Бонус 10 000 грн Керманич криворізького «Кривбасу» Олександр Лівшиць не втомлюється відповідати на запитання
— Олександре Іллічу… Що це у вас із голосом? Може, я занадто рано потурбував?
— Усе нормально: то я так уранці розмовляю. Як сказав колись Володимир Висоцький: «Ранок. Голос ще не працює — не прокинувся».
— Дивуюся вашій витримці та чемності: за півгодини до цієї розмови переглянув відео прийому, організованого ФК «Кривбас» зі своїми ж уболівальниками, де ви спокійно відповідали на брутальність — як у запитаннях, так і в тоні, з яким їх ставили.
— Насправді інколи й я можу не стриматися… Передісторія тієї зустрічі, проведеної 16 березня, така: напередодні матчу з луганською «Зорею» звернувся до наших прихильників із проханням — добре вболівати на всіх домашніх поєдинках команди. Як це — добре? Співати, підтримувати нас, але не застосовувати петард, не ображати арбітрів, не ламати стільців; фани виконали це прохання, тому, у відповідь, як подяку їм, влаштували здибанку, де будь-хто міг висловитися — про все, що в нього на душі. Не приховуючи емоцій.
— Про емоції: ваш підопічний Олег Таран кілька днів тому також не стримався, сказавши, що й у страшному сні не міг уявити повернення в «Кривбас». У вас там і справді так незатишно? А ще він проговорився, що працює в Кривому Розі лише через дружні стосунки з вами…
— Із Олегом Анатолійовичем знайомий від початку 1990-х, коли наше місто хворіло футболом. Насамперед тому, що я завжди був поруч із головним ФК Криворізького басейну. Веду до того, що добре його розумію (хоча, на мою думку, йому не треба було казати тих слів…): нині переживаємо не найкращі часи. Помічається це, зокрема, в тому, що в нас тут усі шукають крайнього. Усі хочуть комфорту — на стадіоні, на його трибунах і в туалетах, але ніхто не хоче платити за це… А головне — про це я вже казав у якомусь інтерв’ю, може й вам (нам, нам. — В. Б.), — довкола клубу створено вкрай неприємний імідж, якого не знати, коли позбудемося… Ось перед грою в Дніпропетровську окремі панове висловлювалися, мовляв, їдемо туди отримати 0:3. Тепер уявіть людину, якій доводиться працювати на такому тлі? Тарану, фахівцеві, який очолив «Кривбас» за два дні до старту чемпіонату!
— Попри це, ви дечого досягли. У вас якась неймовірна весна виходить — нічия з «Динамо», розгром «Зорі» й фантастика в Дніпропетровську! Коли запитуємо футбольних людей — і сторонніх фахівців, і ваших футболістів — усі обмежуються загальними фразами: мовляв, у нас виконавці хороші плюс добре підготувалися.
— Виокремлю п’ять причин: а) хороший внутрішньокомандний мікроклімат; б) повний курс підготовки, пройдений узимку; в) реалізація гравцями вимог тренера; г) допомога Всевишнього; д) удача. Про останній чинник: у недільній зустрічі нам дуже посприяло вилучення у суперника, бо якби Роман Зозуля залишився на полі, не знати, як би все закінчилося. Так, обидві його жовті картки неоднозначні, може, принаймні одну з них, показувати не варто було. Проте… Уже очікую, що хтось скаже, що ми стимулюємо рефері, хоча це, звісно, не так (сміється)!.. Безумовно, виступаємо сьогодні непогано: в плані якості гри і щодо набирання очок. І, до слова, такі поєдинки, як із «Дніпром», роблять сильнішими не лише нас, а й суперника й увесь футбол України.
— Одначе, скільки це триватиме? Минулого сезону ви йшли на зимовий відпочинок претендентом на Європу — і чим воно обернулося; поточний чемпіонат так само непогано розпочали… Й завжди потім йдуть провали.
— Про торішню першість не говоритиму — вже тоді стільки негативу на нас вихлюпнули, досі складно згадувати. Що стосується сезону-2012/2013, то тут, справді, добре стартували: 0:0 з Дніпропетровськом, а ще — втрачені на останніх секундах очки в Донецьку, причому, якби не арбітр, поїхали би додому з нічиєю… Утім, зрозумійте: по-перше, команда за 20 секунд не будується; по-друге, нашим вдалим результатам часто сприяє низка факторів, де талан — не на задньому плані. Візьмемо сучасний «Чорноморець»: не хочу ображати одеситів, але їхня п’ята сходинка — то, деякою мірою, збіг обставин, бо зазвичай вони перемагають мінімально, з не завжди виразною грою. Тобто нам також колись могло щастити — до пори, до часу, а потім усе поверталося до того, на що ми насправді здатні… По-третє: реально не можу (навіть для себе) пояснити причини таких наших гойдалок.
