Захисник «гірників» — про кар’єру в «Шахтарі», ігри з «Барселоною» та плани на Лігу чемпіонів.

«КОНТРАКТ ЧИННИЙ ЩЕ 3,5 РОКУ»

Василю, напевне, недавній матч у Львові для вас, як ні для кого іншого з команди, мав особ­ливий підтекст?

— Так, адже свого часу виступав за «Карпати». Звичайно, хотілося якнайкраще проявити себе в тому поєдинку. І враження від нього залишилися хороші. Тим більше, давно не грав в офіційних зустрічах. Тому відчував велику відповідальність. Дуже сильно був налаштований на гру. Завдання ж одне — вийти на поле й виграти, допомогти команді не втрачати переможний хід.

— Свого часу ви були одним із лідерів «Карпат», нині в Донецьку виступаєте нечасто. Проте в недавньому інтерв’ю «УФ» ваш партнер по команді В’ячеслав Шевчук зізнався: «Думаю, Кобін щасливий у «Шахтарі»…»

— Справді, щасливий перебувати в команді, що регулярно виступає в Лізі чемпіонів, постійно бореться за європейські трофеї, є флагманом українського футболу. І, повірте, бути її частиною — дорогого вартує.

Однак, коли 2009-го переходили в «Шахтар», були одним із ключових гравців «Карпат»…

— Я й нині намагаюся проявляти лідерські якості. Просто в «Шахтарі» — всі лідери, тому й команда так сильно грає. У «Шахтар» приходять тільки футболісти, які прагнуть домагатися найвагоміших результатів.

Враховуючи, що Даріо Срна заслужено забронював за собою позицію правого захисника, які, зважаючи на це, вбачаєте для себе перспективи?

— Не втрачаю надії. Намагаюся на кожному тренуванні доводити, що здатен завоювати місце у складі. Ну, а рішення, як відомо, ухвалює головний тренер. Так, я розумію, що з Даріо Срною — капітаном і лідером — дуже непросто конкурувати. Водночас немає нічого неможливого. Шукаю свій шанс, бо теж хочу грати першу скрипку в «Шахтарі».

— Пам’ятаю, під час дебютного сезону Містер у пресі видавав вам чимало компліментів. Ви демонстрували, що можете грати на різних позиціях. Але потім ситуація різко змінилася…

— Коли приєднався до «гірників», у мене була постійна ігрова практика, й одразу почали ставити у склад. Тоді грав, вважаю, досить непогано. Потім, напевне, десь утратив довіру тренера, відтак Луческу став мене випускати на поле не так часто, як цього хотілося. Трапився деякий застій, й коли ставили до складу, виходив вже не в тих кондиціях, бо не вистачало ігрової практики. Водночас нічого страшного, спробую завоювати довіру тренера.

А на якій позиції вам найбільш комфортно грається?

— Мені складно судити. Коли приходив у «Шахтар», міг діяти будь-де. Але саме тренер бачить сильні й слабкі якості виконавця, визначаючи йому те місце на полі, де він може принести найбільшу користь команді. Правда, один нас­тавник бачить у футболісті одні якості, інший — інші.

— І все-таки, особисто вам, де приємніше діяти?

— У захисті, також люблю підключатися в атаку, допомагати хлопцям створювати моменти. Водночас од мене нічого не залежить: де ставлять, там треба виходити й грати. І ображатися на те, що тебе поставили туди, а ти хотів грати на іншій позиції, не варто. Це право тренера, адже він відповідає за результат. Футболіст, який перебуває на контракті, повинен виходити на поле й виконувати ті зав­дання, які перед ним ставить коуч.

— У вас контракт із «Шахтарем» коли закінчується?

— Він ще чинний 3,5 року.

«ГОВЕРЛА»? ПЕРЕЖИВАЮ, ЗВИЧАЙНО»

Ви починали в Ужгороді, в «Закарпатті». Слідкуєте за вис­тупом свого колишнього клубу?

— У принципі, намагаюся дивитися якомога більше ігор чемпіонату України. Звичайно, з особливою увагою спостерігаю за «Говерлою» та «Карпатами», в яких виступав. Аналізую, як вони грають, в якому стані перебувають, яких домагаються результатів.

Чи складно вам даються невдачі підопічних Олександра Севидова?

— З одного боку, так, з іншого — команда має тренера, який комплектував склад. Нині в Ужгороді майже нікого не залишилося з тих хлопців, з якими грав. Думаю, склад із часом стабілізується, тож бажаю «Говерлі» надовго залишитися в елітному дивізіоні.

— Із кимось підтримуєте стосунки?

— Особливо й ні. Єдине, з воротарем Олександром Надєм, з яким в Ужгороді разом починали виступати ще в дитячій спортивній школі. Інші ж футболісти, з якими грав колись, розбіглися в інші команди.

— Олександр Надь, наскільки знаю, угорець за національністю?

— Так, у нього коріння звідти, тож розмовляє він угорською, хоча за паспортом — українець.

Що думаєте про ті глобальні, стратегічні цілі, які стоять перед «Шахтарем»?

— Виграш Ліги чемпіонів декларує президент клубу, й команда крок за кроком прагне це втілити. Ми, виконавці, між собою це обговорюємо. Щоби виконати таке завдання, багато факторів повинні зійтися воєдино: десь талан із жеребом, аби ми перебували на піку форми, коли починаються ігри плей-оф й багато іншого. Зрештою, мета — реальна.

Тобто, часи, коли виграш Ліги чемпіонів здавався чимось схожим на фантастику, вже минули?

— Так, звичайно. Регулярно виступаємо в Лізі чемпіонів. Це саме той турнір, де можна й потрібно проявляти свої амбіції.

Помітив, у вас цікаво складається: можете не грати, не грати, а потім, тільки-но матч із «Барселоною», то або вийти на заміну (матч за Суперкубок УЄФА), або провести увесь поєдинок (у Донецьку 2011-го на груповому етапі ЛЧ). Правда, в Монако і в столиці Донбасу «Шахтар» поступився з однаковим рахунком — 0:1…

- Зустрічі з каталонцями — просто незабутні! Тоді, 2009-го, я тільки перейшов з «Карпат» й мене випустили на заміну. Був великий стимул проявити себе проти однієї з найкращих команд світу. До речі, мали прекрасні моменти, якби їх матеріалізували, могли виграти Суперкубок УЄФА. Тоді ми, як ніколи, були близькі до завоювання цього трофея, показавши відмінний футбол. Але одна помилка в додатковий час перекреслила всі надії. Були дуже засмучені… Запам’ятався й матч у Донецьку. Тоді складно було стримати Ліонеля Мессі, який і став автором єдиного забитого м’яча в зустрічі.

«МНОЮ ЦІКАВИЛИСЯ В УКРАЇНІ ТА РОСІЇ»

— Ще недавно ширилися чутки, що вами цікавиться низка клубів, зокрема фігурувала «Таврія». Наскільки ці розмови мали під собою ґрунт?

— Усі мої думки пов’язані сьогодні з «Шахтарем», якому, чим можу, тим і хочу допомогти. Справді, не приховую, варіанти були, але в Донецьку мені сказали, що розраховують, і я не став щось вишукувати. Правду кажучи, хочеться частіше грати, водночас розумію: є тренувальний процес, де треба доводити, що ти гідний місця в основі.

Василю, а які клуби вас запрошували?

— Із кількох українських та російських команд телефонували, цікавилися. Але про них зараз немає сенсу говорити, адже я — у «Шахтарі».

— І як футболіст себе ще далеко не вичерпали…

— …Звичайно, мені ж лише 27 років. У Донецьку набув великого досвіду. Навіть регулярно не граючи, відчуваю, що футбольний багаж накопичив пристойний. Отож, сповнений сил та енергії. Нині для мене, вважаю, починаються найкращі роки.

— Побутує думка, що уродженцям Західної України непросто адаптуватися до життя в східному регіоні. І навпаки. Згодні?

— Ні. Перебравшись до Донець­ка, не відчув ніякого дискомфорту. Із адаптацією проблем не виникло. Я — комунікабельна людина, тож з першого дня життя в Донецьку почуваюся дуже добре.

— У вашому послужному списку є й 11 ігор за національну збірну України…

— Звичайно, мрію повернутися до збірної. З усіма хлопцями знайо­мий, переживаю за команду. Приємно, що останні дві гри з поляками та молдованами вони провели на «відмінно». Більш того, на полі був справжній колектив, гравці билися один за одного. Думаю, шанси на вихід у фінальну частину чемпіонату світу-2014 залишаються пристойні. Треба просто продовжити виступати у тому ж дусі.