Бонус 10 000 грн Через його школу пройшла більшість коментаторів українського телебачення. Це він давав поради початківцям та випускав в ефір Циганика, Вацка та Гливинського. Якби існував Інститут спортивної журналістики, то одну з кафедр потрібно було б довірити Сергію Степановичу Савелію. Його завжди критикували, але публічна людина ніколи не залишається без критики.
У першій частині інтерв’ю він розповідає про співи в ефірі, роботу з Лобановським та зізнається, чи хотів би повернутися до коментаторської справи.
Сергію Степановичу, коли ви востаннє коментували футбол?
Давненько. Останнім разом, напевно, у 2010-му році. Перед мундіалем наш телеканал транслював ретро-матчі чемпіонату світу. В основному, це були ключові поєдинки минулих років – півфінали, фінали.Працювали у парі: Вася Полотай стежив за грою, а я більше розповідав історії.
Як так сталось, що ви почали співати у ефірі одного з матчів?
Погодьтеся, що не дуже цікаво слухати фактаж того, що відбувається на полі у матчі, що проходив у 1978 році. Про результат всім і без того відомо. Суть у тому, що людям хочеться повернутися до тих часів:почути паралелі, згадати, що тоді відбувалося. От і я згадав, як у день гри Голландія-Аргентина їхав у будзагін, і з іншими студентами, дивлячись матч, співали. За тих часів Союз в нас сидів міцніше, тому це була російськомовна пісня: `
«Рукою шарю осторожно по карману.
И в них нету, как правило, ни гроша.
И вот я еду, братцы, еду,
оставив Киев и любимые гроша».
А фінал тоді, на жаль, не додивилися, бо оголосили посадку на літак у Сибір.
Як ваш колега Василь Полотай сприйняв співи у ефірі?
Очі були на лобі! Напевно, думав, що просто так цей ефір для нас не пройде.А я від цієї роботи отримав велике задоволення. Після того працював під час Євро-2012 на підстраховці. Траплялося, пропадав супутниковий зв'язок і я виходив у ефір хвилин на 10. Не знаю як, але всі знайомі потім казали: «От ми тебе слухали на Євро». А я думаю, яким чином вони спромоглися потрапити саме на цей відрізок?
А чемпіонат України коли востаннє?
«Нафтовик» Охтирка – «Дніпро» Дніпропетровськ, вже тоді почали говорити, що це з одного поля ягоди.
Щоб не говорили, але Охтирка у «Дніпра» очки забирала…
Це був не той матч. Вийшов в ефір, бо знову траплялися якісь технічні проблеми. Мені переслали факс зі складами команд, а на папері було важко розібрати прізвища. Склад «Дніпра» я знав добре, а у «Нафтовика» майже нікого. Так і довелося коментувати: «Гравець «Нафтовика» атакував суперника».
У 2000-х ви були не лише коментатором, а й продюсером трансляцій. Робота, м’яко кажучи, доволі нервова та напружена…
Організовував 25-30 людей. В результаті – інсульт та інфаркт. Квитки дістань, готель забронюй, а ще, щоб людина на 18 гривень добових могла три рази поїсти. Тому доводилося домовлятися з клубами, щоб після гри нам організовували вечерю на всю телевізійну групу. Одного разу звернувся до прес-аташе «Шахтаря» Марка Левицького, вмовляв допомогти. А він: «Та треба було раніше сказати, це ж питання на клубному засіданні я мав би підняти».
Невже «Шахтар» не допоміг?
Мені вдалося його спровокувати: «Я розумію, що «Шахтар» не настільки заможна команда, як «Таврія», «Ворскла» , «Кривбас» чи «Металіст», які ніколи про нас не забували. Ну, а «Шахтар, де ж він може знайти 500 гривень?». Через хвилину дзвонить Марк Юрійович і каже, що все влаштував.
Як сталося так, що ви перестали коментувати футбол? Пам’ятаю вашу конференцію, де ви сказали: «Молодь, де ви? Я вас гукаю!»
Це було не тільки для коментаторів, а для всієї молоді, якої відверто бракувало спортивній журналістиці. З’явилися коментатори-початківці, і майже всі з них пройшли через нашу спортивну редакцію: Саша Гливинський, Вітя Вацко, Ігор Циганик… Знаєте, приємно, що він постійно згадує мене і називає першим вчителем.
Саме в парі з вами Циганик дебютував у грі «Шахтар» - «Карпати». Він сильно хвилювався?
Хвилювався, а як же... Одночасно випробування проходив Іван Гресько, який зараз у топ-менеджменті телеканалу «Футбол».Я одразу помітив, що з Ігоря як коментатора буде толк, а Іван знайде себе в іншій іпостасі. Він гарний менеджер та ведучий, але коментування – це трохи інше.
Вернуся до матчу «Карпати» – «Шахтар». Для того, щоб Ігор менше хвилювався, мама Андрія Шандора, Любов Іванівна, нам гостинця у коментаторську принесла.
Мати відомого арбітра?
Так. На стадіоні вона працювала з віп-персонами. От вона приносила мені в коментаторську завжди чайок, до чаю щось…
Багато тоді їздили по Україні. «Перший національний» був основним каналом-телетранслятором українського футболу. Виходило, що Донецьк ми відвідували по декілька разів на сезон:транслювали матчі «Шахтаря» та «Металурга».Жінка моя ображалася, одного разу так і сказала: «Можеш не повертатися, у тебе там, напевно, хтось є!».
«НАМАГАЮСЯ УСІХ ОЦІНЮВАТИ ТОЛЕРАНТНО»
Ваш колега Сергій Дерепа сказав, що дивиться футбол без звуку, оскільки не може слухати наших коментаторів. Виключення – це Олександр Гливинський. Ви також вимикаєте звук?
Я без звуку футбол не переглядаю, адже вимикаючи звук, ти вимикаєш інтершум стадіону. А спостерігати за картинкою не так цікаво, погодьтеся. Як людина, яка сама пройшла цю кухню, знаю, що сподобатися усім не можна. Намагаюся ставитись до всіх коментаторів толерантно. Звичайно, я помічаю усі прогалини. Десь болісно реагую на промахи, думаю: «Навіщо так? Тут варто промовчати і цього не потрібно говорити». Але я все одно переглядаю матчі зі звуком.Для себе ж відзначив, що усі наші коментатори ростуть. Слухаю із задоволенням трьох коментаторів: це Олександр Гливинський, Ігор Циганик та Віктор Вацко. Останнього - коли він не «педалює» голос на манер іспанських та італійських коментаторів. Нашому менталітету таке не притаманно.
Вацко наразі працює на керівній посаді у «Карпатах». Чи це суттєва втрата для української спортивної журналістики, особливо враховуючи те, що з професії пішов один з топ-коментаторів нашого телебачення?
Не варто перебільшувати, оскільки ця ніша завжди буде зайнята. Як кажуть: «Отряд не заметил потери бойца». Не знаю, чому Вітя прийняв таке рішення. Хоч він в «Карпатах» і віце-президент, але з очей телеглядача він зник. Коментатор, журналіст – його ім’я на слуху. В «Карпатах» він вариться… А сік у львів’ян вариться не настільки якісний. Щось не виходить у них.
Вацко відпрацював великий турнір Євро-2012. Що для коментатора може бути більш значущим за домашній чемпіонат Європи?
Ви натякаєте на те, що він просто перенаситився? Вище може бути наступний чемпіонат світу чи континенту. Не варто зациклюватися на чемпіонаті Європи. Я по собі знаю: після Ліги чемпіонів сезону 98-99, коли «Динамо» дійшло до півфіналу, в мене з’явилася така думка.
Які емоції у коментатора, коли після півфіналу Ліги чемпіонів «Динамо» - «Баварія» він працює на матчі «Кривбас» - «Зоря»?
У цьому сенсі є чудова фраза, але в голос вимовляти її не стану - не літературна. Фраза про рівну гру. Думаю, ви мене зрозуміли. Знаєте, навіть класним коментарем не завжди виходить створити гру. Якщо футболісти ходять по полю, то як би ти не коментував, вони все одно ходитимуть і засинатимуть. Але потрібно прагнути зробити нецікавий матч цікавим.
Нудний матч може схилити до сну?
Багатенько таких матчів було. Сидиш і думаєш, коли ж той фінальний свисток? А арбітр ще додатковий час дає. А для чого той додатковий час, тут і так все зрозуміло.
Зараз би повернулися в ефір?
Ось відверто - немає бажання!.. Не можу сказати, що з роками перенаситився, але зараз отримую насолоду від перегляду футболу, наприклад, англійської Прем’єр-ліги. Кабельні канали дають великий вибір.
Як ви сприйняли запрошення до України Юрія Розанова?
Я патріот України, а син у мене трохи схильний до націоналізму. Але навіть він деякі матчі, які транслює телеканал «Футбол», знаходить в Інтернеті і слухає коментаторів з «НТВ». Син дещо упереджено ставиться до Олександра Сопка. А я намагаюся його переконати у зворотному, оскільки Сопко людина мого покоління. Розповідаю, яким вправним захисником він був і що він може не бути гарним коментатором. Син вважає, що Сопко псує Розанову коментар. Можна було і своїх ставити, але мушу визнати, що коментар Розанова мені імпонує.Він не дуже читає гру. Якщо з ним переговорить фахівець, то зрозуміє, що у нього не все так добре з тактикою, практикою. Я люблю коментаторів, які здатні дотепне слівце вставити, свою думку висловити, адже сам був таким. Можливо, комусь ця думка була, як п’яте колесо до воза, але не до снаги мені, коли коментатори дають лише сухий перелік прізвищ: «Іванов пас Петрову, Петров на Іванова і у фланг….»
У Росії є Василь Уткін, якого всі слухають, поважають та до нього прислухаються. Чому в Україні немає такої людини? Або хто, на вашу думку, є українським Уткіним?
В Україні коментаторська справа починалася на доволі оптимістичній ноті:взяти роботу того ж Саші Гливинського. Якби ж тільки у нього була постійна футбольна практика… Уткін коментує дуже багато і постійно бере участь у різних футбольних програмах. Можемо згадати роботу Гливинського на «Новому каналі». Він завжди був сміливою людиною. Я був свідком, як під час Олімпійських ігор 2002 року зверху були віддані певні вказівки прочитати слова на користь однієї з політичних сил.І він як молода та свідома людина сказав: «Ні, я це читати не буду! У мене інші погляди».
Він дуже ризикував, оскільки його одразу могли зняти з ефіру…
Йому сказали: «Не будеш читати, ми тебе одразу відправимо». Але це були лише погрози. Він був молодий, тоді ще не одружений і нічого не боявся. Ми ж, люди старшого покоління, інколи побоюємося втратити роботу. Починаєш думати про трьох дітей, яких потрібно годувати. Хай Гливинський не найдужче розуміється на тактиці, але він вміє привернути увагу.У ньому я бачив нашого Уткіна. А зараз він мало з’являється в ефірі. Зрозумійте, практика для коментатора дуже важлива. Я ніколи не думав, що професіонально виростуть Панасюк та Михайлюк. Коли вони починали на «СТБ», я справді думав, що з них толку не буде. Мені наразі Михайлюк здається сильнішим, хоча Панасюк швидше набрав обертів. Можливо, це можна пояснити тим, що Михайлюк займається лише коментаторською справою, а Панасюк ще й програми веде, що, може, заважає коментувати. Наприклад, Ігор Циганик не так активно працює в коментаторському цеху.
До молоді з «2+2» у мене особливих претензій немає, ніхто не викликає відторгнення чи зневаги. Дуетний коментар може стати успішним у людей, які один одного розуміють з пів слова, з пів дотику. У свій час на це пішла мода і я працював з Сергієм Дерепою та Олексієм Семененко. Але траплялися різні випадки. Поки напарник говорить, ти починаєш будувати свою думку. Тут ти знаходиш цей місточок для переходу, а він в останньому реченні про це вже сказав.
На мій погляд, оптимальний дует – це коментатор та фахівець. Але, зауважу, експерт на зразок Анатолія Бузника. Я коментував з ним кілька матчів:яка розумна людина, наскільки дотепно він може пояснити тонкощі тактики… Його слухати – це просто пісня. Але, на жаль, російською мовою. Коли з ним коментуєш, то розумієш, що він доповнить, буде розвивати думку. Тому над дуетами на телеканалі «2+2» потрібно працювати.. До речі, Олег Шмідт мене колись обіцяв на роботу взяти як закінчить навчання. Я ніколи не думав, що він стане коментатором. Я поки не можу сказати, що слухаю його із шаленим задоволенням, але слухати можна.
А такі коментатори на українському телебаченні є?
Так, але прізвищ називати не буду.
«У МИХАЙЛИЧЕНКА ІНТЕРВ’Ю БІЛЬШЕ НЕ БРАТИМУ»
В Інтернеті можна знайти вашу роботу російською мовою. Невже і російською коментували?
Лише українською. Це я для московської програми «Футбольное обозрение» робив матеріали. Одного разу замовляють мені сюжет з інтерв’ю Анатолія Кириловича Пузача, на той момент головного тренера «Динамо». Кияни приймали «Торпедо» Москва. Наші були на голову вищі і вигравали 1:0. Тренером «Торпедо» був Валентин Іванов, біля нього мікрофон ставити не можна було, бо інтершумові дроти б оплавилися він усіх його слів. І тут наприкінці гри москвичі зрівнюють рахунок.
Ви розумієте, що інтерв’ю не буде?
Я ще не був настільки досвідченим. Підходжу до Пузача: «Анатолію Кириловичу, можна ваш коментар стосовно матча?» «Та пошли они все…..» Відео записалося, і, якби за мною водилися якісь підлянки, то міг би запросто дати цьому хід. Але я дуже поважав київське «Динамо» і всіх , хто там працював.
Ви через багато років розумієте гравців та тренерів, які після програних матчів так себе поводять? Наприклад, їдеш за ними в іншу країну, а вони відмовляють у інтерв’ю…
Як журналіст я їх не розумію. Ось, наприклад, одна з подібних ситуацій. Ми домовилися про продовження прямого ефіру по завершенню трансляції, коли «Динамо» стало чемпіоном і Олексій Михайличенко був тренером. Всі деталі погодили з Ігорем Суркісом, щоб інтерв’ю Михайличенка одразу по закінченню гри потрапило у прямий ефір. Щоб він після фінального свистка не до команди йшов обніматись та вітатись, а до нас, у прямий ефір. І от вони стали чемпіонами, я до нього підходжу, а він: «Подождите, мне нужно сначала команду поздравить». Я йому пояснюю, що це прямий ефір. Михайличенко сказав: «Ну не надо мне это интервью». Ви розумієте, як я себе відчував? По-перше, я старший за нього майже на 10 років. До того ж, скільки я з «Динамо» тоді проїздив. Мене вважали фартовим для киян. І він так зі мною повів. Після того я ніде у нього не брав інтерв’ю. І не хочу. Ви, напевне, розумієте, як я до нього ставлюся.
Ви багато років працювали на флеш-інтерв’ю після матчів Ліги чемпіонів. Чому Лобановський замість себе часто присилав вам Михайличенка?...
У Лобановського була гіпертонія. Уявіть, у мене ця хвороба третього ступеня, вище бути не може, але у нього була на рівні 5-го. Після матчів йому було важко. У мене траплялися випадки, коли виникали накладки зі зв’язком закордоном. Не ми ж там транслюємо. І Валерій Васильович знав, що за неявку клуб може бути оштрафовано. Дозволялося, щоб приходив не тільки головний тренер, а й представник клубу. Це все було чітко регламентовано. Олександр Сердюк, який тоді працював у прес-службі, говорив Лобановському: «Валерій Васильович, штраф буде!» Лобановський приходить, а іспанці ще апаратуру не підготували. «А так вы не готовы? Тогда я пошел», - це були його слова.
Відчували перед ним тремор?
Трішечки бувало. Пригадую, як йому важко було, коли ми в Києві програли 4:1. Після гри він пройшов повз мене, і я зрозумів, що тут не до інтерв’ю.
Готувати питання для Лобановського було дуже важко, оскільки кожне з них могло повернутися проти Вас…
Згадується, як після домашнього матчу запитую: «Чому вдома не вдалися до атакувальної манери, не випустили двох нападників?» Лобановський: «Ну вы неправильно понимаете современный футбол. Сейчас нет защитников, полузащитников, нападающих. Сейчас есть команда, атакующая команда». А найбільше мені запам’яталися його слова після злощасного матчу у Лондоні на Уемблі.
Це той матч, на якому помилки припустився Олексій Семененко? Ребров зрівняв рахунок на останній хвилині гри, а він через проблеми технічного характеру та перешкоджання в його роботі сказав, що «Динамо» програло…
Так. Після того матчу я став коментувати матчі Ліги чемпіонів. Тоді не телевізійне керівництво призначало коментаторів, а самі клуби. Фактично це «Динамо» обирало коментатора. Хоча слово «обирали» можна замінити на «радили». Після гри ми взяли інтерв’ю у Лобановського, а він не знав, що Семененко помилився. Пів країни справді думали, що «Динамо» вилетіло з Ліги чемпіонів. Я ніколи не бачив Лобановського таким радісним. Він сказав: «Нет, ну вы согласитесь, что редко кому так выпадало, как киевскому «Динамо» лицом по Уэмли повозить этот «Арсенал». Мы не спасли ничью, а потеряли победу». Прикро, що це інтерв’ю через технічні проблеми полетіло «на сателіти» і в ефірі не демонструвалося. Можливо, тоді б всі зрозуміли, що Семененко просто помилився.
Далі буде...
