Бонус 10 000 грн Вступне слово;
Пролог;
Розділ 1. Безодня. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 2. Фуентеальбілья. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 3. Брунете. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 4. "Ла Масія". Частина I; Частина II
Розділ 5. Тато. Частина I; Частина II
Розділ 6. Мудрець. Частина I; Частина II; Частина III
Розділ 7. Перша команда. Частина I; Частина II
Розділ 8. Франк. Частина I; Частина II
Розділ 9. Брати
У Андреса особлива аура, його успіх був викуваний безмовним плачем.
Віктор Вальдес, "брат" Андреса
"В день мого знайомства з Андресом ми посварилися, - розповідає Віктор Вальдес. - Ми зовсім не знали один одного. Він приїхав до "Ла Масії" у 12-річному віці і був таким крихким, тихим, дуже замкнутим. З самого початку було зрозуміло, що довіру такої людини потрібно заслужити, таким він вже був. Насправді він був дуже схожим на мене в цьому плані. Може, тому ми один на одного розлютилися. Декілька днів по тому ми відмовлялися один з одним розмовляти. Спогади не з приємних".
Для Андреса не надто характерно лаятися з людьми. Ніхто не міг згадати від нього поганого слова, не кажучи вже про погану поведінку. Він ні з ким не конфліктував: ані з тренерами, ані з партнерами. Єдиним винятком був Віктор Вальдес, і Вальдес в результаті став кращим другом Андреса, його "братом".
Віктор на два роки старший за Іньєсту. Він знав "Ла Масію" вздовж і поперек, коли з'явився цей маленький хлопчик з Фуентеальбільї, сезон на той час уже розпочався. "І хоча він нічого не говорив про те, як я поставився до нього у той перший день, я бачив, що він був засмучений цим. Я змирився з тим фактом, що в нашій суперечці був винен я. Мені теж було боляче. У мене теж є серце. І починаючи з того моменту я змушений був доглядати за ним, тому що неправильно почав наші відносини. Я наче намагався виправити ситуацію. Подібні конфлікти відбуваються, коли приходить хтось новий, а ти вже був на цьому місці цілий рік, вже знайшов своє місце, а ще таке трапляється, коли у людини схожий з твоїм характер - нехай з боку так і не здається. Між вами з самого початку виникає протиріччя. Я намагався виправити ситуацію, тому що відчував свою провину".
З того часу Віктор і Андрес, Андрес і Віктор йшли разом і в житті, і в футбол.
"Андрес і я - ми як брати, - говорить Віктор. - Ми могли місяцями не розмовляти один з одним, але це не змінювало наших відносин. Ті, хто добре мене знає, а він саме з таких людей, розуміють, що мені потрібно постійно відчувати присутність своїх друзів поруч. Андрес такий самий. Йому теж потрібно особистий простір. І ми завжди поважали цей простір один одного.
Раніше я ходив дивитися на його гру. Він грав за кадетів, а я був у "Інфантіле". "Будь ласка, приходьте подивитися на нашу гру, - говорив мені Хорхе Тройтейро. - І ми ходили. Він з Андресом були наймолодшими в "Ла Масії". Ми ходили дивитися на їхню гру на поле "Астротерф" поруч з "Міні-Естадіо", сідаючи на кам'яну стіну поруч. Андрес вже тоді виділявся своїм інтелектом, своїми навичками роботи з м'ячем і характером, який проявляє на полі. У нього завжди була особлива аура. Він був хлопцем, якого любили і поважали всі навколо. З м'ячем в ногах він робив гру кожного футболіста навколо себе краще. Без м'яча ніколи не завдавав нікому проблем.
В Андресі горить вогник, світло, якого немає в інших, і він його відрізняє, робить унікальним. Особливим".
Піднімаючись вгору по піраміді молодіжних команд "Барси" і ухиляючись від лап жорстокого природного відбору, Віктор і Андрес подружилися і стали дуже близькими. Тройтейро вже опинився на узбіччі, а вони продовжували шлях. "Барсу" влаштує тільки винятковий, досконалий рівень, і вони це знали. В кінцевому підсумку вони разом потрапили до першої команди. Віктор дебютував під керівництвом Луї ван Гаала 14 серпня 2002 року; Андрес вперше вийшов на поле під керівництвом того ж тренера трьома місяцями пізніше, 22 листопада. Ті часи були для "Барселони" похмурими, але навіть незважаючи на те, що тоді знайшлося б зовсім мало людей, які розуміли це, саме тоді закладався фундамент майбутніх успіхів клубу. Ван Гаал, який завжди і всюди ходив зі своїм блокнотом, як здавалося, щодня ризикував своєю роботою, але, незважаючи на це, він залишив своїм наступникам спадок - правда, насолодитися визнанням за це йому не вдалося. Замість цього справжній прорив для Пуйоля, Хаві, Вальдеса і Іньєсти - молодого покоління - трапився з приходом Франка Райкарда, що додав команді талановитих новачків, які мали необхідний досвід. "Барселона" виграла Ла Лігу в сезоні 2004/05 з Роналдіньо і хлопчиськами ван Гаала, серед яких були Віктор і Андрес.
Віктор і Андрес незабаром почали замислюватися про те, куди може завести їх футбол. "На зворотному шляху з Валенсії, де ми тільки-но оформили чемпіонський титул у матчі з "Леванте", я запитав у Андреса, що він хоче виграти тепер, - розповідає Вальдес. - Тоді всі намагалися наслідувати мадридський "галактікос", їх всі мріяли обіграти. Але чемпіонат виграли ми. Так що я запитав у нього: "Що ми тепер хочемо виграти? Скільки чемпіонських титулів ти хочеш, Андрес?" Я ніколи не забуду його відповідь: шість чемпіонств і три Кубка чемпіонів. Шість, тому що Пеп Гвардіола, від якого він фанатів, виграв шість титулів; а три Кубка чемпіонів, щоб зрівнятися з результатами Мадрида з 1998 року". Вальдес додає: "Коли я прийняв рішення піти з Барселони, він сказав мені: "Ти не можеш піти зараз. Ми майже досягли мети. Ми всього в одному титулі від мрії. Не йди, Вікторе. Залишися". Той шостий чемпіонський титул був близький, ми були на шляху до нього, але потім я отримав травму у березні... Андрес на контрасті пішов набагато далі початкового обіцянки. Коли ми поставили собі цю мету, вона здавалася майже нереальною, недосяжною. Зараз, згадуючи цей час, я відчуваю, як по тілу біжать мурашки. У той час такі мрії здавалися захмарними. Але тоді ж потрібно було попросити про це, чи не так? І ми отримали все, що хотіли".
Перший з трьох європейських кубків був виграний у Парижі, два інших були взяті в п'ятирічний період з 2006-го по 2011-й: в Римі в 2009-му і в Лондоні двома роками пізніше.
"Перемога у паризькому фіналі була визначена долею, - говорить Вальдес. - Франк зробив правильні заміни. Все змінилося з виходом Андреса у другому таймі. Він потягнув команду, звалив відповідальність на свої плечі, і ми змогли відігратися і перемогти". Райкаард почав матч з Андресом на лавці, а надію на успіх віддав до рук Вальдеса. Кращої долі для обох важко було придумати. Вальдеса атакували з усіх боків, його критикували майже не всі, але роздягальня підтримувала його, так само як і тренер. І в Парижі він провів видатний матч. Зіграв вирішальну роль. "Ми не могли дати перемозі у фіналі вислизнути у нас з рук після всього, що трапилося, - говорить він. - Я ніколи не забуду цей момент - наш перший Кубок чемпіонів. Перший з трьох для мене і Андреса. Ми з не могли у це повірити".
Запитайте у них про фінал, і Вальдес розповість, як грав Іньєста, а Іньєста згадає, як грав Вальдес. Андрес і Віктор - брати. Віктор врятував свою команду при виході Тьєррі Анрі віч-на-віч, але пам'ятає він гру друга: "Андрес просто вбив їх", - говорить він. "Жодна інша гра, жодна ніч не зрівняється з тим, що було у Парижі. Двоє друзів разом виграли Кубок чемпіонів. Коли пролунав свисток, я кинувся на газон, вдячний життю за те, що трапилося, я не міг повірити в те, що це не сон. А потім як божевільний підбіг до Франка, щоб обійняти його. Тільки він і я знали, через що ми пройшли у той рік. Він ставився до мене як батько.
"Розслабся, Вікторе, ти будеш грати аж до самого фіналу, що б не трапилося", - говорив він мені. Так і вийшло. Так що я "летів", щоб віддячити йому. А потім став шукати свого друга - хотів розділити цей момент зі своїм "братом". Ми були разом, скільки себе пам'ятаю: "Ла Масія", важкі часи, "Барселона Б", футбол, дружба, всі ці розмови, стільки моментів і спогадів разом..."
Париж підкорився насилу, їм довелося боротися і терпіти, всім і кожному. Подорож до Риму теж вийшла важкою, тоді вони прагнули до свого другого Кубку чемпіонів. Але жоден момент тієї подорожі не був таким важким, як гра на "Стемфорд Брідж", вона стала випробуванням на міцність для сердець мільйонів людей.
"Правда в тому, що я навіть не зрозумів тоді, що той удар завдав Андрес, - говорить Віктор. - Я усвідомив це тільки тоді, коли прибіг до них через все поле, щоб відсвяткувати. Здавалося, що в тій грі з "Челсі" для нас все втрачено. Коли Майкл Ессьєн забивав свій м'яч, я, стрибаючи, думав: "Я потягну цей м'яч", але я не зміг. Він залетів у верхній кут. Потім видалили Абідаля. Гравці "Челсі" немов літали, вони були всюди. Для нас все йшло не так як треба. Але я продовжував говорити собі: "У нас буде шанс... хоча б один... У нас буде можливість". Я подивився на табло, на ньому була 88 хвилина. Гра була майже закінчена, коли трапився гол. Андрес забив, і я зійшов з розуму. Не питайте мене чому, але я був переконаний, що щось станеться. І воно сталося. М'яч забила моя споріднена душа. Це було неймовірно". Третій Кубок чемпіонів в Лондоні став ще однією битвою, навіть тяжчим, ніж фінал в Римі. Особливо для Іньєсти. "Ми відпрацьовували навіси і удари, традиційні тренувальні вправи, коли я помітив, що Андрес сидить в кутку поля разом з Емілі Рікартом, фізіотерапевтом, - говорить Віктор. - Він знову травмувався, і ніхто не міг його втішити. Здавалося, що він нікого не знає, не впізнає оточуючих. Говорити з ним було все одно, що говорити з каменем. Його погляд ні на чому не затримувався; ніби він не розумів, якого біса з ним відбувається".
Сезон 2008/09 добігав кінця, і травма Іньєсти була не просто черговою пересічною травмою. Вона стала початком гіршого періоду у кар'єрі Іньєсти, тривалого настільки, що в якийсь момент йому здалося, що виходу з цього кута йому вже не знайти. Все було навіть гірше тих перших днів у "Ла Масії". У наступному році повинен був відбутися Чемпіонат світу, але дуже довгий час Андрес побоювався, що не зможе на нього поїхати. Він боявся, що взагалі не зможе грати. Йому потрібно було битися і страждати - знову.
"Наші кар'єри розвивалися паралельним курсом, ми всім ділилися, жили всередині одних і тих самих стін, в тих чотирьох спальних приміщеннях "Ла Масії", - говорить Вальдес. - Ти граєш за "Барселону" і не знаєш жодного клопоту: тобі виділяють місце, де ти можеш спати, тебе навчають, тренують, ти живеш і працюєш в одному з кращих клубів світу, мабуть, навіть в кращому. Але в кінцевому підсумку ти опиняєшся на самоті. Один, без сім'ї. До цього потрібно звикнути, потрібно адаптуватися до ієрархії і заведеним порядком. І робити це потрібно на самоті, самому".
Коли Андрес вийшов з найважчого періоду свого життя, впоравшись з труднощами, Віктор чекав на нього. "Пам'ятаю, що протягом декількох днів до оголошення складу збірної Іспанії на чемпіонат світу 2010 року він регулярно надсилав мені повідомлення, сповнені оптимізму, як ніби знав, що у мене буде шанс потрапити в заявку. Потім Вісенте дель Боске підтвердив його припущення, і Андрес прислав мені лист електронною поштою: "Вікторе, ти їдеш на чемпіонат світу". Я був радий за себе і щасливий, зрозуміло, але ще більше мене радував той факт, що я їхав на турнір з Андресом. Я знав, що у мене не буде шансу зіграти там, що моя роль полягала в тому, щоб бути частиною колективу і допомагати за межами поля. Але я взяв на себе ще одну роль: вирішив, що буду там заради Андреса. І думав про себе: "Мій найкращий друг їде у Південну Африку після жахливого року. Я буду там, щоб допомагати йому". Моєю мантрою була ця: "Андресе, що б тобі не знадобилося, чого б ти не бажав, що б не відбувалося, знай, я тут. Тільки не будь більше нещасним". А футбол такий, що, якщо ти працюєш, в кінці на тебе завжди чекає винагорода".
