Мілан Обрадович: "І вже за кілька годин я приєднався до "Арсеналу"

Сербський захисник розповів про те, чому під завісу трансферного вікна вирішив змінити клуб.

— Варіант із «Арсеналом» виник певним чином спонтанно, — розпочинає розмову новоспечений киянин. — Мені зателефонував спортивний директор клубу Владислав Ващук, запропонував оренду. Я таким розвитком подій одразу зацікавився, а тому поговорив із Євгеном Красниковим та Мироном Маркевичем, котрі дали «добро». Власне, за кілька годин я вже перебував у таборі «Арсеналу».

— Не бентежить, що ще місяць тому обставини складалися таким чином, що цей клуб міг узагалі припинити своє існування?

— Ви знаєте, не тривожить. Ясна річ, що «Арсенал» переживає нині непрості часи, але мене вже запевнили, що новий президент допоможе клубу повернутися на свій рівень. Тим паче, що, попри всі негаразди, нині в таборі команди перебуває чимало кваліфікованих футболістів.

— Як розумію, найперше та, мабуть, єдине завдання команди на весну полягає в тому, щоб якомога швидше унеможливити потрапляння до зони вильоту?

— Щодо «якомога швидше», не впевнений. Враховуючи шалені кад­рові зміни, відсутність повноцінних зборів та складний календар, ми потребуватимемо часу, щоби забезпечити собі прописку на наступний сезон. Також маємо на меті якнайкраще виступити в Кубку України.

— Відчуваєте, що перебуваєте в кращій формі, ніж більшість партнерів, які на відміну від вас нормально розпочали тренуватися лише три тижні тому?

— Можливо, на тренуваннях це майже не відчувається, а ось у поєдинку з «Дніпром», звичайно, позначилося. Утім, тут команда молода, всі футболісти працюють із величезним ентузіазмом, на тренуваннях витримують чималі навантаження, навіть я стомлююсь іноді! Та, вважаю, ще все можна буде надолужити.

— Чи є відчуття, що ви в команді найдосвідченіший футболіст? Можливо, хіба що після 38-річного Віталія Реви…

— Хочу того чи ні, але це факт, і від цього нікуди не дітися. Отже намагаюся й чинити відповідно. Беру на себе більшу відповідальність, завж­ди відкритий до того, щоби допомогти комусь із молодих порадою. Власне, так само було й у Харкові.

— До речі, проти «Металіста» матимете право зіграти?

— Дуже хотів би, але, на жаль, ні: такі вже умови оренди. Аналогічно й у Олександра Романчука та В’ячеслава Шарпара.

— Перед розмовою переглядав ваші статистичні показники: у сезоні-2010/2011 ви провели 26 матчів у рамках чемпіонату, наступного — 14, а поточного — лише один у складі «Металіста». Коли прийшов той момент, розуміння, що поступаєтеся в конкуренції за місце під сонцем?

— Незгодний із таким формулюванням: я й зараз певен, що нікому не поступаюся. Інша справа, що тренер уважає інакше, та це абсолютно нормально. «Металіст» — команда, де кожен має розуміти свою роль. Спочатку я був основним, потім з’являвся в основі не в останню чергу через свою схильність до універсальності, нині ж мав обмаль ігрової практики…

— Маєте надію повернутися до Харкова?

— У мене є дві звички: перша — не зачиняю за собою двері, тобто не виключаю можливості повернення, а друга — не планую щось наперед, коли все ще може змінитися. Отож побачимо…