Бонус 10 000 грн Вихід тернопільської «Ниви» до першої ліги, грандіозне святкування 35-річчя заснування команди, високе сьоме місце у турнірі першолігових команд і насамкінець здобуття путівки до чвертьфіналу кубка України. Це останні звитяги, які не могли не тішити тернопільського вболівальника. Здавалося, «Нива» і далі прогресуватиме як по турнірній таблиці, так і в плані покращення інфраструктури. Однак як грім серед ясного неба наприкінці минулого року стала одна за одною з’являтися інформація про великі заборгованості перед футболістами. А на початку 2014-го, після того, як «Нива» - єдина серед команд першої ліги так і не змогла розпочати тренувальних зборів, усе гострішим ставало питання виживання клубу як такого. Розібратись у непростій ситуації у ФК «Нива» журналісти «Номер один» попросили донедавна гендиректора клубу Автанділа Мдінарадзе.
«Почесний президент ФК «Нива» не виконує домовленостей»
– Нині «Нива» перебуває на межі зникнення з футбольної карти України. На Вашу думку, хто винен у такому стані справ?
– Вважаю, що в першу чергу в цьому винен почесний президент ФК «Нива», голова ТОДА Валентин Хоптян.
– Аргументуйте своє твердження?
– Валентин Антонович як почесний президент клубу не виконує домовленостей, які були між ним і футболістами, між ним і тренерським штабом, між ним і групою менеджерів, які опікувались життєдіяльністю команди протягом останніх трьох років. Усі домовленості, які він зациклив на собі, з його сторони не виконуються.
– Валентин Хоптян кілька разів публічно називав, а потім переносив дату погашення боргів. Це були реальні терміни виконання ним обіцяних домовленостей чи просто відтягування часу?
– Коли почесний президент ФК «Нива» перебрав усі повноваження на себе, він обіцяв розрахуватися з командою по завершенні сезону. Потім сказав, що розрахунок буде 1 грудня, 10 грудня, 20 січня, далі переніс на 1 лютого. Наскільки мені відомо, губернатор узяв ще тиждень часу. Отож, можна трактувати, що з боку Валентина Антоновича – це чистої води відтягування часу, адже часу, щоб покрити хоч частину боргів перед командою в нього було достатньо.
– Тобто наразі все зависло у повітрі?
– Я спеціально мовчав увесь цей період, не хотів нагнітати ситуацію, бо думав, що борги будуть погашені. Не хотів, щоб мій публічний виступ щодо цієї проблематики хоч якимось чином цьому процесу завадив. Хоча на самих початках, знаючи метод роботи нашого голови ТОДА, був упевнений, що нічого не вирішиться і боргові питання не будуть закриватися. Футбольний клуб – це така структура, в якій група людей має щодня ним займатися, а коли така структура розвалена, то нічого путнього з цього не буде. Саме тому я вирішив розповісти всю правду, бо мені боляче дивитися, як дану проблему вирішили заговорити. Я вважаю, що губернатор зробив усе для того, щоб відродити «Ниву», але нічого не зробив, щоб команда трималася на плаву. Через те сьогодні маємо такий плачевний стан справ. А жертвами цього виявились футболісти, вболівальники, люди які вкладали в «Ниву» гроші, та звичайні тернополяни. І якщо й далі так продовжуватиметься, ми можемо втратити команду. Дуже прикро, що нині все може бути зруйновано, і це після трьох років напрацювань, коли вдалося з важкими труднощами відродити «Ниву».
– Багато любителів футболу з подивом дізналися про фінансові проблеми «Ниви», адже серед вболівальників побутувала думка, що «Нива» ледь не купається в грошах, бо їй допомагає і на неї працює ледь вся область.
– Це була ілюзія. У районах практично ніхто не допомагав ФК «Нива». Були випадки, коли ми деякі райони просили, щоб ті допомогли з харчуванням, але повірте мені, що це були такі проблеми, райони це робили з такими потугами, що згодом ми від цього відмовилися. За винятком кількох обласних бізнес-структур, які перераховували незначні суми, серйозних вливань у клуб не було. Водночас я і мої партнери вкладали в «Ниву» чимало власних коштів. Якщо буде таке бажання, то я можу надати список підприємств, які допомагали клубу за той час, відколи я був у команді, щоб вболівальники розуміли, які суми надходили в клуб і на що вони тратили. Загалом основним нашим спонсором, і це ні для кого не секрет, був банк «Надра», який виділив на «Ниву» в 2012 році 3 млн. грн. і в 2013 році – 2,5 млн. грн.
– Відомо, що банк «Надра» обіцяв щороку «Ниві» по 3 млн. грн. Відповідно, минулого року десь зависло ще півмільйона, які могли б хоч частково покрити борги…
– Я неодноразово говорив, що банк «Надра» нашому клубу дає не просто так гроші. За них, згідно з підписаним меморандумом, клуб перед банком виконував певні завдання. Факт того, що область, у тому числі і почесний президент ФК «Нива», до кінця 2013 року домовленості не виконали. Остаточний транш (півмільйона) мав надійти до 1 грудня. Коли голова перед Новим роком говорив, що йому вдасться закрити питання боргів, то я вважав, що Валентин Хоптян мав на увазі саме ці гроші. Після особистої розмови губернатора з керуючим банком це питання можна було вирішити. Але, наскільки мені відомо, перемовин останнім часом Валентин Хоптян з банкірами не проводив, що дивно…
– Наскільки мені відомо, проблеми виникли не сьогодні і не вчора.
– Для того, щоб у всьому розібратися, треба заглибитись дещо в історію. Як тільки Валентин Антонович став головою Тернопільської ОДА, на першій же нараді він задекларував про відродження традицій ФК «Нива», що всіма було схвалено. Після того в мене з ним було кілька зустрічей, я йому виклав свою думку щодо команди. І на якомусь етапі Валентин Антонович сказав: «Приступай до реалізації задуманого». Тоді я та заступник голови ТОДА Петро Гоч, котрий був призначений куратором команди від адміністрації серйозно взялися за справу. Але з самого початку виникли проблеми. Власником клубу на той час була зовсім інша людина. Репутація команди була абсолютно знищена. Вищестоящі організації на «Ниву» практично махнули рукою. На той час із вищим футбольним керівництвом і ФК «Нива» навіть не було переписки, не говорячи вже про діалог. У ФФУ та ПФЛ навіть ніхто не сподівався, що команду в Тернополі можна реанімувати. Тільки одному Господу Богу і мені відомо, яких зусиль потрібно було докласти, щоб відновити довіру до команди. Скільки я наїздився до Києва, з кількома людьми провів формальні і неформальні перемовини, ледь не на колінах стояв перед Сергієм Стороженком (на той час – перший віце-президент ФФУ – авт.) заради одного: переконати футбольних чиновників у тому, що ФК «Нива» можна вірити.
У нашої команди був план, і кожен, хто був залучений у цей процес, добросовісно виконував покладені на нього обов’язки. У мене були свої завдання, у Петра Володимировича – свої. Ми постійно спілкувалися, як між собою, так і з головою ТОДА, обговорювали проблеми, керівник області давав відповідні гарантії. І ці гарантії надихали цими питаннями займатися, адже я прекрасно розумів, що сам особисто чи при підтримці одного Петра Гоча «Ниву» з тієї прірви не витягти. І дійсно, нам вдалося переконати футбольних чиновників у Києві, що до керівництва «Ниви» прийшли серйозні люди, з великими труднощами ми все ж таки пройшли атестацію. І так невеликими кроками почали повертати довіру до команди.
Але на цьому проблеми не зникли. Попередній власник ФК «Нива» при передачі клубу поставив головну умову: ми маємо повністю погасити борги перед футболістами та тренерським штабом. Тодішній президент клубу Степан Рубай при перших зустрічах говорив, що ці борги становлять близько 200 тис. грн. Але як тільки ми почали зв’язуватися з футболістами, перед якими клуб мав заборгованість, почали з’являтися все більше гравців, які ставили свої претензії ФК «Нива». У підсумку сума заборгованості виросла з 200 тисяч майже до 700 тис. грн. Коли ми просили попередників, щоб ті дали хоч якісь документи про видачу футболістам зароблених грошей або надати підтвердження, що гравці відмовлялися від заборгованостей, коли отримували відкріпні листи при розірванні контракту, то цього зроблено не було. Тому практично будь-який футболіст, який був тоді у команді, міг написати до відповідних органів, що йому ФК «Нива» винен певну суму. І ці листи бралися до розгляду, бо документально підтвердити, що це не так, ми не могли. Не хочеться детально вдаватись у причини такого стану справ. Як нам пояснили, документи пропали після трагічної смерті віце-президента ФК «Нива» Олега Садовського.
Оскільки великих коштів водночас у нас не було, то довелося проводити довготривалі перемовини з футболістами про реструктуризацію боргів. У підсумку, дуже багато коштів почали йти на закриття проблемних моментів, а не на поточні проплати чи на розвиток клубної інфраструктури. Хоча ми добре розуміли, що команда без інфраструктури є неповноцінною, вона не має майбутнього. А між тим, паралельно доводилось формувати абсолютно нову команду, перед якою стояло завдання - вихід до першої ліги. Не так просто було запросити до Тернополя серйозних футболістів, маючи за спиною негативний шлейф попередніх років. Окрім того, команду потрібно було одягнути, нагодувати, забезпечити проживанням, транспорт тощо. Отож у дуже складних умовах нам довелося почати працювати…Рятували бренд ФК «Нива»
– А чи не простіше було б тоді створити новий клуб і з чистого листа відроджувати футбол на Тернопіллі?
– Ми категорично від цього відмовилися, адже рятували не просто футбол у Тернополі, а рятували бренд «Нива», який відомий і який мав багато симпатиків не лише в Україні. Тому реєструвати нову команду ми не вважали за потрібне. Окрім того, ніхто б з нами не мав справи ні у ФФУ, ні в ПФЛ, якби вони побачили, що ми одну команду знищили, а на її місці розвиваємо іншу.
– Не всі знають, але схожа ситуація з нинішньою, була ще минулої зими.
– Так. Подібні проблеми могли статися наприкінці 2012 року. Осінню частину чемпіонату «Нива» закінчила на другому місці, футболісти виконали поставлену перед ними проміжну задачу, але вже тоді за цю роботу в клубі не було грошей, щоб розрахуватися з командою. Оскільки я вважав, що відродження «Ниви» – це дуже серйозний соціальний проект для Тернополя й області плюс у мене були чіткі домовленості з губернатором, тому, щоб не підводити і не підставляти Валентина Антоновича, до тих проблем, які є в команді сьогодні і які могли початися ще рік тому, я постійно закривав дірки. Перед зимовою перервою сезону-2012/13 я з партнерами закрив усі борги, які були перед командою, а це близько 650 тис. грн. Плюс профінансував три збори в Криму і один на Закарпатті. Тобто, починаючи з січня і до початку квітня минулого року, коли клуб отримав черговий транш із банку «Надра», фінансовий тягар я взяв на себе. Сьогодні зі всією відповідальністю хочу сказати, що особисто моїх грошей і грошей моїх партнерів вкладено в «Ниву» близько 2,5 млн. грн. Перед губернатором я по всіх фінансових питаннях звітувався, тому він чудово знає скільки моїх особистих коштів вкладено у фінансування «Ниви».
– В один прекрасний день Ви перестали опікуватись командою. Чому?
– У певний період вже не мав можливостей закривати фінансові дірки «Ниви». Я мав дуже серйозну розмову з губернатором, на якій сказав, що далі не в змозі тягнути таку ношу, якщо з його сторони не буде допомоги. Зі свого боку запропонував декілька бізнес-планів, яким чином можна було б утримувати команду. Була домовленість, що ці проекти будуть реалізовані, бо постійно ходити з простягнутою рукою вже було нестерпно. На що я отримав згоду з його сторони і був упевнений, що ці проекти зможемо реалізувати, щоб забезпечити ФК «Нива» коштами. Однак, починаючи з кінця серпня – початку вересня 2013 року, я став помічати, що жоден з цих проектів не реалізовувався, більше того, нічого не робилося, щоб ФК «Нива» вийшов на самостійне заробляння грошей. Це викликало в мене обурення, і я йому сказав, що займатися «Нивою» більше не буду. Валентин Антонович відповів, що зараз на стадії пошуків нових спонсорів. Більше того, він повідомив, що є інвестори, які готові вкладати в команду гроші, але за однієї умови: весь менеджмент вони мали вести самі. Коли я дізнався прізвища цих інвесторів, то сказав губернаторові, що добре цих людей знаю і певен, що вони не будуть вкладати свої гроші в тернопільську «Ниву». Але, разом з тим, я був готовий відійти в сторону та документально передати клуб цим чи іншим інвесторам.
Тоді ж у мене була зустріч з командою, яка саме відмовлялася виходити на поле на один з календарних матчів. Я попросив футболістів зіграти, натомість зі своєї сторони пообіцяв закрити всі борги, які існували на той час якщо не грішми донорів команди, то власним коштом. Протягом тижня, а було це на початку жовтня, я закрив усі борги і з того часу дотичним до команди не був. За інерцією до мене ще зверталися працівники клубу, яким я рекомендував усі питання вирішувати з почесним президентом Валентином Хоптяном, котрий на той час перебрав на себе всі повноваження і який мав своє бачення на утримування «Ниви» та з головним тренером команди Ігорем Яворським, який на той час, як не дивно, став займатися фінансовими питаннями команди.
– Практично у той же час відійшов від команди і куратор «Ниви» Петро Гоч.
– Однією з причин, що я перестав працювати з «Нивою», стало те, що навідріз відмовився займатись командою заступник голови ТОДА Петро Гоч. Проблеми виникали майже щодня, адже на все грошей не вистачає, тому велику частину питань закривав саме Петро Володимирович. Він мені багато в чому допомагав, але одного дня Петро Гоч сказав, що футболом більше займатися не буде.
– А в чому була причина?
– Причина мені відома, але я б не хотів про неї розповідати. Це більше питання до Петра Володимировича, до нього й звертайтеся.
– На Вашу думку, чому почесний президент взяв на себе повноваження по управлінню клубом?
– За весь період особисто мною було залучено багато коштів для фінансування «Ниви». Гроші бралися в борг під мої гарантії і їх потрібно було повертати. Тому голова, очевидно, вирішив, що, відсунувши мене від «Ниви», вдасться про ці борги забути та розпочати з чистого листа… Хоча це абсолютно команді на користь не пішло. Починаючи з жовтня, практично жодної копійки команді не було віддано, борги так і не погашені донині. Єдина сума, яка надійшла відколи я відійшов від справ, – це 130 тис. грн. від одного зі спонсорів (с/г підприємство). Але до цих грошей я вже не мав жодного відношення, бо фінансами, як я вже казав вище, почав займатися головний тренер Ігор Яворський. Тому мені не відомо, де поділися ці 130 тисяч і кому головний тренер їх роздав.«Якби губернатор взявся серйозно за справу, «Ниву» ще можна врятувати!»
– Чи відомо Вам хто на сьогодні вже покинув «Ниву»?
– З деталями я не обізнаний. Мені відомо, що деякі футболісти знаходяться на перегляді в інших командах, деякі з них уже отримали документи на руки, хоча не відомо, хто їх відпускав. Якщо головний тренер – то запитання: чи ставив він про це до відома почесного президента клубу?
– Останні місяці на наради до губернатора ходив головний тренер. Очевидно, в нього достатні повноваження…
– Відверто кажучи, багато дій головного тренера мені не зрозумілі. Свого часу запросити Ігоря Яворського до керма «Ниви» була моя ідея. Я переконав Валентина Хоптяна, що він справиться з покладеними на нього завданнями. І в підсумку до його роботи, як тренера в мене особливих претензій немає. Натомість я розчарований у ньому, як у людині яка робить незрозумілі мені вчинки. Наскільки мені відомо, в нього велике бажання займатися не тільки тренувальним процесом, а й опікуватися фінансами. І хоча при моєму керівництва в Ігоря Петровича й так були серйозні фінансові важелі, адже він сам визначав розмір преміальних футболістам, головному тренеру не давало спокою, щоб він одноособово не розпоряджався всіма коштами, які надходили від донорів «Ниви». І це було його головною помилкою, адже реальними спонсорами команди в більшій мірі були А. Мдінарадзе і мої партнери. І це підтверджують події від жовтня минулого року. Відколи я відійшов від клубу футболісти практично не отримали жодної копійки.
– Який вихід бачите із ситуації і чи взагалі ще можна реанімувати «Ниву»?
– На мою думку, є один вихід. Почесний президент, якщо діяти згідно з людськими законами та дотримуватися своїх обіцянок, має знайти можливості закрити борги перед командою, тим самим продовжити існування «Ниви». Про це він не так давно в приміщенні ОДА особисто пообіцяв на зустрічі з лідерами команди.
– Чи має він на це ресурс, зважаючи на ту ситуацію, яка склалася і в Україні, і на Тернопільщині зокрема?
– Напевно, сьогодні він має на це дещо обмежений ресурс. Але хто йому заважав закрити боргові питання у листопад-грудні, коли цей ресурс був значно більшим? Ним не менше, навіть нині в губернатора є важелі, якими він міг би це питання «докрутити». В кожному разі сьогодні варто було б продовжити перемовини з банком «Надра», щоб ті під особисті гарантії губернатора надали гроші, яких команді зараз дуже бракує. Я добре знаю, що Дмитро Фірташ, який є одним із власників банку «Надра», патріот свого краю, він багато зробив для Заліщиків та свого рідного села, тому, думаю, він би не відмовився допомогти тернопільській футбольній команді. Тобто це є певний ресурс грошей. Наскільки мені відомо, є ще одне немісцеве с/г підприємство, яке має в Тернопільській області землі і з яким губернатор вів перемовини на предмет спонсорування «Ниви». Я впевнений, якби губернатор взявся серйозно за справу, «Ниву» ще можна врятувати! Хоча не знаю, наскільки йому зараз до футболу. Можливо, у Валентина Антоновича стільки проблем, що «Нива» в нього на 10 місці. Тоді ситуація в команді і справді плачевна… У будь-якому випадку, щоб ФК «Нива» не мав подібних сьогоднішніх проблем, він має бути досить успішною комерційною структурою, своєю діяльність сам заробляв кошти. Окрім того, «Ниві» потрібен один великий інвестор, якого мав би «затягнути» керівник області. Ніколи в Тернополі не буде хорошої команди, якщо вона не буде під опікую державних структур!
– Питання, можливо, і не до теми, але все ж таки. На початках Вашої роботи в «Ниві» Ви фігурували як президент клубу, потім – як гендиректор. У чому причина?
– Для мене є дуже багато загадкових речей, і щоб їх розгадати, потрібно було попрацювати в державних структурах і в адміністрації зокрема. Це свого роду королівський двір, де постійно плетуться інтриги. Є розумні люди, які на ці інтриги не звертають уваги, бо їм потрібна справа, яку виконує та чи інша людина. А є люди, для яких ці інтриги дуже важливі. Коли ми починали відроджувати «Ниву», то я став президентом клубу. І це було закономірно та продиктовано потребами клубу, а не моїми амбіціями. Адже щоб розмовляти з керівниками вищих футбольних інституцій України, мені потрібен був статус. Через те, як і в багатьох клубах, у мене була посада президента ФК. Згідно з регламентом, на всіх матчах диктор оголошує офіційних осіб, у тому числі називалося і моє прізвище. В багатьох працівників ТОДА це викликало ревнощі, дразнило їх. Наближені до губернатора люди почали нашіптувати, що я займаюся піаром, мовляв, усі заслуги «Ниви» перебираю на себе. Навіть особисто губернатор запитував мене, чому мою персону так часто оголошують по стадіону. Хоча таким був регламенті і це було лише двічі – в першому і другому таймах. Однак в один прекрасний день Валентин Хоптян сказав, що він би хотів стати почесним президентом клубу. Оскільки губернатор постійно декларував, що він опікується командою, то я не був проти. Більше того, отримавши такий статус, я сподівався, що Валентин Антонович буде відчувати більшу відповідальність за долю команди, оперативніше вирішуватиме проблеми пов’язані з «Нивою». Тоді формально я отримав посаду гендиректора, хоча й далі виконував обов’язки, які покладені на президента і керівника клубу. Отож, на перший погляд, ситуація смішна і до певної міри дитяча. Але так воно було…
– І насамкінець. У інтерв’ю Ви серйозно звинувачуєте голову ТОДА. На Вашу думку, якою буде його реакція?
– Мені байдужа його реакція, бо за кожне сказане в інтерв’ю слово я відповідаю. Якщо Валентин Антонович хоче спростувати мої слова, тоді в доказ готовий опублікувати повний фінансовий звіт за три роки. Який, до речі, є в нього на робочому столі і до якого в нього не було жодного зауваження. А що стосується його реакції, то я б порадив, щоб хоч якось зберегти йому лице перед тернополянами – негайно закрити всі борги, відродити життєдіяльність команди. І тим самим довести, що він зберіг свою чоловічу гідність, і що він відповідальна людина, яка завжди виконує дане ним слово.
Поданий фрагмент інтерв’ю, детальніший матеріал по даній тематиці читайте в друкованій версії газети «Номер один».
