Бонус 10 000 грн Давно вболівальники донецького «Металурга» не бачили у основному складі команди Василя Прийму. Причиною цьому стала важка травма, через яку захисник донеччан пропустив майже 5 місяців занять з колективом. У попередньому турі Василь зіграв перший матч після затяжної перерви.
- Що за пошкодження у тебе було?
- У 2011 році на зборах у Австрії після одного з товариських поєдинків з’ясувалося, що матч я провів з переломом. На початку першого тайму я отримав сильний удар у ногу, але так розбігався, що зумів дограти матч до кінця. Але тільки-но прийшов до готелю і зняв бутсу, як нога відразу напухла. А наступного дня мені зробили рентген і виявили перелом правої ноги. Тому потім на тренуваннях я все навантаження перекладав на ліву ногу, і в мене відбувся дисбаланс м’язів. Від цього розпочалися проблеми. А восени 2012 до нас приїздив французький лікар, то ще виявилося, що в мене порвані сухожилля – від привідного м’яза до паху.
Загалом з тією болячкою я відіграв вісім місяців на уколах, а це ж не є нормальним. Після матчу з «Таврією», вже цього чемпіонату біль став просто нестерпним. Тому довелося їхати на лікування до Німеччини.
- У німецькому Кельні ти провів багато часу. Скільки загалом пробув на лікуванні?
- Там я перебував цілий місяць. Спочатку підозрювали дрібну грижу. Але біль не вщухав. Тому мене у німецькій клініці сканували повністю. Вона розташовувалася десь за 25 хвилин ходьби від мого готелю. О 10 годині йшов із готелю, а о 16.00 повертався назад. Спочатку годину у мене були масажі, ліки приймав, а потім ще 4 години у спортивному залі розтягувався. Навіть не очікував, що у клініці будуть такі доброзичливі люди. В останній день мені подарували щось на взірець дембельського альбому з фотографіями з різними прикольними підписами.
- У Німеччині впродовж всього лікування перебував сам?
- Я приїхав із Славою Чечером, але він пробув тільки 3-4 дні і повернувся в Україну. А решту часу я перебував сам. Перекладача нам надали тільки тоді, коли лише приїхали у клініку. Він двічі показав нам туди дорогу.
У клініці подружився з різними спортсменами. Запам’ятався баскетболіст Кріс, у якого рука важила 47 кілограмів. Він є на моїх фото. Познайомився з хокеїстами, волейболістами, тенісистами. А коли у людей спільна проблема, то вони якось тримаються гурту.
Під час того періоду дуже багато для себе дізнався і обдумав загалом своє життя. Коли залишаєшся один у країні і не знаєш мови, а ввечері приходиш у готель, де залишаєшся насамоті... І по телевізору немає жодного українського чи російського телеканалу, то починаєш роздумувати, хто і як до тебе ставиться. Тільки рідні, дівчина та декілька друзів цікавилися моїми справами.
- А у Донецьку також сам проживаєш?
- Деколи приїжджають дівчина або рідні. А так живу із сестрою Марією. Вона також займається футболом і тут виступає за клуб «Донеччанка-ЦПОР». Буває, що ми можемо місяць не бачитися через розбіжності у графіках ігор. Часто вона приїжджає, а мене немає, або навпаки. У них також відбуваються заїзди на базу за день до гри.
Вона шість років займалася легкою атлетикою. А потім, не знаю чому, але їй сподобалося займатися футболом. І вона у нас в Новояворівську бігала з хлопцями. А потім приїхала сюди на оглядини, і їй сказали, щоб залишалася.
- На футбольну тематику часто з нею спілкуєтеся?
- Безперечно, що я розповідаю їй якісь деталі. Але і вона мені інколи щось підказує. Взагалі у нашій сім’ї футболом не займалася лише мама. Бо і брати-близнюки, і тато виступали за різні команди, але тільки на аматорському рівні.
