Станіслав Гончаренко: "Ми відстали від провідних збірних років на двадцять"

Станіслав Гончаренко: "Ми відстали від провідних збірних років на двадцять"

56

Екс-тренер київського «Інтеркасу», «Тайму» та «Енергії» згадує минуле й ділиться думками щодо майбутнього розвитку футзалу в Україні.

Станіслав Гончаренко: "Ми відстали від провідних збірних років на двадцять" - изображение 1 Тренуючи «Оболонь», дали шлях у великий футбол Нивинському, Гребеножку, Свидерському. Чи думали тоді, що вони так далеко сягнуть, адже той же Свидерський пограв на чемпіонаті світу?

— Із осені 1993-го по жовтень 1995-го очолював «Оболонь». Із Свидерським працювали рік, а з Нивинським і Гребеножком — більше. Ці виконавці були сильними, тож ще тоді було очевидно, що здатні заграти на високому рівні. Відзначалися вишколом, адже мали хорошу школу підготовки.

Чому, зрештою, обрали футзал, а не футбол?

— Залишивши «Оболонь», я тимчасово не працював. Тісно спілкувався зі своїм другом Сергієм Олеговичем Веселовим, який організував команду «Інтеркас». Він наполегливо пропонував мені її очолити. Після тривалих роздумів, із літа 1996-го року, став тренером «Інтеркасу», який з 1993-го по 1996-й очолювала чудова людина — Юрій Миколайович Компанієць, на жаль, нині спочилий. Здобувши перемогу в першій лізі, команда підвищилася в класі, після чого постало питання про надання клубу професіонального статусу. Сергій Веселов хотів створити клуб не на один рік і з високими завданнями, що й стало вирішальним фактором мого рішення.

Якими були перші кроки футзального тренера? Адже тоді Інтернет не мав поширення, а цей вид спорту був новим для України. Вчилися на власних помилках чи переймали досвід у колег?

— Доводилося перебудовуватися на ходу й оволодівати методикою гри в футзал. Захопився новою справою, до того ж, мали непоганий підбір виконавців, що й дозволило вже в дебютному році завоювати «срібло», поступившись лише одеському «Локомотиву» — неперевершеній команді й донині. Справді, Інтернету ще не було, тож добувати інформацію та знання з міні-футболу було ніде. Прикладом для наслідування того часу була російська «Діна». Отож, з ухвали Сергія Веселова, їздили до Москви на різні турніри, де й здобували знання з цього виду спорту.

— Упродовж 11 сезонів у вищій лізі «Інтеркас» лише одного разу не завоював нагороди. Де коріння стабільності?

— Насамперед у характері, принципом якого є працювати тільки на перше місце й з великою працездатністю — особистою та всіх гравців, із якими мені довелося попрацювати. Складовими стабільності успіху були футбольний президент, який пройшов школу київського «Динамо», його правильні підходи, розумні гравці й поставлений тренувальний процес.

За рахунок чого можна було конкурувати з «Шахтарем», який тоді скуповував усіх найкращих українських гравців?

— «Шахтар» із таким складом зачіпав за живе. Уболівальники того часу порівнювали протистояння Києва та Донецька, як нині «Динамо» — «Шахтар», але тільки в міні-футболі. Зізнаюся, що за підбором виконавців «гірники» переважали нас, але ми сповідували різні підходи в побудові команди, принципах комплектації й веденні самої гри.

Ви були тренером збірної на чемпіонаті Європи 2001 року. Як вважаєте, могли тоді перемогти, чи все ж іспанці були сильнішими?

— Якщо не обіграли — отже не могли. Бо забракло досвіду. А програли тоді лише в додатковий час, коли пропустили «золотий м’яч» після помилки арбітра.

«НАШИМ ФУТЗАЛОМ ТРИВАЛИЙ ЧАС КЕРУВАЛИ НЕПРОФЕСІОНАЛИ»

— Чи зможе наша збірна в перспективі вийти на рівень із провідними збірними світу?

— Спостерігаючи за АМФУ останні десять років і при цьому весь час опонуючи їй, а також побувавши минулої осені на елітному раунді Кубка УЄФА і побачивши всю грандіозність іспанської футзальної системи, беруся стверджувати, що ми відстали, напевне, років так на 20, якщо не назавжди. Визначення поняття «перспектива» означає — рухатися вперед, наявність залів, спеціалізованих шкіл із міні-футболу, підбір тренерських кадрів, змагальна модель усього дитячо-юнацького плацдарму, та нарешті рівень самої екстра-ліги. Головним є й те, що нашим футзалом у країні тривалий час керували не професіонали, а категорія людей, яка вміло пристосовувалася, прислужуючи своєму беззмінному господарю, для яких міні-футбол не був процесом роботи й піклування про цей вид спорту, а засобом достатку й наживи. За винятком Володимира Івановича Братуся, який, за моєю інформацією, два роки тому відмовився від зарплатні в асоціації, тож на громадських засадах займає посаду першого віце-президента і члена виконкому.

Команди під вашим керів­ництвом 5 разів стартували в Кубку УЄФА. Чи був у якомусь сезоні момент, коли знали, що саме цій команді до снаги досягти найвищого результату?

— Хочу зауважити, що з п’яти спроб у Кубку УЄФА чотири рази грали на етапах елітного раунду, та в усіх чотирьох випадках жереб зводив нас чи то з чинним володарем Кубка УЄФА, чи то з його майбутнім переможцем. Лише в першому дебютному розіграші вилетіли на етапі основ­ного раунду в Угорщині. Тоді для Веселова та всієї нашої команди це було шоком. Вартою уваги була поїздка в Іспанію 2004-го. У Мадриді, де групу склали чинний володар Кубка УЄФА «Плайас де Кастельон», його майбутній володар, господар групи, «Бумеранг Інтерв’ю», нині — «Інтер Мовістар», та чемпіон Голландії «Вест Старс». Свідком тих подій був голова нашої делегації Володимир Братусь. У першій грі зіграли в нічию з «Плайас де Кастельон», у наступній поступилися «Бумерангу» — 4:5.

У тій грі, поступаючись за 5 хвилин до кінця 3:5, випустили п’ятого польового, забили четвертий м’яч і за 12 секунд, повірте мені, розіграли комбінацію з пасом на дальню стійку на Антона Татаринова. Тримаючись за стійку, він примудрився не влучити по м’ячу, маючи перед собою абсолютно порожні ворота. Якби Антон забив, ми би вийшли у фінал, оскільки в грі між собою іспанці зіграли 2:2, і за сумою забитих м’ячів у нас було би 10–10, а в обох іспанських команд 7–7. До речі, «Бумеранг» тоді обіграв «Бенфіку» й заволодів трофеєм. І все ж, за всі 5 разів виступів в Кубку УЄФА, вважаю найкращою командою за рівнем і підбором виконавців львівський «Тайм» зразка 2009 року. Тоді на етапі елітного раунду ми програли тому ж «Бумерангу», майбутньому володарю Кубка, з рахунком 1:3.

«НАВКОЛО МЕНЕ БАГАТО ПІДЛОСТІ Й НЕВДЯЧНОСТІ»

Чого не вистачає українським командам, щоби пробитися до «Фіналу чотирьох», адже колективам з інших пострадянських республік неодноразово це вдавалося?

— Бракує знань, умінь, а найголов­ніше — можливостей. Позначається також відсутність високого рівня самого чемпіонату, нестача досвіду на високому міжнародному рівні. Команди пострадянського простору виходили до «Фіналу чотирьох» лише завдяки великій кількості легіонерів. До прикладу, «Араз» і «Кайрат» мали бразильського тренера та 9 бразильців, а нинішній учасник турніру «Іберія Стар» — 10 бразильців і бразильського тренера.

Чи скучили за тренерською діяльністю?

— Ще не встиг, бо й обставини не дозволяють відчути це. Нині навколо мене багато підлості та невдячності, через це мені зараз дуже важко. Дім, сім’я та собака, піклування про команду «ДЮСШ-25» — це мої єдині розради.

Як ставитеся до легіонеризації? Це піде на користь конкуренції чи перекриє шлях нашим гравцям?

— До легіонерів, які грають у наших командах, ставлюся з певною долею іронії та сарказму. Ті «варяги», які сьогодні заповнили команди, за винятком Павла Будняка, з «Урагану», середнього рівня, а їхні зарплати вдвічі, а то й втричі переважають заробіток наших хлопців. До прикладу, в тому ж «Урагані», на мій погляд, є кілька наших гравців, які за рівнем вищі, ніж легіонери. Або «Єнакієвець». Якого рівня там легіонери, якщо команда може навіть не потрапити в плей-оф? Є правило: «легіонер зобов’язаний бути на голову сильніший, ніж наш гравець». Цього аж ніяк не спостерігається. Середній рівень не може створювати конкуренцію, він лише усереднює наш чемпіонат, який і без того перебуває на низькому рівні.

Як вважаєте, чи настануть зміни у футзалі після виборів нового президента?

— Залежно від того, хто очолить АМФУ. Але справа не стільки в тому хто, а як і навіщо. Потрібні професіонали. Той, хто не знає, куди прямує, дуже здивується, потрапивши не туди. Краще цілитися в досконалість і не влучити, ніж цілитися в недосконалість і ненароком влучити. Кон’юнктура нашої чиновницької системи заохочує бездарну точність, а не талановиті помилки.

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форумеОбновить