, що страхів більше немає. "Він провів на полі всі 90 хвилин матчу, і ми всі знаємо, чим це скінчилося. Але жертви, на які він пішов, були величезними. Після цього ми десять тижнів переймалися з приводу цієї травми", - говорить Пруна.
Далі буде...
