Бонус 10 000 грн "Перешкоди, з якими ми стикаємося, допомагають нам побачити життя з іншого боку і стати сильнішими"
Римський Імператор Марк Аврелій
Якщо ви загуглите ім'я "Андрес Іньєста" і прочитаєте текст, то напевно вам здасться, що ви вже знаєте про мене все. Вам, а також тисячам інших миттєво відкриються всі відомості про моє життя. Як ви вважаєте. Насправді ж ця інформація далеко не повна. Є багато історій, про які я хочу розповісти. Я вірю у стару приказку, що кожен повинен стати батьком, посадити дерево і написати книгу. На щастя, у мене є дочка і син; моя футбольна кар'єра завжди буде асоціюватися з деревом, яке виросло на майданчику у Фуентеальбільї; тому залишається одна лише книга, "Митець".
За що б я не бралася, я ставлюся до цього дуже серйозно. Якщо я вирішив щось зробити, то це тому, що я дійсно вважаю це за необхідне - не заради чогось і не заради власної вигоди. Тому я написав цю історію з тими переконаннями, пристрастю і рішучістю, які я відчуваю під час гри або під час перебування разом зі своєю сім'єю. Я хотів, щоб цей текст був "зшитий на замовлення". Я хотів, щоб все вийшло так, як я собі це уявляв. Я хотів, щоб історія мала форму і зміст, а не просто потік почуттів і спогадів. І для цього я потребував допомоги людей, які дуже добре мене знають, і які могли б пояснити мої почуття; люди, які знайомі з моєю кар'єрою і які в змозі висловити думки, записувати які я почав ще в травні 2012 року.
Ця книга зайняла так багато часу, тому що я не хотів вганяти себе в рамки певних термінів або пов'язувати її вихід у світ з якимось конкретним моментом своєї кар'єри - з "Барселоною" або збірною Іспанії. Причини були особистими, а не комерційними.
Історія, яку я хочу розповісти, повинна бути правильно розказана тими, хто погодився допомогти написати мені цю книгу. В особі Маркоса Лопеса і Рамона Бєси я знайшов двох людей, яким можу довірити зведення своєї історії; двох журналістів, які знають мою кар'єру в "Барселоні" і збірній Іспанії, і які добре знаються на предметі. Це не якісь там наймані письменники і стенографісти, а справжні професіонали, до того ж довірені. Це ті хлопці, яких я знаю вже довгі роки; хлопці яким я можу розповісти все "без купюр", без сорому і боязні - знаючи, що весь отриманий матеріал буде використаний правильно; хлопці, які схвалені всіма, хто сприяв написанню цієї книги.
Я не знаю нікого, хто підійшов би на роль письменника цієї книги краще, аніж Маркос Лопес, гарний працьовитий журналіст і просто чудова людина. Його дуже добре доповнює Рамонс Бєса - хлопець, який завжди прагне розібратися в справі, задати розповіді тон і стиль. Утрьох ми об'єдналися в команду, за однієї умови - ми будемо писати книгу без посередників і не здамо її до друку допоки вона не буде написана у повному обсязі. Переговори з видавцями були доручені Пере Гвардіолі і Жоелю Боррас. Зрештою, Hachette і Malpaso придбали на роботу всі права. Нам також пощастило роздобути перекладачів з іспанської на англійську, Сіда Лоу і Піта Дженсона, двох нерозлучних друзів, а також Малкольма і Хуліана в якості редакторів на іспанську та каталонську мови, чий внесок у редагування і вдосконалення книги був вирішальним.
Збираючи свою історію по шматочках, я неминуче про когось забув, і, можливо, деякі читачі скажуть, що в книзі замало критики, або що я не згадав деяких персонажів. Але я хочу запевнити: це саме та книга, яку я хотів. Це моя книга; мені вирішувати про її склад, а не моїм співробітникам, які, я впевнений, зробили б суттєві зміни, відштовхуючись від власних уподобань. Я хотів пояснити своє розуміння речей, або, якщо забажаєте, своє ставлення до певних речей, а також те, як мої знайомі бачать мене збоку. Я розібрав своє життя по поличках, по главам - аби читачеві було легше простежити всю історію. Мова про написання роману не йшла, тільки про журналістське оповідання - про моє життя і кар'єру.
Мені майже нічого сказати (хоча для багатьох це може бути цікаво) про свої почуття, які добре відомі і розписані в інших місцях. Я маю на увазі повсякденне життя і свої звички. Не секрет, що мені подобається проводити час зі своєю сім'єю, перебувати поруч з Анною, Валерією і Паоло Андреа, а також зі своїми батьками і сестрою Марібель. У мене немає можливості часто вибиратися в селище, але я люблю проводити дорогоцінний час зі своїми дідусем та бабусею; зі своїм дядьком Андресом, разом з яким я бігаю перед передсезонною підготовкою; а також з іншими своїми родичами, хоча деякі з них живуть далеко, в Альмерії і на Мальорці. Мені подобається відвозити і забирати Валерію зі школи, бачачи її заразливу посмішку. Мені подобається проводити час зі своїм маленьким терором Паоло Андреа. І я люблю перебувати поруч з Анною. Якщо у нас виходить, раз на тиждень ми намагаємося вибратися кудись разом - на прогулянку, або в який-небудь ресторан. Іноді ми ходимо в кіно. Музика? "Estopa" як і раніше моя улюблена група - мені подобається як їх музика, так і самі хлопці. Крім цього я у боргу перед Алексом де Гуіріором, який створює для мене компіляції з різних стилів - чи то реггетон, хаус або іспанська попса; тому в моєму розпорядженні завжди є вибір. І, звичайно, як спортсмен, який стежить за собою, я люблю іноді подрімати - щоб залишатися бадьорим.
Однак у мене ніколи не було намірів писати книгу про всі ці повсякденні речі. Замість цього я хотів розповісти про свою пристрасть до гри. Про пристрасті, яку відчуваю з самого дитинства. Маркос і Рамон періодично нагадують мені про те, що я був хлопчиком без повноцінного дитинства. Усвідомлюючи це, я хотів повернути це дитинство за допомогою розповіді про нього; хотів спробувати дати зрозуміти, що я дуже пишаюся цим маленьким хлопчиком. Всілякі неприємності і складності траплялися як в дитинстві, так і вже тоді, коли я виріс - наприклад, в місяці, які передували чемпіонату світу в Південній Африці. Але я спробував пояснити їх якомога щиро - наскільки я їх розумів, не замислюючись над тим, як правильно викласти їх на папері.
Звичайно, переїжджати з Фуентеальбільї до "Ла Масії" було непросто. Мені знадобився рік, щоб звикнути і влаштуватися на новому місці. Але, врешті-решт, я обзавівся власним місцем у бібліотеці, власною кімнатою, власним гардеробом і іншими власними речами, включаючи солодощі. Я любив торти, які приносили мені батьки, а також бісквіти, які приносила бабуся Жорді Месальеса; перед сном ми завжди занурювали ці смаколики у шоколадне молоко. Скільки чудових спогадів нахлинули! Одне з них особливе для моєї сім'ї - коли директор "Ла Масії" Жоан Сезар Фаррес обрав мене у якості хлопчика, який мав зустріти на ресепшені Папу Іоанна Павла II, котрий приїхав на святкування сторіччя "Барселони". Моя мама купила мені новий костюм, немов це було моє перше причастя.
Час від часу я відчуваю необхідність повернутися в Фуентеальбільї. Ось де справжній будинок, мій будинок. Тут знаходиться велика частина моєї родини, сусіди, наш виноградник, люди з села, які живуть тут все своє життя і які спостерігали за моїм ростом і становленням. Я люблю згадувати, звідки я родом, люблю, говорити, звідки я потрапив в "Барселону". Часом я люблю копатися в своїх почуттях. Потрібно знати, як піклуватися про своїх близьких: про Анну, моїх дітей, моїх батьків, мою сестру Марібель. Нам слід знати, як доглядати за людьми, які нас оточують - щоб не відчувати себе на самоті. Хоча всі ми час від часу шукаємо притулок саме у ній.
Я не такий вже і тихоня, яким люди мене вважають. Неправда, що під час матчів я ніколи не лаявся або ніколи не брав участі в бійках. Мої знайомі якось навіть звинувачували мене в тому, що я суну ніс не в свої справи і вимагаю, аби усе було по-моєму. Але я радий, коли інші говорять, що я знаю, як зблизити сім'ю в потрібний час в правильному місці. Я дуже впертий і тому, природно, обурююся проти будь-кого, хто говорить мені, що я не можу дозволити собі бажане.
Також я дуже вдячний чоловік, і я хочу, щоб ви побачили це в книзі. Я вдячний всім, з ким працював у збірній Іспанії і всім, з ким я ріс і вчився, коли починав у Альбасете. Я вдячний своїй сім'ї і "Барсі". Я не збираюся виділяти директорів і президентів. Я вважаю за краще висловити свою подяку клубу в цілому, включаючи всіх директорів, які там працювали. Кращий спосіб продемонструвати свою прихильність до клубу - поважати цю футболку і бути хорошим партнером по команді, постійно віддавати всього себе на полі, і завжди представляти "Барсу" з вірністю і гідністю. Ось що я відчуваю з першого дня, навіть коли я був простим хлопчиком, що подає м'ячі за величезними рекламними щитами, що заважали мені спостерігати за своїми героями на полі. Ніщо не мотивує мене більше, ніж можливість представляти свій клуб і свою країну настільки успішно, наскільки це можливо.
Я дуже поважаю свою професію. Я поважаю своїх товаришів по команді і своїх суперників. І я поважаю уболівальників. Моя відданість чиста, і я намагаюся нікого не обманювати. Мені подобається, що вболівальники мене аплодують - не з ввічливості, а через свої почуття. Коли ти знаєш, що віддав всі сили і нікого не підвів, це найкраще почуття, яке може бути у гравця.
Ця книга - ще один доказ того, що мені потрібно висловитися, підтвердити свої рішення; як то написано на табличці біля входу в наш будинок: "Перешкоди, з якими ми стикаємося, допомагають нам побачити життя з іншого боку і стати сильніше". Часом нам потрібно розблокувати себе. Але це можливо лише у тому випадку, якщо ми спочатку зрозуміємо, що ми заблоковані.
Моя пристрасть до футболу завжди була моєю рушійною силою, і зараз я як ніколи розумію, як сильно мені пощастило бути капітаном і мати можливість насолоджуватися свідченнями людей, які допомогли мені насолоджуватися життям, яке склалося так, щоб я міг присвятити себе улюбленій справі і стати тим , ким я хотів стати. У кращій команді світу. Це привілей. Немає нічого кращого, ніж виконати свою роботу, отримати за неї визнання, а потім подякувати у відповідь. Подібного не купиш ні за що у світі. Ми завоювали стільки трофеїв, виграли за шість років два требла, і як і раніше хочемо вигравати. Наскільки неймовірним це б не здавалося, але прагнення до успіху не змінилося.
Маркос і Рамон часто просили мене пояснити, що я відчуваю, перебуваючи в оточенні шести-семи суперників; чи схожий мій стиль гри на стиль Роджера Федерара, головними рисами якого є швидкість і синхронність рухів. Але найбільше мене схвильовує те, коли вони говорять, що одним помахом пера можуть відобразити в мені багато з якостей, які повинні бути притаманні кожному сильному гравцеві: швидкість прийняття рішень; якість пасу; вміння уповільнювати, прискорювати, зупиняти; вміння "відрізати" суперників першим пасом; або вміння змінювати напрямок. Навіть не знаю що сказати. Я б надав перевагу, щоб про це говорили інші.
Звичайно, я вважаю, що необхідно мати хорошу техніку, інтуїцію, знати, як знайти пробоїни, і бути в змозі вести команду за собою в атаку - це очевидна ознака, що є у тебе впевненість у своїх партнерах; цими навичками ти змушуєш суперника відступати. Деякі кажуть, що мій секрет полягає в перших десяти метрах, які я долаю з початком руху. Інші кажуть, що я пожертвував дитячої звичкою забивати м'ячі заради вміння покриття величезні ділянки поля. Я не знаю. Як я вже сказав, я просто роблю те, що для мене природно. Якби я народився заново, то грав би так само. Коли я виходжу на поле, то більш-менш знаю, як увійду у гру; у мене є безпосереднє відчуття темпу гри і того, як вона буде розвиватися. Іноді напередодні матчів я навіть відчуваю, що відбудеться у самій грі. Я чітко уявляю собі події, і потім вони трапляються - так, як я собі і уявляв. Деякі речі, про які я ніколи не думав, я роблю інтуїтивно. Мій мозок працює дуже швидко. Моя мама каже, що іноді він працює настільки швидко, що ось-ось вибухне - ось точне визначення Лухан.
Сімейка Іньєсти-Лухан - уперта і сувора. Ми робочі, а спорт, врешті-решт, подібний до життя: в ньому не можна здаватися, і, навпаки, потрібно щодня боротися, залишаючись вірним своїм принципам. У цій книзі я хотів нагадати собі про це. Щоб побачити роки, прожиті як людиною і футболістом-професіоналом, і записати їх на сторінки книги, яка говорить голосами тих, хто допомагав мені; при співучасті тих, хто приміряв на себе роль суддів моєї роботи і мого щоденного існування, Маркоса і Рамона.
Я хочу висловити щиру подяку всім, хто так чи інакше витратив протягом чотирьох років свій час, який знадобився для написання цієї книги. Я ніколи не претендував на те, щоб бути "всесвітньою спадщиною", як колись називали мене тренер Луїс Енріке (я ніколи не зможу віддячити йому за подібне визначення). Мені не потрібні індивідуальні нагороди, яких у мене немає. Також я більше не відчуваю необхідності доводити самому собі що-небудь. Я всюди почуваю себе чудово - чи то в Барселоні, або ж у Фуентеальбільї; граючи за "Барсу" або за збірну Іспанії; чи то в Каталонії, в Ла-Манчі, в Іспанії, або у будь-якому іншому місці.
Я вважаю себе громадянином світу, якому пощастило насолоджуватися прихильністю людей. Саме цим людям я хочу розповісти цю історію; історію, якої немає в Google. Моє життя, розказане мною і тими, хто знає мене краще за все. Сподіваюся, вам сподобається те, як я це зробив. Мені буде дуже приємно, якщо люди отримають від прочитання цієї книжки таке ж задоволення, яке отримують від перегляду моєї гри. З повною відповідальністю заявляю: в цю працю я вклав стільки ж захоплення і відданості, скільки вкладаю, коли виходжу на поле у чудових футболках "Барселони" або збірної Іспанії. Прийнамні таким був мій намір.
Дякую.
Андрес
