Бонус 10 000 грн 
Президент ФК «Гагри» прокоментував складну ситуацію в українському футболі та провів аналогії з подіями в Грузії 2008 року.
Наразі вітчизняний футбол опинився в дуже складному становищі, що обумовлюється соціальною та політичною кризою в країні. Кримський півострів став осередком розгортання повноцінних військових дій й анексії з боку Росії. На сході України обстановка також залишає бажати кращого, адже постійні сутички на вулицях Харкова, Донецька та Луганська несуть пряму загрозу безпеці мирних громадян. Щось схоже 2008 року пережив футбол Грузії, коли під час бойових дій тамтешній чемпіонат тимчасово було призупинено. Відтак «УФ» вирішив зв’язатися з президентом ФК «Гагри» Бесо Чіхрадзе, щоби дізнатися, наскільки нинішнє становище в Україні можна порівняти з подіями в Грузії шестирічної давнини.
— Бесо Володимировичу, 2008 року через військову агресію Росії чемпіонат Грузії тимчасово було призупинено. Як гадаєте, чим для УПЛ може загрожувати нинішня криза в Україні?
— Весняний старт української прем’єр-ліги й так вже було перенесено на кілька тижнів. Гадаю, в разі загострення конфлікту, в кращому випадку, на ваш чемпіонат очікує перенесення кількох турів на пізніший період. У найгіршому — першість узагалі може бути не дограна. Адже наразі невідомо, яка доля чекає кримські клуби, та й на сході неспокійно. Будемо сподіватися, що «Таврія» і «Севастополь» продовжать виступи в українській першості.
— Із появою російських військ у Криму, провокацій «п’ятої колони» в різних містах України, деякі легіонери з метою безпеки вирішили залишити українські клуби. Скажіть, тоді в Грузії іноземці також виїхали з країни, чи все ж таки залишилися?
— Знаєте, в Грузії не було багато іноземців, й тоді ніхто нікуди не поїхав. У нас чемпіонат призупинився на десять днів, а потім команди продовжили грати в звичному режимі. Наш чемпіонат зберіг цілісність завдяки державній підтримці та приватним інвестиціям. Тому нам вдалося запобігти зникненню деяких клубів і зберегти грузинський футбол.
— Грузинські команди переважно фінансуються з держбюджету чи з кишені можновладців?
— Є колективи, які цілком і повністю функціонують за рахунок місцевих бюджетів, деякі перебувають у руках однієї особи, є й такі, в котрі інвестують гроші як місцева влада, так і бізнесмени. Тобто: система змішана. Наскільки мені відомо, в Україні ситуація дещо інша. У вас практично всі команди вищого дивізіону — в руках приватного капіталу, відтак вони позбавлені державної підтримки, тож у випадку, якщо власник відмовиться від фінансування, вони просто можуть зникнути. Така ситуація несе загрозу для всього українського футболу.
— Ви хочете сказати, що з 2008 року в Грузії не розпалася жодна команда?
— Жоден колектив «вишки» не припинив свого існування.
— Військові дії якось позначилися на відвідуваності місцевого футболу? Уболівальники не перестали ходити на стадіони?
— Спочатку не зразу прихильники гри мільйонів повернулися на трибуни, але згодом ситуація стабілізувалася, й команди без підтримки не залишилися. Так що із цим питанням проблем практично не було.
— Після завершення конфлікту, яким чином грузинський футбол виходив із кризи?
— У нас країна невелика, клуби не дуже багаті, відтак якихось надзусиль не доводилося робити. У нас, якщо грають легіонери, то не надто відомі. Зокрема, у чемпіонаті Грузії виступають футболісти із Сербії, Болгарії, з Африканського континенту. Зарплатні відомості в нас не такі роздуті, як в Україні, тому для власників футбольні клуби не є великим тягарем. Окрім того, нам матеріально допомогли західні країни, відтак удалося уникнути суттєвих фінансових труднощів. Навіть попри фінансову кризу 2009 року, наш футбол продовжував розвиватися, покращувалася інфраструктура, почали відбудовуватися та реконструйовуватися навчально-тренувальні бази і стадіони.
— Тобто інвестиційний бум прийшовся саме на післявоєнний період?
— Саме так.
— І чи багато нових арен побудували?
— Насправді, нових стадіонів побудували мало, проте дуже багато вдалося відреконструювати. Деякі ФК значно оновили свої бази, спорудили багато футбольних полів. Тому допомога від держави та приватні інвестиції зробили свою справу. Сподіваюся, що й Україна отримає свої гроші.
— А ви, як президент футбольного клубу, мали план виходу з кризового становища?
— У мене цей план є й зараз. Футбольний клуб потрібно постійно розвивати, не можна одного дня гроші в нього вкласти, а потім довго чекати від цього дивідендів. Ні, так нічого не побудуєш. Потрібно постійно займатися футболом, вкладати в нього не тільки гроші, а й душу. Наразі моя команда перебуває в першій лізі, але вже цього року розраховуємо підвищитися в класі. Благо, маємо для цього всі шанси, адже відставання від прохідного другого місця зовсім незначне.
