Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их

Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их

84
Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их
Фото - Виктор Перегняк, FootBoom.com

Сергій Іванович Ковалець і добрий настрій – це, схоже, синоніми. Він завжди привітний та усміхнений, а ще готовий поділитися своїми багатими спогадами. У рамках святкування 50-річчя «Карпат», Інформаційний центр продовжує серію інтерв’ю з забутими та відомими футболістами. Власне, Сергій Ковалець належить до другої категорії, бо забути його просто нереально. Але нашу розмову теперішній тренер молодіжної збірної України несподівано починає першим...

– А з ким «Карпати» гратимуть улітку? Маю на увазі той самий секретний європейський клуб, який приїде на 50-річчя...

– Не відомо, наразі. Його й справді тримають у таємниці. Говорять про «Мілан», «Реал», дортмундську «Боруссію», «Галатасарай»... Є й такі, хто хоче, щоб приїхав зелено-білий.

– «Селтік»...

– «Селтік» – це справді цікаво... Ну що ж, починайте.




«ТИХІ НАСТАНОВИ ВІД САБО»

– Ви мали можливість зіграти у першому матчі збірної України. Що вам запам’яталося з нього?

– Це був історичний матч. Україна вже стала незалежною, але ми на той час ще не усвідомлювали, що великої країни – Радянського Союзу – більше нема. Сам матч пройшов в хорошій обстановці. Так, ми програли, але вже мали свою збірну, а також незалежний чемпіонат. Ми були молодою футбольною країною.

– Ще один учасник того матчу, Іван Гецко, згадував, що стадіон в Ужгороді співав більше угорський гімн, аніж український. А власне український співав лише один гравець, капітан команди Юрій Шелепницький, родом з Чернівецької області...

– Хороша в нього пам’ять. Я такі деталі не пригадую. Але загалом обстановка була цікавою, це ж перший матч! Саме він у мене і залишився в пам’яті. Ми то зібралися, але от командної зібраності не було. Угорці, пригадую, грали непогано. Не лише з нами, а взагалі. А Гецко співав гімн Угорщини?.. (Сміється.)

Ще один важливий матч – перемога над «Спартаком» у лізі чемпіонів 1994 року. Наскільки для вас він був визначальним?

– Не лише для мене, а й для всієї країни. Народ пригадав союзні часи, коли було київсько-московське дербі, були матчі, які збирали по 100 тисяч уболівальників. «Спартак» приїхав на той матч фаворитом. І десь усе йшло до того, що вони мали б виграти. Але у тому матчі «Динамо» також показало хорошу гру і проявило неймовірну волю до перемоги. Наприкінці матчу, як ви пам’ятаєте, нам вдалося вирвати перемогу. Для України то було справжнє свято. Згадалися ті часи, коли «Динамо» домінувало в Союзі.

Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их - изображение 1 Існує кілька версій того, що все-таки відбулося в роздягальні у тому матчі в перерві. Йожеф Сабо, наприклад, розповідав, що намагався мотивувати команду усіма силами, а Віктор Леоненко, який після перерви забив два голи, казав, що було все навпаки...

– А що саме він казав?

– Що Сабо опустив голову і не міг ні слова сказати...

(Сміється.) Я теж так сидів, з опущеною головою. Справа в тому, що Йожеф Сабо завжди у перервах поводився дуже емоційно, давав активні настанови. І от я сидів, чекав такого потужного настрою, шумових ефектів, сплеску емоцій. А тут чую, що хтось говорить дуже-дуже тихо: «Ви чудово граєте. Якщо будете так продовжувати, то неодмінно виграєте». Я підняв голову і здивувався. В нього завжди було стільки емоцій, а тут такий спокій. Тоді я зрозумів, що ми не програємо. У той час – спокій, це саме те, що нам було потрібно. Тож ми вийшли, забили три м’ячі і підняли настрій всій Україні.




«ЗА ШТАНГЕ ВІДБУВАЛАСЯ ПЕРЕБУДОВА СВІДОМОСТІ»


– Хоч і не довго, але вам вдалося попрацювати з Валерієм Лобановським...

– Я вважаю, що це великий тренер. У нього вчилася Європа: Саккі, Ліппі, Капелло... Його повернення в Україну дало поштовх нашому футболу до розвитку. Це стосується і збірної, і «Динамо», яке вийшло у півфінал ліги чемпіонів, і Шевченка, який здобув Золотий м’яч.

– У вас за спиною висить його портрет...

– Ми зустрілися з Валерієм Васильовичем 20 жовтня 1989 року, коли я підписав контракт з київським «Динамо». Він був дуже простою людиною. І перше, що сказав мені, хлопцю, якого взяли з «Поділля», були такі слова: «Один відсоток таланту і 99 відсотків роботи. Синку, в тебе є всі шанси грати в команді, але усе буде залежати лише від тебе». Я назавжди запам’ятав ці слова...

– Які ще тренери залишили у вас такі ж спогади?

– Насамперед, це мій перший тренер – Безрядін Віктор Андрійович, в якого я тренувався в Красилові на Хмельниччині. Ми зараз часто говоримо про дитячий футбол і дитячих тренерів. Вони мають вкладати душу, ходити до школи, зустрічатися з батьками. Я і зараз нерідко приїжджаю в Красилів, привожу м’ячі, форму, іноді тренування проводжу. Вагомий слід у моїй кар’єрі залишив і Мирон Маркевич, який, по суті, віддав мене в «Динамо». Хоча мене запрошували і «Дніпро», і «Шахтар» – непогані команди. Але Маркевич сказав, щоб я не поспішав, що ці команди хороші, але мені треба в «Динамо». Він бачив, що гравець з другої ліги може перейти до складу чемпіона. Не можна не згадати про Бернда Штанге, але це вже був зовсім інший рівень. Пригадую, вже на початку нашої роботи, він спитав: «А чому на базу не приїздять ваші дружини, ваші діти, ваші батьки? Вони повинні бачити, як ви заробляєте гроші». Це був 1996 рік. У нас відбувалася перебудова свідомості. Тоді як було? Іноземні команди не мали таких шалених зборів, як наші, українські. Натомість вони виходили на поле і спокійно нас обігравали. Просто на позитиві. Тому в «Дніпрі» ми подивилися на футбол з іншої точки зору. У нас була дуже навіть сімейна обстановка. Ми і третє місце взяли, і до фіналу Кубка вийшли.

Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их - изображение 2– Для кого був більший шок – для вас його методи чи для нього ваше життя?
– Бернд Штанге виріс в НДР – країні радянської системи, в соціалізмі. Тому він трохи знав російську мову й умови, в яких жив Союз. Спершу він говорив російською по хвилині, потім більше, щораз частіше залишаючи перекладача без роботи. Згодом він видавав 40-хвилинні тиради. Тодішні системи були схожі, він багато чого розумів, але все одно питався: «Чому ви такі нервові? Спокійно!». А ми й далі нервувалися, коли запізнювався автобус. Це означало, що ми програємо. Він розбивав ці стереотипи і на перше місце ставив спокій.


«БАРБЕКЮ, КЕЛИХ ПИВА ЧИ ВИНАБЕЗ ПРОБЛЕМ»

– Він хотів би тут залишитися?

– Звісно. Йому подобалося. Ми з ним нещодавно говорили, коли він очолював збірну Білорусі. Він розповідав, що після домашньої поразки від Люксембургу 0:1 йому зателефонували і «запросили» на прийом до президента Білорусі. А на той час Штанге почав перебудовувати збірну. У кількох матчах він довірив місце молодим гравцям. От і пішов він в адміністрацію президента Лукашенкка. Але президент не критикував тренера, а сказав, що довіряє йому і оголосив про свою підтримку. Потім білоруси обіграли французів на виїзді. Словом, згадують його позитивно.

– Він посприяв вашому переїзду в Голландію?

– Так, але не лише мені. Скрипник поїхав до «Вердера» і ще досі працює в клубній системі. Полунін поїхав в «Нюрнберг». Я ж вирушив в Голландію, у клуб «Твенте». На той час клуб йшов на третьому місці, а в самому містечку було тихо і затишно – там 120 тисяч населення. Команду тренував Ханс Майєр, який раніше допомагав Штанге в збірній НДР. Я провів три-чотири спаринги і підписав контракт.

– Що вас вразило в Голландії?

– Європу я вже бачив, бо багато матчів провів за «Динамо» і «Дніпро» в єврокубках. Життя тум було дуже спокійне. Ніхто за тобою не стежив, після тренування ти міг робити усе, що заманеться. Хочеш, їдь у Францію, хочеш – у Бельгію чи Німеччину. Кордони відкриті, жодних проблем. Не тільки гравці, а й населення було впевнене у завтрашньому дні. В таких країнах футбол розвивається динамічно.

Ви мали повну довіру і свободу...

– 100% так і було. Як і в «Дніпрі». Ми могли бути з дружинами і дітьми на базі, погодувати їх там. Не треба було поспішати в місто. Там можна було і відпочити, і порибалити. Це все було створено для того, щоб давати результат. Так і в Голландії було. Тренер раз на два тижні збирав команду в ресторані за містом. Після матчів ми там збиралися з близькими. Барбекю, келих пива чи вина – без проблем.

– Ви встигли пограти з Венегором оф Хеселінком?

– По «Селтіку» його пам’ятаєш? (Сміється.) Контакту з ним зараз нема. На той час хлопець мав років 20. Перспективний був, потім за збірну грав. Доказав своєю роботою і професіоналізмом, чого він вартий.

Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их - изображение 3

«МІЙ ПЕНАЛЬТІ МАВ БУТИ ОСТАННІМ»

– Нещодавно знайшов відео, як ви забиваєте гол у ворота «Чорноморця», коли «Карпати» виграли 5:0. Тоді рамку захищав Тімерлан Гусейнов. Спеціально били, знаючи, що він не воротар?

– Логічне завершення кожної атаки – це удар по воротах. У мене тоді була ударна позиція, я був на ходу і на швидкості. Пам’ятаю, що той гол визнали кращим у турі.

З Гусейновим після матчу не говорили?

– Ні, говорив з Гришком, якого вилучили з поля. Він сказав, що якби стояв на воротах, то гола б не було. Але на той час рахунок був 4:0, шансів «Чорноморець» не мав. Цікавий матч видався, вболівальники були задоволені.

– Яка атмосфера панувала у Львові?

– Львів – це футбольне місто, де вболівають дуже патріотично. Трибуни відчувають фальш і байдужість, але коли підтримують – то це дуже хороший стимул. Я вже не раз казав, що львівський етап моєї кар’єри був одним з найкращих.

– Ваш другий матч за «Карпати». Рання весна, люди на табло і тополях і перемога над «Динамо»...

– Тоді за киян грали Шевченко та Ребров. Команда Лобановського виступала в Лізі чемпіонів. Для львів’ян перемога стала справжнім святом. Ми вели 2:0, але Гусін в кінці зміг один м’яч відіграти. Знакова подія для Львова. Вона доводить, що «Карпати» могли і мають боротися за найвищі місця. З такою атмосферою команда має виступати в Європі. Місто до цього готове.

Сергій Ковалець: майстер епохи 90-их - изображение 4Після матчу з «Дніпром» «Карпати» завоювали «бронзу». Що вона для вас означала? Адже ви вже мали і «золото», і кубки...

– Це було свято для фанів. Пригадую, як 5 тисяч уболівальників залишилися вітати команду. Щодо мене, то справді, я грав в командах, які здобували «золото». Але тоді було радісно, що ми подарували місту свято. Я можу собі уявити, як Львів радів, коли «Карпати» виграли Кубок 69-го року. Думаю, тоді було щось схоже.

Ви могли виграти ще один Кубок у складі «Карпат», але фінал програли «Динамо»...

– Не треба казати, що не було шансів. Вони завжди були. «Динамо» навіть нас боялося, адже це один матч. Ми дійшли до фіналу, вибивши «Шахтар» у півфіналі. Але кияни все ж були досвідченішими за нас. На жаль, ми дуже швидко пропустили два м’ячі...

Тоді Шевченко чудеса творив. Відчували, що він піде далі?

– Вся Україна тоді розуміла, що це неймовірний талант. Валерій Васильович його втримав і відпустив до «Мілана» в потрібний момент.

– «Карпати» все ж вийшли у єврокубки, але дуже скоро покинули їх. Чому ви не били пенальті «Хельсінборгу»?

– Бо я був останнім у списку. Виявилося, що мій удар уже нічого не значив. Розчарований був неймовірно. Тоді зробили практично новий стадіон. Всі готувалися до матчу з піднесенням, бо там ледь не виграли, а тут була рівна гра. Такий матч був – пенальті призначили у другому таймі, але Стронціцький відбив удар. Ми відчували відповідальність за результат, але у багатьох гравців не було такого досвіду. Післяматчеві пенальті – це вже лотерея була. Психологічно ми виявилися не готовими.



«ФАНИ ЗАВЖДИ РАЗОМ З «КАРПАТАМИ»

Раніше ви говорили, що мрієте працювати з молодими і талановитими українськими гравцями. Зараз ваша мрія збулася. Ви можете запросити до своєї команди будь-якого молодого і талановитого гравця...

– Щоб перемагати, треба мріяти. Щоб мрії збувалися, треба, щоб вони були позитивними. Справді, я працював там, де були українські гравці. Це не означає, що я ставлюся до легіонерів зневажливо. Ні, бо це ситуація світова. Але зараз мені цікаво працювати з молодими хлопцями, на яких чекає велике майбутнє. Усе залежить як від тренерів, так і від них самих. Мені важливі їхні якості – професійні і людські. Хочеться, щоб молодь частіше грала в основі у своїх клубах.

– Зараз в молодіжці з «Карпат» є лише один Ігор Озарків. Чи можна чекати на поповнення?

– Звичайно, шанс є в кожного. Ми запрошували гравців і з першої, і з другої ліг. Але у нас не так і багато зборів. Більше можемо дивитися на них зі сторони, а не працювати з ними. Дуже мало часу. Десять днів на тренування і два місяці слідкування.

– Пане Сергію, на прощання можете передати вітання львівським уболівальникам.

– 50 років для футбольного клубу – це дуже хороша дата. Були і перемоги, були і поразки, але віддані уболівальники завжди разом з командою. Я переконаний, що в перспективі це дасть результати, щоб команда росла і боролася за медалі.

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам
Оставили комментарии на форуме: 1
  • Интересный игрок был, ИМХО, ЖК сейчас не хватает такого думающего хава.

    0+ 0- 0
    +-
    Аджоев Гурам
  • Оставить комментарий на форумеОбновить