Юрій Кобзар: "У збірній не завжди грали найсильніші"

Юрій Кобзар: "У збірній не завжди грали найсильніші"

54

Екс-тренер «Універ-Харкова» та львівської «Енергії» ділиться думками з приводу нагальних проблем у вітчизняному футзалі.

Юрій Кобзар: "У збірній не завжди грали найсильніші" - изображение 1Юрію Івановичу, ви були одним із тих, хто стояв біля витоків українського футзалу. Коли й чому стався злам, після якого почали поступово втрачати завойовані позиції?

— Найбільшими успіхами нашого футзалу на початковому етапі були четверте місце на чемпіонаті світу (1996) та два «срібла» на чемпіонатах Європи 2001-го та 2003-го років. Переконаний, що злам стався 2004 року, коли гравці «Шахтаря» написали відкритий лист, в якому відмовлялися грати під керівництвом Лисенчука. Після цієї історії такі майстри, як Косенко, Москвичов, Безуглий та інші, перестали грати за збірну, а Лисенчук у ній залишився. У подальшому ж збірна була зібрана не на сто відсотків за спортивним принципом, отож не завжди грали найсильніші. Якийсь час базовим клубом для збірної був навіть львівський «ТВД».

Як вважаєте, чому в ті часи футзал набрав такої масової популярності, адже зараз цього не спостерігається?

— Раніше в чемпіонаті України було багато сильних команд. У Запоріжжі — «ДСС», «Надія», «Віннер Форд»; у Донецьку — «Шахтар»; у Києві — «Інтеркас», «Уніспорт-Будстар». Тоді за «золото» боролися по п’ять команд, а в чемпіонаті грали такі зірки, як Косенко, Коридзе, Москвичов, Мельников, тому глядачі залюбки ходили на матчі, а зараз рівень нашого чемпіонату суттєво знизився.

Порівнюючи стан справ у футзальному господарстві 1990-х років минулого сторіччя та початку 2000-х, чи побачили якийсь прогрес?

— Тоді в чемпіонаті було більше команд, і представлені такі футзальні центри, як Запоріжжя, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ. А зараз в чемпіонаті лише сім команд, і він за рівнем не те що середній, а я би навіть сказав, що нижче середнього, тому, ймовірно, й відбувався регрес, а не прогрес.

Більша частина вашої тренерської кар’єри пройшла в «Універ-Харкові». Що найбільше запам’яталося за цей період?

— У цій команді упродовж усього періоду мого тренерства були проблеми з фінансами, але, попри все, ми завжди посідали місця в середині турнірної таб­лиці, а команда мала свій стиль. Перед кожним сезоном у нас забирали по кілька провідних гравців, і перша половина чемпіонату йшла на перебудову гри, а в другій — показували себе. Така історія повторювалася щосезону. Я тоді говорив гравцям: якщо вони будуть вдало грати, то матимуть шанс перейти в сильніші клуби. Так і було, адже всі переходили чи в провідні українські команди, чи в російські колективи.

У першому ж своєму сезоні на посаді головного тренера львівської «Енергії» ви виграли чемпіонство. Чому не вдалося повторити це досягнення наступного сезону?

— Коли прийшов в «Енергію», то всі — від президента до водія автобуса — хотіли виграти чемпіонство. Я прийшов у готову команду, в якій уже були всі передумови для успіху. Перед наступним сезоном розмовляв із керівництвом і наголошував на необхідності підсилення, оскільки, щоби залишитися на вершині наступного року, треба показувати ще кращу гру, ніж показував у попередньому, та й у команді треба було «освіжити» склад. Колектив залишили Ткаченко та Бондар, а прийшли Овсянніков і Кондратюк. Тобто ми не підсилилися, а замінили тих, хто пішов. У тому сезоні «Шахтар» був дуже сильним, бо підсилився бразильцями, окрім того, в боротьбу втрутилися неспортивні чинники. Перед матчем із «Шахтарем» АМФУ дискваліфікувала Легчанова та Якуніна, відтак ми, програвши той матч, відстали від «Шахтаря» на п’ять очок.

Разом із «Енергією» ви дійшли до елітного раунду Кубка УЄФА, не маючи в складі жодного легіонера. Як вважаєте, чи можуть наші команди без допомоги легіонерів на рівних конкурувати з європейськими чемпіонами?

— Зараз рівень нашого чемпіонату настільки впав, що гравці в ньому деградують. Отож потрібні сильні легіонери, щоби місцеві гравці могли на них рівнятися. Інші чемпіонати постійно розвиваються, тож грати на рівних із європейськими чемпіонами лише українськими гравцями нереально.

Як оціните виступ збірної України на відборі до ЧЄ 2014 року?

— Для нашої збірної він став провальним. Потрапили в найслабкішу групу, та нашій збірній неприпустимо було програвати 3:8 Словенії, яка перебуває на 19-му місці у світовому рейтингу. Команда виявилася не готовою до відбору, враховуючи результати матчів на тренувальному зборі в Харкові. Збірна залишилася такою ж, як і була, додали лише четвірку з «ЛТК». Узагалі не розумію, навіщо було проводити матчі з Польщею — стиль її гри не схожий на стиль жодного з наших суперників. Підготовка збірної має враховувати все до дрібниць, і говорити про те, що судді вплинули на результат гри зі Словенією, не можна. Треба було розібрати, хто судитиме, відтак бути готовими до подіб­ного стилю арбітражу. У плей-оф на нас очікують набагато серйозніші суперники, тож, враховуючи сьогоднішній стан нашої збірної, вийти на чемпіонат Європи буде складно.

Чого чекаєте після виборів президента АМФУ?

— Перш за все, зміни підходу до цього виду спорту з боку АМФУ. Зараз треба першочергово звернути увагу на дитячий футзал і збільшити кількість команд у екстра-лізі — це позитивно вплине на рівень збірної.

— Які ваші подальші плани на тренерській ниві?

— Є попит — є пропозиція. Поки що ніяких пропозицій не отримував, тому продовжую працювати з аматорськими командами в Харкові, адже тут рівень аматорського футзалу доволі високий.

Оцените
Поделитесь
Прогнозы
Перейти ко всем прогнозам

Оставить комментарий на форумеОбновить