Сергій Нагорняк: "У мене Юхим Григорович не вірив"

Сергій Нагорняк: "У мене Юхим Григорович не вірив"

44
Сергій Нагорняк: "У мене Юхим Григорович не вірив"
Фото - sport-express.ua

Екс-футболіст «Ниви» та збірної України розповів про витоки своєї кар’єри та дебют вінничан у вищій українській лізі.

Пане Сергію, мабуть, краще за вас про вінницьку «Ниву» сезону 1993/94 рр. ніхто не розповість, адже ви є місцевим вихованцем, відтак повинні знати практично все про тодішній клуб?

— Так, я справді виховувався в місцевій футбольній школі, є корінним вінничанином. Чесно кажучи, для тодішньої Вінниці успіх місцевого колективу був фантастичним, адже команда щойно вий­шла з першої ліги, й відразу посіла місце в десятці найкращих клубів України. У «Ниві» в 1993–1994 рр. виблискувала молодь віком 20, 21, 22 роки: Олександр Горшков, Віталій Косовський, Олег Надуда… Були, звісно, й досвідчені гравці — Віктор Буднік, Віталій Тарасенко, Леонід Гайдаржи, Сергій Сапронов, інші, які фактично складали стрижень команди. Про той колектив можна сказати, що це був такий собі сплав досвіду та молодості.

— Якщо зважати на результат, отой сезон був найуспішнішим для вінничан, адже після нього так високо «Нива» більше ніколи не підіймалася, займаючи чотирнадцяте, п’ятнадцяте місця, й, зрештою, за три роки залишила вищий дивізіон. Що стало двигуном тодішнього успіху «біло-зелених»?

— Підбір виконавців і шалена мотивація. Перед нами завдання стояло — закріпитися в еліті, відтак намагалися не поступитися жодному суперникові, особливо — на своєму полі. Щоправда, старт у нас був невдалим, певне, позначився період адаптації. А в другому колі наша команда чудово грала, набрала хороший хід. Недарма ж по закінченні сезону зразу троє гравців перейшли до іменитіших колективів — Надуда у «Спартак», Косовський у «Динамо», а Горшков у «Чорноморець». За півроку я залишив Вінницю, перейшовши до «Спартака». Хочу сказати, що саме в тому сезоні «Нива» була справді сильною командою, за яку виступали талановиті футболісти.

Розкажіть про історію із житомирським «Хіміком», за який ви посеред сезону-1993/94 відіграли кілька матчів і знову повернулися до Вінниці?

— Так, справді, я відіграв кілька матчів за житомирців у першому колі. Мене туди набувати досвіду відправив тодішній тренер «Ниви» Юхим Школьников. До основного складу практично не проходив, відтак мене вирішили відрядити до «Хіміка». Тоді ж таких жорстких законів щодо переходів не було, тому я спокійно відіграв у іншому клубі, а вже взимку повернувся до Вінниці.

А яка гра в тому сезоні вам запам’яталася найбільше? Можливо, домашні нічиї з «Динамо» або «Шахтарем»?

— Особисто мені найбільше залишився в пам’яті домашній поє­динок проти «Чорноморця», якому ми поступилися 2:1. Саме в тій грі відбувся мій дебют у професійному футболі. Я вийшов на заміну в другому таймі, мав два моменти, проте на висоті був голкіпер одеситів Олег Суслов. Також запамятався перший м’яч, який я забив у вищому дивізіоні, але то вже сталося пізніше.

Щодо забитих м’ячів, у тому сезоні ви особливою результативністю не відзначалися, записавши на свій рахунок усього два влучних постріли. Певне, молодість не дозволила досягнути більшого?

— Якщо не помиляюся, тоді я забив «Дніпру» та «Карпатам». Самі розумієте, мене тільки підтягнули з дубля, стабільно почав грати тільки в другій частині сезону. Доб­ре, що взагалі щось забив, адже наставник до мене особливої прихильності не виявляв.

А як налаштовувалися учорашні першолігівці на матчі проти грандів українського футболу — «Динамо», «Дніпра»?

— Налаштовувалися дуже доб­ре. Того сезону, пам’ятаю, ми вдома відібрали очки в динамівців і «гірників». Дніпрян у Кубку переграли — 2:1. Приємно було грати в тій команді, вболівальники відчайдушно підтримували нас, на кожен матч приходило щонайменш десять — п’ятнадцять тисяч. Певна річ, абияк грати ми просто не мог­ли. Узагалі Вінниця — це футбольне місто. Прикро, що зараз вже немає «Ниви», клуб припинив існування. А тоді люди залюбки ходили на місцевий стадіон, кожен матч для них був, неначе свято.

— До речі, про стадіон. На початку дев’яностих він мав такий же жалюгідний вигляд, як і зараз, чи все ж за ним бодай трохи доглядали?

— Фактично те ж саме, що й зараз. Щоправда, тоді він був охайнішим і доглянутим. Поле завжди перебувало у чудовому стані. Але в ті часи я на такі моменти уваги не звертав, мені хотілося грати, а подіб­ні питання мене мало хвилювали.

Власники «Ниви» щедро віддячували своїм футболістам за гру? Яка, приміром, була у вас заробітна платня?

— Знаєте, моя дружина досі зберігає мій перший контракт, згідно з яким я отримував тридцять доларів. Так, цифра зараз виглядає смішною, проте в ті часи це були гроші, стільки нам платили. Звісно, комусь більше, комусь менше, але стільки, скільки заробляють зараз футболісти, ми точно не заробляли.

— А як до новачка еліти ставилися «люди в чорному»? Засуд­жували часто?

— Чесно кажучи, я жодного разу не помітив, аби нас судили в одні ворота. Можливо, тодішні арбітри, котрі проходили ще радянську школу виховання, ставилися до своїх обов’язків відповідальніше та професійніше. Вони справді доб­ре вміли судити. Не скажу, що не помилялися, проте їхні похибки не були такими очевидними, як зараз. Переконаний, рівень тодішнього суддівства був вищим.

— Запитаю про вже спочилого наставника команди Юхима Школьникова. Якою він був людиною, як його сприймав колектив?

— Дуже суворим і вимогливим був Юхим Григорович. Од кожного футболіста вимагав тільки максимальної самовіддачі, й не тільки в офіційних матчах, а й на тренуваннях. Він був тренером дуже неординарним. Консервативно підходив до стартового складу, молодь підпускав неохоче. Наприклад, у мене Юхим Школьников узагалі не вірив, мовляв, як я можу взагалі заграти в його команді. Але згодом коуч свої погляди змінив, почав більше довіряти молоді. Що стосується безпосередньо тренувального процесу, то за ним він практично завж­ди споглядав зі сторони, активної участі в ньому не брав, міг лише щось підказати.

Тобто для футболістів він був такою собі авторитарною особистістю?

— Частиною колективу він точно не вважався. Я би навіть розділив команду на дві частини — тренера та футболістів. Другим батьком його назвати навряд чи можна.

Мабуть, найбільшим жартівником у колективі був хтось із досвідчених гравців, ураховую­чи залізну руку керманича?

— Справді, як правило, якщо хтось і міг пожартувати, це були хлопці старшого покоління. Узагалі в досвідчених гравців було своє коло спілкування, в нас, молодих, своє. А загалом колектив був непоганий. Наприклад, серед молодих найбільшим веселуном уважався Олег Надуда, постійно когось підколював, «травив». Міг розвеселити хлопців.

А кому належали лаври справжнього ватажка команди, лідера?

— Однозначно, Олегові Надуді. Він не тільки був душею команди, а й справжнім лідером, неодноразово самотужки забезпечував очки «Ниві», провів просто фантастичний сезон. На футбольному ж полі чудово виконував обов’язки капітана Леонід Гайдаржі. Він був одним із ветеранів команди, чудово читав гру, завжди думав на кілька кроків уперед. Повірте, обіграти такого захисника — завдання не з легких.

У тому сезоні Олег Надуда став найкращим бомбардиром «Ниви» — вісім м’ячів. Що стало запорукою настільки високої результативності футболіста, котрий лише перший сезон проводив на високому рівні?

— Я би не сказав, що на нього грала вся команда. Він індивідуально був сильним виконавцем, міг узяти на себе ініціативу, самотужки вирішити долю зустрічі. Один на один обігравав опонентів, навіть не помічаючи їх. Що там казати, якщо після того сезону Олега запросили до московського «Спартака».

Подейкують, у ті часи «Нива» хоча й грала у вищій лізі, проте фінансова складова залишала бажати кращого?

— Наскільки знаю, підтримував нас тоді губернатор області, а начальником команди був Ігор Федорович Гатауллін (нинішній голова атестаційного комітету ФФУ). Тому восени ми проблем із фінансуванням не відчували. Це вже потім, після зимової перерви, нам по кілька місяців почали затримувати зарплатню. Один за одним змінювалися спонсори, гравців годували порожніми обіцянками. Скажу, що з нами за той сезон й досі не розрахувалися. Виходило так, що команда демонструвала результат, а наш труд оплачувався численними обіцянками. Певне, нестабільність із фінансуванням у майбутньому серйозно позначилася на «Ниві», яка за кілька сезонів безповоротно зникла із футбольної еліти України.

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форумеОбновить