Бонус 10 000 грн В українському футболі небагато хавбеків, здатних якісно виконувати «чорнову роботу» в центрі поля. Спеціалісти справедливо вважають таким центрального півзахисника луцької «Волині» Ігоря Скобу. Він у Луцьку уже три роки (з невеликою перервою).
До «Волині» Ігор вперше потрапив у вересні 2010 року напередодні матчу з маріупольським «Іллічівцем». Вихованець київського «Динамо» встиг чимало помандрувати по широких просторах вітчизняного футболу. Але матчі з київським грандом, за зізнанням Ігоря, завжди будуть принциповими для нього.
- В таких випадках завжди хочеться доказати, що ти кращий, проявити найліпші ігрові якості, – розповідає Скоба.
– Ігоре, передусім традиційне запитання: як розпочалась ваша футбольна кар’єра?
– Першим моїм тренером був батько Олег Володимирович. Тож із м’ячем я із перших років життя. Навіть фото таке є – мені рік і я з м’ячем. Отак з ним дотепер й залишаюся. Батько також грав у футбол, створив у Джанкої спортивний спецклас. Я із кількома хлопцями з нього поїхали на перегляд в Київ, в РУФК. Поступив і почалося нелегке інтернатське життя.
- Школа життя?
- Так, бо у такому віці завжди нелегко з домашніми надовго розлучатися. Сам виживаєш, як в армії, але такі обставини тільки загартовують характер. Згодом звик, почав виступати за команди спортінтернату.
Ми часто обігравали однолітків з «Динамо» і мені вдавалося голи забивати у таких матчах. Напевне через це мене через деякий час і запросили до динамівської академії, яку очолював Сан Санич Лисенко. А з 1997 року я вже почав грати за другу та третю динамівські команди. Потрапити вище не вдалося, адже і конкуренція тоді була досить високою. Тому через якийсь час поїхав грати в ужгородське «Закарпаття», куди мене запросив Юрій Калитвинцев. Коли повернувся до Києва, встиг навіть зіграти матч виїзний матч кваліфікації Ліги Чемпіонів проти болгарського «Левськи».
- Ти певний час працював із Лобановським. Що запам’яталося із спілкування з Валерієм Васильовичем?
- Найбільше мені запам’яталися зустрічі в кінці року, які практикував Лобановський із практично усіма гравцями команди. Коли потрапив на таку зустріч, довгий час сидів і навіть боявся в його бік поглянути. Настільки він ретельно готував досьє до зустрічі і знав про мене все. А головний висновок із знайомства з Лобановським – це те, що в нього не було дрібниць у футболі, дуже ретельно до всього ставився.
– І все ж таки, «Динамо» вам довелось залишити?
– Так вирішив змінити клуб, після оренди в Ужгороді пограв в «Оболоні». Потім виник варіант працевлаштування в «Арсеналі». «Каноніри» тоді були «на коні». Але майже одразу в «Арсеналі» я травмувався й одужання затяглося.
- Ти хлопець із Криму, побував у багатьох командах України, але в головному клубі сонячного півострова тобі так і не довелося пограти. Чому?
- В «Таврію» мене хотів взяти тільки один тренер – покійний Анатолій Заяєв. Він телефонував у «Динамо», мені… Але в той момент я якраз перебрався до Ужгорода.
- Стежиш за своїми колишніми командами?
- Аякже, Маріуполь, Луганськ, Севастополь…
У мене багато друзів серед футболістів і працівників клубів. Завжди приємно тепер побачитися, коли «Волинь» приїздить грати до них.
- Після піврічного перебування в «Севастополі» восени 2011-го ти повернувся до «Волині». Як вдалося за один рік двічі «увійти в одну річку»?
- «Волинь» дуже хотіла мене повернути, а «Севастополь» продати. Хоча, чесно скажу, не дуже кортів повертатися попри кілька пропозицій з команд Прем'єр-Ліги. Я – кримчанин і хотів грати там, де виріс. Але так вже домовилися керівники клубів. «Волинь» була дуже наполеглива.
- Як вважаєш, що ти найкраще зараз вмієш на полі?
- Я думаю, відбір і гострий пас на атаку, вчасно ухвалені рішення. Інколи ці компоненти виходять добре.
- А що хотілося б удосконалити?
- Все. Коли не потрапляєш в основу, треба ставати перед дзеркалом і запитувати себе, що ти ще не вмієш робити добре у футболі.
- У другому весняному матчі цього року «Волині» належить зіграти із київським «Динамо». В серпні лучани програли у гостях – 1:4, але відтоді у Києві багато що змінилося…
- Так, новий тренер, нові вимоги, обставини, але основа колективу залишилася тою ж. Нині видно, що кияни б’ються за свого тренера, тому проблем із мотивацією у «Динамо» не буде. Важкий матч попереду, хоча пригадайте, що киянам в останні роки в Луцьку легко не велося…
