Бонус 10 000 грн Новачок «Металіста» розповів про рішення залишити «Чорноморець», незгоду виступати за кордоном і спроможність харків’ян поборотися за місце в ЛЄ.
— Кириле, ви вже офіційно стали гравцем «Металіста». Чи зразу вдалося дійти згоди?
— Скажу відверто: про все було домовлено ще до Нового року, тому жодних сюрпризів у плані підписання контракту вже не було. Потрібно було лише зустрітися з керівниками, щоби узгодити всі формальності та підписати контракт. Зрештою, це нам і вдалося зробити, чому я щиро радий.
— Ви вже провели два повноцінних збори із харківським клубом. Чим найбільше запам’ятався період турецького вояжу?
— Що зразу запам’яталося — мікроклімат у команді, ставлення головного тренера до гравців. Ігор Рахаєв дуже позитивна людина, яка будує свої взаємини з футболістами на довірі. Таке ставлення мене зразу приємно вразило. Із свого боку, звичайно ж, хочеться максимально виправдати довіру тренера, тим паче, що він перед нами ставить доволі серйозні завдання.
— Чому саме команда приділяла найбільше уваги впродовж недавніх тренувань?
— Ігор Володимирович упродовж цього часу найбільше акцентував на постійному контролі м’яча, тобто всі наші дії на полі будувалися лише через пас. Фактично ми провели всі контрольні зустрічі, граючи лише «низом». До того ж, навіть володіючи м’ячем на своїй половині поля, команда намагалась якісно виходити в атаку. Головне, що досить непогано зіграли в захисті в усіх товариських поєдинках, за винятком матчу проти польського «Леха», в якому ми поступились — 0:5. Однак у тій зустрічі я не брав участі, тому не можу її коментувати.
— Якщо порівняти тренувальний процес у «Чорноморці» Романа Григорчука та в «Металісті» Ігоря Рахаєва, чи є якась суттєва різниця?
— Сьогоденні вимоги до футболу, переконаний, у всіх однакові. А ось щодо безпосередньо самих тренувань — вони суттєво відрізняються в наставників. Якщо, приміром, говорити про «Чорноморець», то в Романа Йосиповича була власна методика, яка, до речі, давала хороші результати впродовж тривалого часу. Саме завдяки Григорчуку я зумів оволодіти багатьма навичками у футболі, за що завжди буду йому вдячний.
— Ваше рішення залишити «Чорноморець» було обумовлене лише фінансовими негараздами в одеському клубі, чи відчули, що команда фактично розвалюється?
— Тут зіграв свою роль не лише фінансовий чинник. Із команди пішов головний тренер, увесь його штаб, залишили клуб і мої товариші. Фактично, я залишав команду одним із останніх. Одверто кажучи, я до останнього сподівався й вірив, що все налагодиться, що в нас знову буде амбіційний клуб, який і надалі буде готовим ставити перед собою найвищі завдання. Але так сталося, що мені потрібно було ухвалити важливе рішення, тож я перейшов до «Металіста». Попри все, навіть зараз мені дуже хочеться, щоби в Одесі продовжував жити великий футбол, адже я дуже переживаю за подальшу долю «Чорноморця». До слова, також продовжую слідкувати за виступами одеситів навіть у товариських матчах.
— Чи пропонував Роман Григорчук разом із ним вирушити до азербайджанської «Габали»?
— Так, були пропозиції, й ми з ним розмовляли на цю тему. Але я би не хотів уже зараз цю тему зачіпати. Думаю, що він підтримав мій остаточний вибір, адже в мене з ним дуже хороші стосунки.
— А від інших українських клубів, окрім «Металіста», у вас були пропозиції?
— Тут справа ось у чому: я доволі рано домовився з «Металістом» щодо свого переходу, тому навіть і не розглядав, не шукав інші варіанти. Мені зателефонували з харківського клубу, й ми обговорили цю пропозицію, яка мене влаштувала. Я переконаний, що вчинив правильно, й у жодному разі не шкодую про цей вибір. Я щасливий, що залишився грати саме в Україні. До речі, були навіть дзвінки з Росії, Казахстану, Азербайджану, але я вирішив, що нині найкраще буде залишитися саме в Україні, бо хочу жити й грати саме тут. Окрім цього, хочу й надалі грати у складі національної збірної своєї країни, а «Металіст» — це один із провідних клубів України, в якому я матиму чудову нагоду проявити себе.
— Перед стартом другої частини сезону «Металіст», зазнавши значних кадрових змін, займає четверту сходинку в таблиці. Як вважаєте, чи буде до снаги вашій команді поборотися за єврокубкові місця?
— Звичайно! Чому ні? Перед командою стоїть чітке завдання — потрапити до єврокубків за підсумками сезону. Думаю, зараз у нас підібралася доволі серйозна команда за підбором виконавців, яка може успішно вирішити поставлене завдання. Повторюсь, цілі перед нами — лише найвищі. Наступного року плануємо вже вести боротьбу за медалі чемпіонату, й, упевнений, ми можемо втілити свої плани у життя.
