Віталій Іванко: "На сьогодні я — вільний агент"

Опальний екс-форвард донецького «Металурга» вірить у власні сили й професіоналізм Дмитра Селюка, який має підшукати йому нову команду.

— Недавно на сайті «Металурга» генеральний директор клубу Євген Гайдук офіційно заявив, що контракт Віталія Іванка чинний до 30.06.2015. Це справді так?

— На сьогодні я — вільний агент.

— Тоді чому з’являється така інформація?

— Не знаю. Із «Металургом» розірвав контракт, зібрав речі й виїхав із Донецька. Нині — у Харкові. А що там пишуть на офіційному сайті клубу, мене не цікавить.

— Чому поїхали саме до Харкова?

— Я родом із цього міста. У мене тут батьки. Мешкаю, правда, сам.

— Недавно ви пробували сили в київському «Арсеналі». Чому не зрослося?

— Навіть в інтерв’ю Юрій Бакалов зазначив, що я — хороший гравець, потрібен його команді, але є певні підводні течії, тож не все можна зробити так, як хочеш. Він не став говорити, чому не вийшло оформити мій трансфер. Я знаю про це, однак розповідати теж не стану. Так склалася ситуація. Не завжди все залежить од тренера та футболіста.

— Ви хотіли грати за «Арсенал»?

— Я був не проти. Мені подобається Юрій Бакалов як тренер, його філософія футболу мені близька, словом, є чому повчитися. Але попрацювати під керівництвом Юрія Михайловича так і не вийшло.

— А що не сподобалося вам у Донецьку?

— Не хочу вдаватися в подробиці. «Металург» не зовсім добре вчинив щодо мене, тож я не захотів там залишатися. Не переходитиму на персоналії, зрештою, це футбольне життя. Є свої нюанси, які оприлюднювати — зайве.

— Чи можна сказати, що вам не дали шансу себе проявити в донецькому «Металурзі»?

— Справді, це так. Хоча в мене теж виникали проблеми — десь погано грав, свого часу перебував не в формі. Водночас комусь усе сходить з рук, а мене через якийсь епізод усунули назавжди. За «Металург» виступав п’ять років, аж раптом на мене раптово перестали розраховувати. Я й за молодіжну збірну України добре виступав, забивав м’ячі, отримував позитивні відгуки… У Донецьку став непотрібен.

— Це сталося з приходом Юрія Максимова?

— Можна й так сказати. Хоча спочатку я при ньому грав, а потім одна невдала зустріч поставила хрест на подальших перспективах. Після неї був зроблений висновок, що я нікому не потрібен. Водночас якщо робити аналіз за одним матчем, то будь-який футболіст не зможе заграти в «Металурзі».

— Мова саме про ігрові характеристики, чи до вас були пред’явлені претензії щодо порушення режиму?

— Із приводу порушення дисципліни претензій не було ніколи. Та й звідки вони візьмуться, якщо я — режимний футболіст? По нічних клубах не вештаюся, на тренування не запізнююсь і займаюся на них сумлінно. Може, просто не підход­жу під схему Юрія Максимова або не зійшлися характерами. Можливо, на моє місце взяли іншого виконавця… В українському футболі роблять ставку на легіонерів, а не на своїх. Хоча наші не гірші, а подеколи й кращі, ніж іноземці. Це — моя думка.

— Віталію, ви себе вже встиг­ли проявити в прем’єр-лізі. Чи є якісь пропозиції?

— Звичайно, є. Просто не хочу розкривати всі карти. Поки не поїду в клуб і не підпишу контракт, не говоритиму на цю тему. У мене все — добре. Контрактними питаннями займається Дмитро Дмитрович Селюк. Я йому повністю довіряю. Ця людина — професіонал, знає свою справу, тож, упевнений, допоможе проявитися в хорошому клубі.

— Дмитро Дмитрович — ваш агент. Правильно зрозумів?

— Усе правильно, він представляє мої інтереси.

— Сьогодні у вас є вибір. Де би хотіли грати, може, за кордоном?

— Якщо буде така можливість, то із задоволенням спробую власні сили поза Україною. Моя мрія — Ліга чемпіонів, пограти в сильному європейському чемпіонаті. Якщо буде вибір, то, звісно, віддам перевагу іноземному клубу.

— Росія у ваш перелік входить?

— У Росії теж чемпіонат непоганий, прогресує, напевне, навіть чимось сильніший за наш… Якщо буде непогана пропозиція, то можна розглянути й її.

— Ви в найкращому футбольному віці, треба грати. Скільки часу даєте собі на перепочинок?

— Ніскільки. Нині заліковую травму, пов’язану з мікронадривом ахіллового сухожилля, тож скоро почну тренуватися. Ще тиждень-два, знай­ду команду, буду при ділі. А з нового сезону, впевнений, гратиму на повну силу, може, навіть ще в кінці цього встигну засвітитися.

— У якому клубі тренуєтеся?

— Працюю за індивідуальною програмою. Є тренажери, басейн, «закачую» ахілл. Приводжу себе до ладу на 100 відсотків, щоби нога не турбувала.

— Як давно Дмитро Селюк став вашим агентом?

— Місяців зо два тому. Знав про ситуацію з «Металургом» і сам подав руку допомоги. Дуже поважаю цю людину.

— Він перший вам подзвонив із Барселони?

— Не можу так сказати. Таки ініціатива йшла від мене. Але насправді це не важливо. Нині він представляє мої інтереси. Якщо ж хтось хоче запросити Віталія Іванка, нехай звертається до Дмитра Дмитровича.

— Він, часом, не обіцяв вам, що допоможе влаштуватися в зарубіжний клуб?

— Ні, але знаю, що він хоче, щоби я грав не в українському чемпіонаті, а в сильному європейському. І все для цього зробить. Йому видніше, де гратиму — в Україні, Росії чи Європі. Сили в собі відчуваю.

— Віталію, слідкував за вашою грою з перших кроків у великому футболі. Ви подавали великі надії, і раптом застрягли. Як самі пояснюєте такий різкий поворот?

— Ніякого застою немає. Я є гравцем молодіжної збірної України. Просто, мабуть, «Металург» — це не мій клуб. Було багато пропозицій від українських команд, але через низку причин переходи не відбулися. А в «Металурзі» в атакувальній лінії немає жодного українця, всі — іноземці. Шансів там жодних! Співвітчизників тільки розглядають в якості воротарів або захисників. Я один був представник лінії атаки.

— Недавно Мірча Луческу сказав, що шукає форварда з українським паспортом. Робить ставку на Пилипа Будківського. Може, «гірники» й на вас виходили?

— Думаю, кожен виконавець хотів би грати в такій команді, як «Шахтар». Про це навіть і питати не треба. Але, наскільки знаю, поки пропозицій від чемпіонів країни не надходило.

— Попри молодий вік, ви попрацювали з багатьма наставниками. Хто з них найбільше вразив своїм професіоналізмом?

— Нікола Костов, який мене й відкрив. Саме він запросив із дубля в першу команду, дав ігровий час, вірив у мене. Це — європейський тренер, прекрасний психолог, який може розкривати потенціал виконавців.

— Віталію, пропозиція: коли знайдете нову команду, перше інтерв’ю — нашому виданню. Домовилися?

— Гаразд, будьте певні. І спасибі, що знайшли мене в такій непростій ситуації й допомогли висловити свою думку.