Митець: бути Іньєстою (Розділ 15. Дані. Частина III)

Вступне слово;
Пролог;
Розділ 1. Безодня. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 2. Фуентеальбілья. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 3. Брунете. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 4. "Ла Масія". Частина I; Частина II
Розділ 5. Тато. Частина I; Частина II
Розділ 6. Мудрець. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 7. Перша команда. Частина I; Частина II
Розділ 8. Франк. Частина I; Частина II
Розділ 9. Брати
Розділ 10. Пеп. Частина I; Частина II
Розділ 11. Біль. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 12. Вершина світу. Частина I; Частина II; Частина III; Частина IV
Розділ 13. Суперники. Частина I; Частина II
Розділ 14. Дель Боске
Розділ 15. Дані. Частина I; Частина II

Розділ 15. Дані (частина III)

"Мені було п'ять років, коли я зіграв за свою першу команду, Parque 84, - згадує Фернандо Торрес. - Я взяв участь у футбольному марафоні, який організував спортивний центр Фуенлабради. Матчі були божевільними - за м'ячем бігали 15-20 хлопчаків". І поки Торрес бігав за м'ячем в футбольному марафоні в Мадриді, Іньєста робив те ж саме в іншому куточку Іспанії, обігруючи один за одним столи і стільці у сімейному барі. Торрес починав як воротар, але перетворився на голеадора, кожного дня відточуючи майстерність у рідному кварталі, а влітку, під час канікул - в Галісії. Для Іньєсти прихід літа означав футбол і ще більше футболу, він грав в нього де тільки можна: від шкільного майданчика до вулиць навколо рідної домівки. Хлопчик з Мадрида, який народився у березні 1984 року, і хлопчик з Ла Манчі, що з'явився на світ двома місяцями пізніше, в травні 1984 року, почали своє спільну подорож по зелених газонах планети в Англії, на чемпіонаті Європи U-16 в 2001 році, і початок їх шляху виявився для обох вельми непростим.

У квітні того року Торрес травмував коліно в товариському матчі, перед самим початком молодіжного чемпіонату. Він вважав, що пропустить перші ігри Євро U-16, які повинні були стати його дебютними на міжнародному рівні, але все ж встиг відновитися і зіграв. На той час Іньєста, який перебрався до "Ла Масії", вже перестав плакати. Всього за чотири місяці до турніру Серра Феррер, тодішній тренер "Барси", запросив його потренуватися з першою командою клубу. Він прийшов в клуб менше чотирьох років тому, а доля вже винагороджувала його за швидкий прогрес участю в фінальному турнірі Євро. Фернандо і Андрес разом прибули до Дарему, що на півночі Англії, і готувалися разом відкривати новий світ: довжелезний форвард з веснянкуватим обличчям і крихітний півзахисник, чия футболка збірної Іспанії на вигляд здавалася на кілька розмірів більше, аніж потрібно.

Також Андрес подружився на турнірі з ще одним захисником з "Еспаньола" - з бездоганним Карлосом Гарсією, який справив на нього, мабуть, навіть занадто сильне враження У перше знайомство. "Я завдав йому травми, - розповідає Гарсія. - Він грав за "Барселону", а я - за команду футбольного центру Фундасьон Ферран Марторель. Я стрибнув у підкаті ззаду і збив його. Думаю, він вивихнув коліно. Нам було років по 13-14, і мені було соромно як ніколи. Наступного тижня я йшов по Травессере де ліс Кортс в Барселоні і раптом побачив його. Ми були на протилежних сторонах вулиці. І ми кивнули один одному, тому що обидва були сором'язливими пацанами".

З того часу вони стали частіше бачитися і протистояти один одному в дербі, а потім і зблизилися, так що Андрес навіть став залишатися у Карлоса у будинку. Вони стали друзями, і та перша зустріч, що залишилася далеко в минулому, вже була давно забута. Тепер вони у якості молодих збірників, насолоджувалися участю в своєму першому континентальному турнірі. Збірна Іспанії під керівництвом Хуана Сантістебана почала той турнір розгромами Румунії (3:0) та Бельгії (5:0). Потім була Німеччина, та сама, яку Іньєста і Гарсія здолають через кілька років, спочатку підлітками, а потім і юнаками. Німці були готові зупинити Андреса будь-якою ціною: законними способами і не дуже. Закон не занадто наблизив їх до мети, так що вони стали все частіше вдаватися до незаконних способів, і коли до кінця матчу залишалося всього десять хвилин, хтось то з німців порушив правила, "скосивши" Андреса так, що йому довелося покинути поле з травмою.

"Вони намагалися зробити йому боляче, - говорить Гарсія. - Ми чули, як з німецької лавки раз у раз лунали крики: "Бийте його, бийте". І вони так активно били Андреса, що в результаті "вибили" його з поля. Його втрата стала великим ударом для нас, тому що і в футбольному плані, і в психологічному він дуже багато значив для нас. Андрес буквально притягував до себе любов і симпатію партнерів. Коли який-небудь гравець перевершує по грі всіх "на районі" на цілу голову, але ніяк не демонструє цього своєю поведінкою, він стає популярним серед інших членів команди", - зізнається Гарсія.

Іспанія програла 0:2, але завдяки позитивній різниці забитих і пропущених пройшла до чвертьфіналу. Проблемою було те, що під час турніру команда втратила Іньєсту, він там більше не зіграв. Торрес і Гарсія залишилися одні, без допомоги. Засмучений Іньєста повернувся до Барселони, його праве коліно сильно розпухло через розтягнення. Він був розчарований таким результатом і сильно турбувався щодо збірної, яка втратила в чвертьфіналі ще і Горку Ларреа, який в грі з італійцями отримав забій і вибув з гри. Але з талановитим Дієго Леоном в складі іспанцям все одно вдалося дійти до фіналу, який вони виграли завдяки голу Торреса з пенальті. Іньєста хотів бути з командою і підтримати партнерів, які присвятили перемогу йому, але "Барса" не відпустила його.

"Ларреа летів до Сан-Себастьяна, а Андрес до Барселони. Федерація хотіла, щоб вони обидва повернулися і були присутні з нами на фіналі. "Ла Реал" Горку відпустив; "Барса" ж сказала "ні", - згадує Гарсія. У той час "Барселона" була активним вулканом. Жоан Гаспар був президентом, Решак - тренером, які прийшли на зміну Серра Ферреру, а Пеп Гвардіола оголосив про прощання з "Камп Ноу". Підписання аргентинця Рікельме викликало більше занепокоєння у клубу, ніж майбутнє Андреса Іньєсти.

"Тобі не можна їхати. Лікарі тебе не відпустять". Таким був холодний аргумент клубу. Андрес був розбитий і пригнічений. "Я відчував себе абсолютно безпорадним. Я був в захваті від перспективи стати чемпіоном Європи і хотів бути з партнерами по команді". Партнери, у свою чергу, зробили все, щоб його присутність в фіналі так чи інакше відчувалося. Реалізувавши пенальті, Фернандо Торрес задер свою футболку, щоб показати всім особливе послання.

"Фернандо написав щось для Андреса і Горки. Приблизно те ж, що Андрес написав для Дані в фіналі ЧС-2010", - говорить Гарсія, пам'ятаючи про те, як сильно переживали обидва футболісти через те, що не змогли зіграти у тому фіналі. Горка був на трибунах; Андрес у будинку.

"Коли той фінал в Англії закінчився, делегат команди залишив медаль Андреса у себе. Але всі знали, що з нею потрібно зробити. нікому нічого не треба було пояснювати". Так що після прибуття до аеропорту Барселони Гарсія виконав свою останню місію на турнірі, доставивши чемпіонську медаль Іньєсті. "Вона твоя", - сказав він, повісивши її на шию Андресу, немов вони досі стояли на чемпіонському подіумі.

"Кожен знає, що я захоплююся Карлосом Гарсією, - говорить півзахисник "Барселони" про свого старого приятеля з "Еспаньола". - Ми дуже хороші друзі, і нам не потрібно це приховувати, незважаючи на суперництво між клубами".

З Гарсією Андрес дружить так само, як дружив і з іншим своїм приятелем-"папугою", Дані Харке. Тим липневим вечором 2010 року весь світ дізнався про цю дружбу. "Дані завжди був безтурботною і урівноваженою людиною. Характером він дуже сильно схожий на мене. За межами поля ми постійно жартували і сміялися; на полі він був тим, хто завжди приймав правильні рішення без зайвої суєти і поспіху. Він був майбутнім центральним захисником збірної, але..."

Він не може змусити себе договорити до кінця, але їх дружба не померла, Андрес проніс її до самого Йоганнесбурга, де вони були удвох, Андрес-півзахисник і Дані-оборонець. Вони грали той фінал разом. А Джессіка дивилася на це зі сльозами на очах.