Бонус 10 000 грн Вступне слово;
Пролог;
Розділ 1. Безодня. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 2. Фуентеальбілья. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 3. Брунете. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 4. "Ла Масія". Частина I; Частина II
Розділ 5. Тато. Частина I; Частина II
Розділ 6. Мудрець. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 7. Перша команда (частина I)
Де він може грати? Андрес може грати де завгодно, він геній
Лоренцо Серра Феррер - Луї ван Гаалу
Хлопці були зайняті звичайною справою - дивилися за грою "Барселони" ван Гаала: голландський десант в особі Коку, Овермарса, братів де Бур і Богарда становив компанію Гвардіолі, Фігу і Луїсу Енріке. "Ми сиділи між північною трибуною за воротами і трибуною збоку, яка неподалік від кутового прапорця, на протилежній від головної трибуни стороні. Там ми сиділи всією компанією". Жорді Месальес досі не може стримати емоцій, коли згадує ті дні, навіть незважаючи на те, що йому не випало шансу побути болбоєм - на відміну від Андреса і Хорхе Тройтейро.
Тройтейро добре пам'ятає той матч: "Було дербі з "Еспаньолом", але нам не вдалося насолодитися ним сповна. Люди постійно кидали в сторону поля запальнички та інші предмети, а ми були маленькими і знаходилися якраз на лінії їх "вогню". Нас пропустили за рекламний щит, тож нам доводилося вставати навшпиньки, щоб роздивитися гравців. Ми майже не бачили, що відбувається на полі".
Всі ці хлопці приїхали з усіх кінців Каталонії і Іспанії в надії, що одного разу там, на полі, виявляться вони самі. "Я стежив за Коку. Андрес любив Мікаеля Лаудрупа, але він на той час уже пішов до "Реалу", так що тепер він стежив за Гвардіолою; він очей не міг від нього відірвати", - каже Месальес.
Тоді вони цього ще не знали, але зовсім скоро їм випаде можливість вперше випробувати газон "Камп Ноу": там повинні були відбутися матчі престижного Nike Cup, свого роду чемпіонату світу серед клубів в категорії U-15. "Барселона" тоді дійшла до фіналу турніру з Андресом, Тройтейро, Жорді і Рубеном у складі. Їх тренером був Анхель Педраса, що став першим випускником "Ла Масії", який дебютував у першій команді. Це сталося на вересні 1980 року, коли легендарний у минулому гравець і тренер "Барси" Ласло Кубала викликав його до складу на гру Кубка УЄФА.
"Зіграти у тому фіналі на "Камп Ноу" було неймовірно, - розповідає Месальес. - Вся головна трибуна була заповнена вщент; прийшло, напевно, тисяч двадцять. Нам було звично сидіти в тому кутку на протилежному кінці, звідки ми дивилися матчі першої команди; але тепер ми раптом самі опинилися на полі, і люди дивилися вже на нас. Коли ми приїхали на стадіон, ми навіть не знали, в який бік йти, щоб потрапити до роздягальні. Здавалося, що всюди тунелі і довгі коридори. Ти заходиш всередину, переодягаєшся і починаєш йти. А потім раптово перед тобою виростає поле. Стадіон виглядає величезним. Ти думаєш про себе: "Ми не зможемо там грати, поле занадто велике. Ми занадто маленькі для нього".
Ти мріяв зіграти там, але якимось чином жодного разу не уявляв собі, яке це насправді. Від сидіння в кутку ти проходиш шлях до майже що гравця першої команди. Звичайно ж, не скористатися такою можливістю ми не хотіли; ми збиралися виграти той фінал. Тепер на нас дивилися всі ті, на кого дивилися ми самі. Пам'ятаю, що там сиділи ван Гаал, Гвардіола, Фігу, президент Нуньєс..."
Фінальний матч почався для "Барси" погано. "Нашим суперником був аргентинський "Росаріо Сентраль". На груповій стадії ми розгромили їх з великим рахунком, але в фіналі пропустили швидкий м'яч. Вважаю, що все через напругу і статус, який мала для нас гра. Стадіон, поле - все здавалося гігантських розмірів. Ніби кінця і краю їм не було.
Жілберто, дуже сильний і потужний бразилець, який був у нашому складі, грав попереду; Тройтейро грав на фланзі; Андрес - в центрі півзахисту; я грав збоку від нього, - продовжує Месальес. - У нас нічого не виходило аж допоки Андрес не перейшов на позицію під нашим нападником. Він завжди забивав дуже багато м'ячів, нехай сьогодні це і здивує багатьох людей, а тому нам було потрібно пересунути його вище. Він дуже часто опинявся у карному майданчику, куди вривався якраз вчасно. Ми поставили його і Тройтейро за спину Жілберто. Тройтейро був неабиякий, він був дуже сильний. А на іншому фланзі у нас грав Альфі. Андрес об'єднував всіх разом, він диригував командою. Ми грали за схемою 3-4-3, дуже в стилі Кройфа. Думаю, що тоді так грали всі молодіжні команди "Барселони"; наприклад, я пам'ятаю матчі "Хувеніля ", в складі якого грали Артета, Вальдес, Рейну, Нано і Трашоррас, і вони грали за тією ж схемою. Стратегія була ризикована, дуже атакуюча, дуже смілива, але грати за нею було приємно, хоча і доводилося покривати величезні відстані за матч, що вимагало від гравців великої енергійності. Її перевагою була присутність додаткового гравця в центрі, звідки ти і контролював гру, а крім того, вона дозволяла атакувати великим числом гравців. Ми майже не віддавали супернику м'яч. І таким чином змогли перевернути хід того фіналу.
Альфі зрівняв рахунок зі стандарту, виконаного Андресом, а потім сам Андрес забив переможний м'яч після чудового маневру Жілберто, який відкотив йому м'яч назад під удар. Коли Андрес забив, бутса злетіла у нього з ноги. Пам'ятаю, що, поки ми намагалися святкувати гол, він намагався відшукати свою бутсу. Гол був золотим і виявився блискучим завершенням фіналу. І він був дуже андресовим голом: він забив, прибігши з глибини, з другої хвилі атаки з-за спин нападників".
Після фіналу Пеп Гвардіола вручив Андресу трофей, який став кращим гравцем фінального матчу. І цей епізод дав натяк на майбутню долю обох. "Через десять років я буду сидіти на трибунах і дивитися на твою гру на "Камп Ноу", - сказав йому Гвардіола. Він був правий в головному, але помилився в двох деталях: пройде дев'ять років, а не десять, і сидіти Пеп буде не на трибунах, а на лавці у поля в ролі тренера Іньєсти. Того самого Іньєсти, якого "виростив" Педраса і який дійшов до ключового моменту своєї кар'єри, прикувавши до себе загальну увагу своєю грою за другу команду кадетів.
"Анхель Педраса - один з кращих тренерів, що у мене були, - говорить Месальес. - Він обожнював вчити і тренувати. Він все в подробицях нам пояснював і намагався витягнути на світло наші кращі якості. Ми вели з ним такі розмови, після яких я занурювався у глибокі роздуми про футбол і життя в цілому. Він завжди був чесний і відвертий з нами, а гравці це цінують, навіть у дитячому віці. Він дуже багато нам дав; ми навчилися у нього дуже і дуже багатьох речей".
Його вплив на Андреса був величезним, а його роль в своїй освіті та вихованні сам Андрес не забуде ніколи. "Він був такою хорошою людиною, - згадує Андрес. - За день до його смерті я відправився до шпиталю побачити його і попрощатися. В житті є моменти, які ти не можеш до кінця відчути і ніколи не зрозумієш їх значення до кінця. Ми стільки всього пережили з ним; виграли з ним разом той турнір, але не тільки. Він був чудовою людиною. Мені подобається пам'ятати його таким, яким він був, повним енергії і життєвих сил. Хороший був чоловік". В день, коли Педраса помер в 2011 році, ставши жертвою раку у віці 48 років, Іньєста грав на полі стадіону "Ріасор" проти "Депортіво".
"Барселона" виграла 4:0, а Іньєста забив м'яч; гравці ще були на стадіоні, коли прийшла звістка про те, що хвороба остаточно з'їла одного з безіменних героїв "Ла Масії". "Якби я знав про це, я б присвятив гол йому", - говорить Іньєста. "Андрес виділяється своїм інтелектом і майстерністю; він лідер команди, її хребет. Він контролює ритм гри і володіє чудовою технікою", - говорив Педраса газеті El Mundo Depotivo. Андресу тоді ще навіть не виповнилося 16 років.
***
Разом Жорді Месальес і Андрес виграли Nike Cup на "Камп Ноу" в рік сторіччя "Барселони". Але люди почали говорити про Андреса ще до цього успіху. Карлос Мартінес, який потім стане одним з кращих друзів Іньєсти, вже тоді його знав. Він теж був у молодіжній академії "Барселони" і багато чув про маленького чарівника. "Андрес був старший за мене на два роки. Всі навколо тільки і говорили про нього і Тройтейро, але особисто я з ним знайомий не був, - розповідає нападник родом з Матаро, рідного міста Анни, дружини Андреса. - Я познайомився з ним майже десять років по тому, і футбол тут був зовсім ні при чому. Я вивчав юриспруденцію в університеті Барселони разом з Анною, і якось раз він прийшов побачити її.
Він сказав: "Привіт, я Андрес".
"Так, так, здається, я тебе впізнаю".
Карлос не знав тоді, що це знайомство стане початком міцної дружби. Але не просто дружби, а дружнього суперництва, про що може свідчити кожен, хто бачив, як вони б'ються один з другом в настільні ігри. "Ми немов діти в тілах дорослих чоловіків, - говорить Карлос. - І ми повністю один одному довіряємо: все розповідаємо, довіряємо свої секрети".
Пеп Аломар був тренером першої кадетьської команди "Барселони", він успадкував від Педраса команду, яка була побудована за принципами, закладеними Йоханом Кройфом і Оріолем Тортом. "Педраса виконав чудову роботу з цими хлопцями, - говорить Аломар. - Команда у нього була неймовірна, повна талановитих гравців, але той період був непростим для них: починалися фізичні і емоційні зміни, їх тіла почали видозмінюватися і оформлятися, заграли гормони. Робота по їх формуванню як гравців, яку необхідно робити у 15-річному віці, має великий вплив на розвиток футболіста, і Педраса блискуче впорався з цим завданням".
Аломар тісно співпрацював з Лоренцо Серра Феррером, тренером, відповідальним за створення молодіжної структури клубу. Він продовжує: "У той час "Барселона" слідувала за ідеалом, який описали Рінус Міхелс і Штефан Ковач і який втілював в життя Кройф, але також вона переймала деякі ідеї і методи найпередовіших європейських центрів футбольного розвитку, від "Аякса" до Клерфонтен і Коверчано.
Пам'ятаю, що Андрес майже кожного дня приходив в офіс, який у нас був на стадіоні, і питав, чи не дозволю я йому скористатися телефоном, щоб він міг подзвонити батькам в Альбасете. Тоді мобільних телефонів не було. Він був тихим хлопчиком, дуже ввічливим і ніколи не прогулював школу. Кожного року ми проводили голосування серед гравців, щоб дізнатися, хто з нас кращий напарник. Андрес, звичайно ж, щоразу перемагав".
В кінці того сезону Аломар покинув першу кадетську команду "Барселони", щоб стати асистентом Серра Феррера у першій команді. Андрес був на радарі у обох.
"Він мав найвидатніший талантом, який я тільки бачив в гравцях, - говорить Аломар. - Уже на кадетському рівні він грав з тим самим тактичним чуттям і інтелектом, які відрізняють його гру зараз. Це внутрішнє: він читає гру краще, ніж будь-хто, швидко виконує кожен маневр і не робить помилок. Він грав "четвертого" номера, але міг зіграти і на будь-якій інший позиції. Бачити його гру у схемі 3-4-3 було величезним задоволенням, особливо спостерігати за тим, як він входить до карного майданчика, щоб забити. Я питав у нього: "Де ти хочеш грати, Андресе?" А він відповідав: "Де завгодно, куди поставите, містер". Він добре грав обома ногами, дуже швидко розгортався і все проробляв з максимальною швидкістю, завжди вибираючи правильний варіант. Чи можна тренувати такого гравця? І так і ні. Якщо у тебе також потужний "процесор", як в голові у Андреса, тоді ти теж зможеш так само швидко знаходити найкращі варіанти".
Серра Феррер вирушав до поля номер три так часто, як тільки міг, щоб поспостерігати за грою хлопців. Йому не потрібні були звіти про Андреса: він сам все бачив. А навколо всі тільки те і робили, що говорили про цього хлопчину, якого Жауме Оливі називав "El sabio" - "Мудрець".
"Коли Лоренцо очолив першу команду, він відразу чітко позначив своє бажання: він хотів, щоб Андрес тренувався з кращими, щоб вчився у вчителів, які в той час виступали за першу команду: у Гвардіоли і Хаві. Для розвитку Андреса це було найкращим рішенням, так що він запросив його до команди", - говорить Аломар.
"Ні, я нікого не відкрив, - протестує Серра Феррер. - Андрес був генієм, природним феноменом, і як гравець, і як людина. Я ніколи в ньому не сумнівався".
Карлос Наваль, офіційний делегат "Барселони" і уособлення клубу на протязі багатьох років, добре пам'ятає цей момент. "Я подзвонив до "Ла Масії" і сказав: "Будь ласка, повідомте Андреса, що завтра він тренується з першою командою".
"Я вирішив, що це жарт", - зізнається Андрес. Він вийшов з "Ла Масії" і попрямував до головних воріт стадіону - йти було щонайбільше триста метрів. Дійшовши до них, він зупинився. Він не смів перетнути цей бар'єр. Охоронець не знав цього сором'язливого малого, але Андресу в той день пощастило. В той момент до стадіону під'їжджав Луїс Енріке, і він впізнав Андреса. "Сідай, - сказав він. - Я відвезу тебе до роздягальні". Так все і почалося.
"Я хотів, щоб він потрапив до першої команди з багатьох причин, але головним чином я хотів нагородити його за зразкову поведінку, лідерські якості та ставлення до партнерів по команді, - говорить Серра Феррер. - Він ніколи не мав ніяких проблем з успішністю, завжди першим приходив до класу вранці і ніколи не пропускав уроків. Він завжди чекав приходу автобуса, тоді як інші змушували автобус чекати їх.
Пам'ятаю, що Гвардіола був дуже щасливий, що Іньєста приєднався до нас в той день, так само як і Рівалдо. Уявіть, що відчував хлопець, входячи у роздягальню, де було стільки зірок. Тож мій посил йому був простий: "Розслабся, Андресе. Просто роби те, що вмієш, і все. Отримуй задоволення, добре?" Потім, коли ми вийшли на те тренувальне поле поруч з "Ла Масіею", він повівся дуже природно і невимушено. Якщо потрібно було прискорити гру, він робив це. Якщо потрібно було сповільнити, він уповільнював. Він всіх здивував тоді. Єдине, чого він не робив, - це не проводив тренування самостійно. Гравці дивилися на нього, а не на мене. Він був зіркою, але робив все так скромно, так природно. Він розумів гру і філософію "Барселони". Не було жодного шансу на те, що він провалиться. Він знав, що доб'ється успіху".
Іньєста нікого не підвів, особливо це стосувалося Луї ван Гаала, тренера, який дозволив йому дебютувати у першій команді і відкрив йому двері в неї. Ван Гаал поговорив з Серра Феррерою перед дебютом Іньєсти, але насправді голландцю не треба було довго переконувати його щодо Андреса.
Серра Феррер згадує ту розмову: "Ван Гаал запитав мене: "Де він може грати?" Я сказав, що Андрес може грати, де завгодно. Центрального півзахисника, який диктує хід і ритм гри; interior'а на будь-якій стороні; під нападаючим; на позиції "десятки". А якщо тобі в якийсь момент знадобиться людина, яка здатна швидко і якісно доставити м'яч з оборони, можете поставити його хоч крайнім захисником, але, зрозуміло, там він не буде добре виглядати у захисті".
Далі буде...
