Іван Диковець: "Подобалося, як вболівали у Львові в ті часи"

Сьогодні, 3-го січня, вітання з нагоди свого 77-го дня народження приймає один з найшвидших гравців в історії «Карпат» Іван Диковець, який свого часу виводив «зелено-білих» на футбольне поле з капітанською пов’язкою на рукаві.

Навіть ті, хто не цікавляться хокеєм, чули хоча б раз про легендарного хокеїста Павла Буре, якого в НХЛ назвали Російською ракетою завдяки його неймовірній швидкості. У «Карпатах» також була людина, яку називали Ракетою. Це – Іван Диковець. Свого часу він стояв біля витоків «Карпат», грав у складі «зелено-білих» у дебютному в історії клубу сезоні. Про рівень його майстерності та людські якості найкраще свідчить той факт, що саме йому партнери довірили право бути одним з перших капітанів команди. А ще він став головною дійовою особою прем’єрного матчу «Карпат» на «Дружбі» (нині – «Україна»). Наш солізант встиг пограти у київському «Динамо» і донецькому «Шахтарі». Його близьким товаришем був сам Валерій Васильович Лобановський. Крім того, він непогано знав і Ернеста Ервіновича Юста. У його активі понад 124 матчі за «Карпати» лише в чемпіонатах СРСР, які він провів за неповних п’ять років виступів у складі нашої команди. Зараз один з найшвидших гравців в історії «зелено-білих» живе у рідному Закарпатті.

...«Карпати» тільки-но створювали. Звісно, я погодився переїхати у Львів, хоча мав запрошення в одеський «Чорноморець», де мені відразу запропонували ключі від квартири, та дніпропетровський «Дніпро». Але визначальну роль зіграла відстань від Ужгорода до Львова. На той момент команда вже була сформована, навіть три гри, здається, встигли зіграти. Я відразу ж заграв у «Карпатах», забив на зборах кілька голів. Аж раптом після одного з матчів на навчально-тренувальних зборах до мене підійшов Олег Ошенков і попросив повернутися до Донецька, але я відмовив йому й залишився в «Карпатах», де мене обрали капітаном команди.

У Львові мені жилося дуже добре. Чесно кажу. Всім задоволений і ніколи не шкодував, що грав у «Карпатах». Крім того, коли мав кілька днів вихідних, то сідав у літак і через 25 хвилин уже був вдома.

Першу гру за «Карпати» я провів у Челябінську. Там була така команда «Трактор». У матчі з ним я вперше одягнув зелено-білу футболку.

Коли я грав в Ужгороді, то мене Кокашем прозвали, що в перекладі з угорської означає «півник». Таке прізвисько отримав від партнерів через те, що у мене була досить цікава зачіска – волосся неслухняно стирчало на чубі. А от у Львові завдяки моїй швидкості мене називали Ракетою.

Що ж до особливо пам’ятних матчів у складі «Карпат», то таких є багато. Наприклад, зустрічі з «Шахтарем». Одного разу перемогли «Динамо» з рахунком 1:0. Також пам’ятною для мене є участь у весняному кубку, який відбувався в Алушті і Ялті, де ми були на зборах. У фіналі ми перемогли запорізький «Металург». Хоча склад суперників був серйозним, навіть команди з Росії були. Саме тоді мене запрошував назад у «Шахтар» Ошенков, але я вже був капітаном «Карпат» і відповів йому відмовою.

Добре пам’ятаю і наш перший матч на стадіоні «Дружба». Ми грали проти вільнюського «Жальгіріса». У тій грі в кінці матчу я не забив важливий пенальті. На воротах у литовців стояв Михайло Авербух. Ми добре зналися, бо грали за збірну України. Тому він знав, куди я буду бити. В підсумку ми програли 0:1 і було неприємно, бо зіпсувалося свято відкриття стадіону.

Мені подобалося, як вболівали у Львові в ті часи. В цьому плані все було добре. Тоді у Львові часто чув польську мову. Хоч я і не місцевий, але жодного разу не мав проблем – до мене чудово ставилися.

Коли грав у «Карпатах», товаришував з Ігорем Кульчицьким, який після мене був капітаном, зі своїм земляком з Берегового Дюлою Баканчошем, Юрієм Юзефовичем, Борисом Рассихіним, Юрієм Суслою, а також з Володимиром Валіонтою і Віктором Асланяном, яких вже немає з нами...

Зараз уважно стежу за сучасним українським футболом. І за «Карпатами» також пильно слідкую. Навіть більше, вболіваю за них. Футбол – це мій хліб, моя улюблена гра, моє життя. Львівським уболівальникам скажу, щоб вони вболівали за свою команду не лише словами, а й ділом. Бажаю їм, щоб вони завжди були разом з нею.

Тож уся карпатівська сім’я приєднується до усіх привітань на адресу уродинника і бажає Івану Васильовичу міцного здоров’я, родинного затишку, матеріального достатку та усіляких гараздів.

Многая літа, пане Іване і нехай Господь Вас береже!

ДОВІДКА

ДИКОВЕЦЬ Іван Васильович

Народився 3-го січня 1938 року в с. Загорб, Закарпатської області. Вихованець закарпатського футболу. Амплуа – нападник. Зріст – 170 см, вага – 63 кг.
Кар’єра в «Карпатах»: 1963–1967 рр. Дебютував 8-го серпня 1963 року в матчі проти челябінського «Локомотива». Загалом у чемпіонатах СРСР провів у складі «зелено-білих» 124 матчі, забив 12 голів.
Окрім «Карпат» виступав за команди: «Спартак» (Ужгород) – 1956 /1957, 1960 рр., «Динамо» (Київ) – 1957/1960 рр., «Шахтар» (Донецьк) – 1961р., «Верховина» (Ужгород) – 1962/1963 рр., «Буковина» (Чернівці) – 1968/1971 рр.
Нині пенсіонер Іван Васильович Диковець мешкає в Ужгороді.